З ділових ЗМІ

Дзеркало тижня. Україна // Без людей немає майбутнього
Анатолій Кінах президент УСПП, голова Антикризової ради громадських організацій…
ICTV Факти // Кінах: Аграрній Україні 40 млн людей не потрібні. Тому або консолідуємося, або…
Лише консолідація і адекватна стратегія може врятувати Україну від депопуляції…
УКРАЇНСЬКИЙ СОЮЗ ПРОМИСЛОВЦІВ І ПІДПРИЄМЦІВ
Ваш надійний партнер

Дзеркало тижня. Україна // Без людей немає майбутнього

06.11.2017 12:11

Автор Анатолій Кінах президент УСПП, голова Антикризової ради громадських організацій України

Втрата людського капіталу загрожують українській економіці та існуванню держави.

Можна багато сперечатися, який із чинників сталого економічного розвитку основний: інвестиції, сприятливий діловий клімат чи доступність кредитів...

Хоч би які аргументи на користь цих постулатів ми наводили, головним залишиться трудовий внесок людини - підприємця, менеджера, інженера, робітника. Від ідеї до втілення, від кульмана до хмарочоса, - без людини не обійтися ніде, скільки б ми не пишалися автоматами і комп'ютерами. Є математична залежність між кількістю працюючих та приростом ВВП, і ті країни, котрі відстають від конкурентів, насамперед намагаються наростити кваліфіковану робочу силу, додаючи до неї і підприємницькі умови, і інновації, і модернізацію.

А якщо кількість людей зменшується? Хто замислювався над тим, що в таких умовах усі розмови про майбутнє зростання, вдалі реформи та квітучу країну - марні? Кому будувати літаки, навчати дітей, сіяти і збирати хліб? У нашому українському житті вже є такий факт, коли європейський інвестор вирішив побудувати в країні завод, але згодом відмовився від проекту, бо... не назбирав персоналу, перш за все - людей робітничих професій. Чи не така доля чекає скоро всю країну?

За даними Держстату, населення України щорічно зменшується на 170-180 тис. осіб, - це так, як із мапи країни зникає доволі велике місто. При цьому темпи зазначеного сумного процесу зростають: за січень-серпень 2017 р. нас стало менше на 139,6 тис., тому за підсумками року можна очікувати скорочення до 200 тис. ВООЗ називає Україну в п'ятірці держав із найвищою динамікою скорочення населення. Нині на 100 смертей припадає лише 61 народження, а це є ознакою депопуляції.

Внаслідок низьких показників народжуваності та високих - смертності швидко змінюється віковий склад населення, - питома вага громадян середнього і похилого віку зростає. Натомість зменшується група людей працездатного віку, перш за все - чоловіків.

За даними Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я, середня тривалість життя в Україні на 5 років нижча, ніж у європейському регіоні, і на 9 років нижча, ніж у країнах Європейського Союзу. Порівняно з країнами Європи, смертність населення в Україні, практично, вдвічі вища (у 2014 році - 14,7 випадку на 1000 населення проти 6,7 у країнах-членах ЄС).

За станом здоров'я громадян Україна посідає одне з найнижчих рейтингових місць у європейському регіоні, а у світі - 99-те місце серед 145-ти взятих до оцінки країн.

На думку роботодавців, експертів, нинішня так звана реформа охорони здоров'я - це безсистемний набір фрагментарних і науково не обґрунтованих заходів. У країні кілька років не готується щорічна доповідь про стан здоров'я населення з її обов'язковою частиною - фаховими рекомендаціями стосовно необхідних змін. Останній перепис населення проводився на початку 2000-х, хоча, за рекомендаціями ООН, має проходити раз на 10 років. Безпрецедентно знижений рівень якості управління у сфері охорони здоров'я.

