Людський капітал України 2025. Підсумки форсайту

ЧОМУ МИ ЗА ЦЕ ВЗЯЛИСЯ?

Світ та Україна знаходяться сьогодні у стані максимальної невизначеності подальших шляхів розвитку: світ переживає тривалу економічну кризу, і значна частина дослідників вважає цю кризу ознакою початку переходу до нової фази технологічного та соціально-економічного устрою.  На теренах України до цієї невизначеності додається політична, що ґрунтується на очікуванні змін після парламентських виборів. Водночас позиції українських компаній знаходяться під великим тиском з боку політичних ризиків, фінансової нестабільності, коливань цін на світових ринках тощо.

З іншого боку, в цих умовах невизначеності українські компанії масово згортають процеси стратегічного управління, обмежуючись управлінням поточними операціями. Це означає принципове зниження готовності до різних сценаріїв розвитку подій, реактивну модель поведінки, втрату темпу і можливостей. Зрозуміло, що в умовах вищезазначеної невизначеності класичні інструменти стратегування (стратегічного планування і менеджменту) не працюють. Проте потреба в стратегічному мисленні в такі перехідні моменти є максимальною.

В таких умовах команда «ВікіСітіНоміка», оргкомітет Human Capital Forum та Київська Бізнес Школа вирішили запропонувати суспільству досвід та інструменти,  що дадуть  поштовх для поширення практики стратегування іншими суб’єктами в інших проектних рамках, тим самим насичуючи надзвичайно бідний український проектний простір.

ОБ’ЄКТ ТА МЕТОДОЛОГІЯ

Отже, форсайт «Людський капітал України 2025» — це дослідження, проведене у червні — жовтні 2012 року із залученням широкого кола експертів, підприємців, менеджерів вищої ланки. Мета дослідження полягала в тому, щоб в умовах невизначеності шляхів економічного та політичного розвитку світу й України встановити основні тренди трансформації людського капіталу України та найбільш ймовірні сценарії розвитку, а також стратегічні проектні ініціативи, що можуть стати фактором змін.

Дослідження проводилося за методологією форсайту (foresight), що відрізняється від інших методологій дослідження майбутнього своєю відвертою спрямованістю на інтереси певного суб’єкта, яким були  визначені  активні роботодавці, що усвідомлюють себе «відповідальним українським бізнесом». До речи, форсайт передбачає не лише відповідь на запитання «яким буде майбутнє?», але й  «що нам робити?». Організатори та учасники форсайту підходять до майбутнього з розумінням, що воно є варіативним, а варіанти залежать від прийнятих нами рішень, що майбутнє залежить від наших думок і наших зусиль.

Далекоглядні підприємці та топ-менеджери замислюються й про людські ресурси.  Якість людського капіталу визначає напрям і темпи розвитку будь-якого бізнесу і країни в цілому, це один з ключових факторів економічного успіху.

Поняття людського капіталу зазнало значних змін за останні 50 років, але при цьому воно не змінювалося по суті, а переважно лише ускладнювалося шляхом включення в опис людського капіталу щоразу більшої кількості факторів, які визначають його якісний розвиток. В рамках цього форсайтного дослідження ми розуміємо людський капітал певний запас здоров’я, знань, звичок, здібностей, мотивацій, що цілеспрямовано використовується в тій або іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці і, завдяки цьому, впливає на зростання доходів його власника (а також і суспільства в цілому). Фактори, що впливають на формування і якість людського капіталу, включають виховання, освіту, охорону здоров’я, науку, особисту безпеку, підприємницький клімат, інформаційне забезпечення праці, а також культуру в широкому розумінні — як сукупність норм, правил, ритуалів і цінностей.

ЩО МИ МАЄМО СЬОГОДНІ?

В управлінській логіці стратегічне управління людським капіталом складається з кількох базових компонентів: «виробництво людини», тобто підтримка процесів народження та зміцнення здоров’я; збереження продуктивності людини, тобто її працездатності, фізичного та психічного здоров’я; розвиток та підтримка продуктивних здатностей людини: виховання, навчання, формування ініціативності, активності, у тому числі підприємницької, творчої тощо; «капіталізація людини», тобто включення її до системи економічної діяльності та створення умов для економічної самореалізації.