Давайте усвідомимо: необхідність реформування національної системи охорони здоров'я не лише диктується рівнем захворюваності, смертності чи інвалідності, хоча за цими показниками ми у світі "лідери", а й зумовлена великими соціально-економічними труднощами, зокрема поганими структурними змінами в економіці, низьким приростом ВВП, зниженням якості життя громадян, несприятливою екологічною ситуацією. До речі, депопуляція - це не тільки зменшення робочої сили, а й скорочення внутрішнього ринку, який, за законами економіки, є головним стимулом економічного розвитку. За останні 25 років споживачів у країні стало на 20% менше. Отже, нас зараз можна порівняти з сім'єю, в якій тяжко хворіє єдиний годувальник. Якщо він помре, усім - і дітям, і старим - доведеться покладатися хіба що на бога.

Але повернімося до трудових ресурсів, що дуже залежні від соціально- економічної політики, сфери освіти, системи перекваліфікації в дорослому віці. Вітчизняні заклади професійно-технічної освіти ослаблені через нестачу фінансування, перекладення його на місцеві бюджети. Матеріально- технічна база, освітні стандарти давно не оновлювалися, втрачений їх зв'язок із реальним сектором економіки. Вища освіта також відірвана від реальних потреб. Є надлишок фахівців одних спеціальностей і брак інших, що стає причиною післядипломного безробіття. Наслідок дисбалансу освіти один - бажання виїхати з країни. За даними експертів, кожен шостий-сьомий працездатний українець замислюєтеся над трудовою міграцією.

Соромно про це говорити, але за рівнем життя Україна належить до найбідніших країн Європи. За даними ООН, близько 60% людей у нас живуть за межею бідності. Середньомісячна зарплата за січень-серпень в Україні становила 6784 грн, причому в промисловості - 7269 грн, сільському господарстві - 5501 грн, освіті - 5658 грн, охороні здоров'я - 4877 грн. Жодна позиція не дотягує до 300 доларів! Підвищення мінімальних зарплат до 3723 грн, передбачене проектом бюджету-2018, принципових змін не принесе.

Близько 80% пенсіонерів, а це понад 9 млн осіб, живуть за межею бідності. Ухвалений закон про пенсійну реформу не змінить ситуацію кардинально, пенсіонери так і залишаться найбіднішим прошарком населення.

Ось такі величезні демографічні, фінансові, соціальні, етичні дисбаланси впливають нині на стан трудових ресурсів, на формування трудової мотивації та настрої людей. Вони також дають розуміння, звідки береться в Україні трудова міграція, які виклики треба подолати і заходи задіяти, аби переконати українців, що давно живуть не за залізною завісою й добре усвідомлюють, як знайти собі місце в Європі, залишитися вдома.

Наші сусіди - Польща, Угорщина, Румунія, частково країни Балтії, Словаччина та Чехія - проводять щодо українців політику, яка межує з міграційною експансією. За даними експертно-аналiтичного центру HeadHunter, працевлаштування українцям пропонують також Швеція, Німеччина, Ізраїль, Італія.

Лідером серед цих країн, безумовно, є Польща, яка сама втратила багато робочих рук через їх виїзд у "багату" Європу. За рахунок українців Польщі впродовж 2009-2016 рр. вдалося поновити зростання працездатного населення віком від 15 до 70 років майже на один мільйон (в Україні за цей період кількість населення зменшилася на 6 млн - за даними Держстату). Популярні такі механізми, як видача виду на проживання, надання громадянства, спрощення працевлаштування та перебування в країні-роботодавці, спеціальне банківське обслуговування фінансових потреб нових "європейців" тощо.

Попри наявність таких сусідів, проблема відпливу робочих рук, питання негайної підготовки та впровадження державної стратегії відродження трудового потенціалу, створення дійових стимулів для роботи і життя в рідній країні, адекватної міграційної політики навіть не стоять на першочерговому порядку денному держави. А саме ці питання - пріоритетні. Вони мають спиратися на комплексні, системні, організаційно і фінансово обгрунтовані програми покращення охорони здоров'я, модернізації професійно- технічної та вищої освіти, забезпечення молоді житлом, створення сучасних робочих місць, підтримки працюючих пенсіонерів, істотного зростання рівня і якості життя взагалі та багато, багато іншого. Складне завдання, державі нині не під силу? Але поки що є кому його впроваджувати, завтра - не буде.

До речі, задля швидкого збільшення кількості робочих рук в Україні треба, на мій погляд, говорити і про міграційну політику. Польщі пощастило з Україною, коли вона опинилася перед загрозою демографічних проблем: поруч були тисячі освічених, працьовитих, близьких за культурою і традиціями людей. У нашої держави такого багатства в сусідах немає, тільки - всередині. Звідки до нас можуть приїхати мігранти? Чи готові ми до цього? Є якісь плани на рівні РНБОУ, парламенту, експертів?

Не секрет, що середній клас, підприємницьке середовище в сучасному світі визначає можливість сталого економічного розвитку. Саме тому роботодавців і всю ділову спільноту дуже турбує зростання бізнес-міграції, коли за кордон переміщуються не лише фізичні, а й юридичні особи, починаючи сплачувати податки в іноземні бюджети. Основна причина - привабливий діловий клімат загалом плюс спеціальні заходи із заохочення українців. Навіть "старші" країни Європи (Франція, Данія, Велика Британія) пропонують бізнесменам різного роду стимули. Ноу-хау в міграційній політиці стала відома естонська програма електронного резидентства, яка дає можливість відкривати рахунки в банках, реєструвати компанії й управляти ними, навіть не змінюючи країну проживання. Уряд Угорщини запровадив програму допомоги малим підприємствам Закарпаття. На власну справу можна отримати до 10 тис. євро, які не треба повертати, та ще кредитні кошти під мінімальні відсотки. Таких прикладів стимулювання припливу трудових ресурсів, створення в українських бізнесменів настроїв сьогоднішнього або завтрашнього від'їзду можна наводити багато.

А що ж протиставляє цьому рідна держава? Низька інвестиційна привабливість, несприятливі умови ведення бізнесу стали притчею во язицех в Україні.

Найболючіша проблема економіки - відсутність доступу підприємств до фінансових ресурсів, що обмежує інноваційну діяльність, модернізацію потужностей, зростання доходів, ВВП в цілому. Хоча облікова ставка НБУ за останній час значно впала і становить зараз 13,5%, комерційні банки не квапляться знижувати вартість кредитів (нині 20-22%). Якщо й знайдеться українське виробництво, що пристане на такі умови, - як йому конкурувати з Євросоюзом, де для бізнесу виділяють кошти під 2-3, а то й 0 %?

На вимогу ділової спільноти, навесні ц.р. відбулося засідання Національного комітету промислового розвитку. За його підсумками прем'єр-міністр України В.Гройсман видав розпорядження в липні провести спеціальне засідання КМУ з Національним банком щодо проблеми доступу виробників до кредитних ресурсів, відпрацювання механізмів їх здешевлення. Однак воно досі не відбулося.

Для вітчизняних виробників слід робити доступнішою практику тендерів як в Україні, так і за кордоном; використовувати механізми державного реінвестування комерційних кредитів, коли йдеться про пріоритетні напрями розвитку - транспортне, енергетичне машинобудування, авіабудування, ракетно- космічну галузь тощо; включати можливості державно-приватного партнерства; проводити агресивну експортну експансію. Все це - прямий і непорушний обов'язок держави.

Надто гострою у взаємовідносинах держава-бізнес залишається податкова проблематика. Останні новації в адмініструванні ПДВ на тлі неготовності технічної бази та програмного забезпечення ДФС - ще один приклад поспішного й непродуманого рішення з метою латання дір у бюджеті. Платники податків змушені відволікати від основної діяльності значні ресурси, миритися з грубим вимиванням обігових коштів, а головне - знов на порожньому місці доводити законність звичайних господарських операцій і свою чесність, ніби презумпція невинності в нас не діє.

Заплутаність звичайних процедур, бюрократична тяганина - ось із чим щодня зіштовхується вітчизняний бізнес. Наприклад, підприємець із Сум запланував розширити виробництво. Отже, орендування землі потребує клопоту до 2 років; отримання технічних умов на електроенергію та воду - щонайменше, рік; документи архітектурного контролю - до 2 років. На все про все - 4-5 років лише підготовчого періоду до будівництва й запуску виробництва, якщо все робити за законом. У підсумку - завод відкрили в Польщі і витратили на все близько одного місяця.

Щодня доводиться чути про факти тиску силових органів на підприємців, недосконалість системи захищеності прав власності. За даними Всесвітнього економічного форуму, у 2016р. Україна за індексом захищеності приватної власності посіла 128 місце серед 137 держав.

Масованої атаки силовиків зазнає ІТ-сектор. З одного боку, ми пишаємося, як динамічно він сьогодні розвивається, і це визнає весь світ. З іншого - очевидно, що саме ті, хто демонструє прогрес, ліквідність, прибутковість, зразу потрапляють у центр, як мінімум, нездорової уваги.

Страждає агробізнес, особливо фермерські господарства, йдеться про спроби відібрати вирощений урожай, техніку і землю. Постійно в центрі напруги - морські порти, і це на тлі втрати транзитного потенціалу країни. У цьому списку багато гучних назв - "Акселор Міттал", "Драгон Капітал", "Мотор Січ", Бориспільський та Одеський міжнародні аеропорти, МАУ тощо.

Нинішнє рейдерство вирізняється цинічністю, незамаскованістю, зв'язком із правоохоронними структурами. Бізнесу вкрай важко, якщо взагалі можливо, довести свою правоту в судах і повернути відібране. Держава, яку закон уповноважив виступати гарантом права власності, захищеності майна, життя та здоров'я людей, усувається від виконання цього завдання.

Наприклад, відбувається гучний, під телекамери, обшук із допомогою "масок- шоу". Інформаційне напруження зашкалює, йдуть десятки телесюжетів, які дивляться громадяни, комерційні партнери компаній та їхні клієнти, нинішні й майбутні інвестори... За логікою, якщо вже дійшло до такого, має негайно з'явитися обвинувачення, повідомлення про підозру, скерування до суду. Але ні! За обшуком часто настає тиша. При цьому власник позбавлений документів, серверів, інколи - арештовані рахунки: жодної можливості продовжувати виробничу діяльність. Збитки колосальні, причому не тільки матеріальні - перш за все репутаційні. До речі, вони безжалісно б'ють по інвестиційному клімату, по довірі й авторитету держави загалом. Такі речі неприпустимі.

На жаль, усі заклики можновладців "припинити кошмарити бізнес" залишаються закликами. Недавно УСПП був вимушений провести обговорення численних заяв підприємців про адміністративний тиск, невмотивовані претензії з боку державних контролюючих органів. Було виявлено, що, незважаючи на всі розмови про дерегуляцію, контрольними функціями щодо бізнесу наділені майже 40 міністерств і відомств, до яких ще треба додати численні структури органів місцевої влади.

Економічними злочинами, дуже часто на власне розуміння, нині займаються і СБУ, і Генеральна прокуратура, і поліція, і податкова поліція, яка нібито ліквідована. Ці структури слід взагалі позбавити права втручатися в роботу бізнесу та перевіряти його, тим більш - за власним бажанням. Служба фінансових розслідувань, про створення якої багато говорять, не повинна механічно замінити ці структури з їхніми брутальними методами роботи, вона має захищати права підприємців.

Потребують істотної підтримки спроби протистояння цьому лихому явищу з боку ділової громади. Наразі ухвалено меморандум про партнерство та співробітництво між СБУ і Радою бізнес-омбудсмена, почала активно розглядати скарги підприємців Міжвідомча комісія з питань захисту прав інвесторів при КМУ, працює комісія при Міністерстві юстиції. Однак давайте усвідомимо, наскільки складно громадським формуванням витримувати протидію з силовиками. Проти рейдерства взагалі й особливо - під прикриттям правоохоронних органів треба боротися всім миром. Під ногами рейдерів має горіти земля, і всі можливості гласності, відкритості інформації, чесної журналістики мають цьому слугувати.

Але тут слід сказати про таке. У світі існує практика серйозно карати державних службовців, які не дбають про розвиток національного товаровиробника. Не може бути відповідальності як руху по дорозі з одним напрямком. Якщо є нещадне покарання за збитки, яких підприємець може завдати державі, - не менш серйозною має бути відповідальність за дії або бездіяльність державних чиновників, які завдають шкоди, навіть моральної, бізнесу.

Я глибоко переконаний, що максимальні підприємницькі свободи і недоторканність приватної власності як основний догмат сучасного українського права можуть стати окремою стратегією збереження і примноження трудового потенціалу нашої держави. Є природна потреба сучасної освіченої людини з широким світоглядом мандрувати світом, працювати і жити в його найкращих куточках. Але рано чи пізно більшість людей захочуть повернутися - через любов до батьківщини, задоволення від затребуваності та пошани в рідній сторонці. Якщо праця в Україні стане привабливою, бажаною, перспективною у сенсі підприємницьких, фахових, кар'єрних, фінансових здобутків, бажаючих виїхати значно поменшає. Підкреслюю, навіть якщо такі переваги виникнуть не сьогодні - в перспективі, але з конкретними переконливими передумовами тут і тепер.

Що для цього треба? Це добре відомо всім, але не гріх і повторити. Реально захистити права власника та інвестора, зламати хребет корупції, хабарництву, нахабному рейдерству. Перестати створювати комітети з боротьби, а на практиці впровадити верховенство права, домогтися нової якості роботи правоохоронних органів та судів. Прийняти програми доступності для бізнесу банківських кредитів. Припинити експерименти з податковою системою, впровадити податок на виведений капітал, завершити реальне, а не голослівне перетворення державної фіскальної служби з контролюючої на сервісну. Розмір і порядок стягнення податків мають стимулювати підприємців - перш за все виробників, експортерів, тих, хто впроваджує модернізацію, інноваційні програми. Всіма засобами розвивати державно-приватне партнерство, яке здатне концентрувати значні інвестиції для загальнонаціональних проектів - відродження транспортної інфраструктури, ремонту і будівництва доріг, очищення річок, благоустрою міст тощо. Примножувати й спрямовувати зусилля на розвиток громадянського суспільства, можливості його активізації та структурування заради контролю діяльності влади, напрацювання актуального порядку денного, глибокої аналітики та ідей. Все це викладено в Антикризовій програмі спільних дій влади і бізнесу, комплексному документі, підготовленому представниками близько ста громадських організацій та профільних асоціацій, НАНУ, експертами, підприємцями і переданому очільникам держави.

Може, тоді й не доведеться бити в дзвони з приводу зростання трудової міграції. Бо українці - талановиті й працездатні, вони зможуть зробити себе заможними і щасливими у своїй країні.

5 причин стати членом УСПП

  • Члени УСПП можуть брати участь у вдосконаленні нормативно-правової бази бізнес-діяльності, запобігти впровадженню антипідприємницьких норм та правил.
  • Вам допоможуть налагодити стосунки з банківськими, науковими установами, виробничими, консалтинговими компаніями для розвитку власного бізнесу, запропонують новий перспективний напрямок діяльності на стику галузей.
  • Члени УСПП можуть брати участь у роботі міжнародних бізнес-форумів, діяльності двосторонніх міжурядових комісій.
  • УСПП пропонує своїм членам систему корпоративної безпеки, яка допоможе у випадку суперечок з недобросовісними партнерами та рейдерами, захистить від бюрократичного тиску та свавілля.
  • Ви увійдете в атмосферу соціально відповідального бізнесу, зможете усвідомити необхідність позитивного впливу вашої компанії на суспільство та навколишнє середовище.