В різних країнах суб’єкти стратегічного управління   людським капіталом (держава, великий бізнес) реалізують різні стратегії. Що стосується України, вітчизняні суб’єкти не демонструють жодної стратегії: немає усвідомлення ситуації та узгодження дій, а є лише інерція, найменш витратний шлях отримання вигоди «тут і зараз», збереження ще радянського «статус кво».    Об’єктивна картина стану людського капіталу України є досить сумною. Населення скорочується, народжуваність знаходиться значно нижче рівня, необхідного для простого відтворення населення. Значна трудова міграція також вносить свій внесок до скорочення населення, причому ті, що виїжджають, є носіями кращого людського капіталу, ніж ті, що натомість прибувають в Україну. До того ж населення старіє, частка працездатного населення зменшується. Значне зниження якості освіти призводить до нестачі кваліфікованих кадрів у всіх галузях економіки. Україна найшвидше з усіх пострадянських країн (виключаючи Середню Азію) втратила надбання радянської системи освіти, незважаючи на значні темпи економічного зростання протягом багатьох років. Про охорону здоров’я годі й говорити. Зменшення пропозиції робочої сили призводить до її здороження. Відповідно, Україна починає втрачати конкурентоспроможність за показником низької вартості робочої сили.

З точки зору розвитку виробничих сил, по суті, країна знаходиться в ситуації відкочування на стадію ранньої індустріальної економіки, і навіть доіндустріальної. Ми спостерігаємо збільшення дисбалансу між основним, природним, фінансовим капіталом країни, з одного боку, і людським капіталом — з іншого. Це загрожує ситуацією, коли Україна, через низький людський капітал (нечисленність населення, його низький інтелектуальний, освітній, культурний рівень, стан здоров’я, низьку частку населення працездатного віку тощо, а також вузький світогляд, невідповідну сучасній економіці систему цінностей) не зможе ефективно розпорядитися, ефективно використовувати той природний та основний капітал, яким володіє. З урахуванням цих тенденцій, серйозно міркувати про розвиток сучасної економіки промислових товарів, повноцінної економіки послуг і тим більше «креативної» та «когнітивної» економік сьогодні немає жодних підстав. Точніше кажучи, ми як народ не створили цих підстав.

НЕМИНУЧЕ МАЙБУТНЄ

Основні інваріантні тренди формують неминуче (невідворотне) майбутнє, яке реалізується незалежно від дій управлінських суб’єктів і включається в усі сценарії можливого майбутнього. Отже, в уявленні Суб’єкта до 2025 року загальна соціально-економічна ситуація в Україні в основному зберігає принципові риси і тенденції сьогодення. Продовжується зростання частки старіючого населення, втрати кваліфікованих кадрів, підсилюється забруднення навколишнього середовища, адже Україна не зменшила, а скоріше збільшила кількість великих промислових підприємств. Прогресуюча урбанізація цілком вписується у цю картину, де, образно кажучи, «сталевар переміг фермера», а креативний клас ігнорується. Посилюється міграція між містами України.  Стрес серед працездатного населення прогресує, що абсолютно закономірно, враховуючи, що демографічне навантаження зростає, а доступність Інтернету, залучення до соціальних мереж суттєво збільшилися. Способи боротьби зі стресом індивідуальні: хтось мігрує всередині країни у пошуках кращих можливостей, хтось притуплює розчарування алкоголем, хтось періодично бунтує, а найбільш здібні прагнуть вирватися в більш перспективні країни. Натомість людський капітал, що вибуває, заміщується іммігрантами, що збільшує етнічну розмаїтість суспільства і продукує додаткову напругу. Зростаюче демографічне навантаження (разом з іншими чинниками, політичними та економічними) призводить до згортання державної пенсійної системи. Досить ймовірно, що сформувався і закріпився функціонально-економічний поділ території України. «Схід» увібрав у себе робітничий клас, «Захід» та «Центр» (точніше, Київ) зібрали з усієї країни креативний клас та малих підприємців. Певні регіони «Півдня» тримаються на сервісній економіці, обслуговуючи туризм і відпочинок, логістику та торгівлю. Такий поділ далі підсилює відцентрові процеси, які вже набули певної сили в попередні роки.

Зауважимо, що вищенаведене значною мірою є інерційним сценарієм, тобто проекцією інваріантних трендів на майбутнє (іншими словами, «що станеться, коли нічого не робити»). Разом з тим, можливе майбутнє є варіативним і не вичерпується неминучим майбутнім.

ЩО РОБИТИ?

На початку ми стверджували, що задачею форсайту є не лише прогнозування майбутнього, але й розробка та впровадження проактивної стратегії. Під стратегічними проектними ініціативами в рамках форсайту розуміються неполітичні проектні ініціативи бізнесу як Суб’єкта щодо кардинальних змін у людському капіталі. Якщо бізнес усвідомлює себе суб’єктом стратегічного управління людським капіталом, він може об’єднати зусилля заради реалізації таких проектів.

Трохи відступивши від теми, зазначимо, що неможливо змінити країну, не змінивши людей, — адже навіть успішні реформи будуть повернуті назад, якщо люди не приймуть їх (так, ми бачимо у світі різні приклади невдачі ліберальних реформ, якщо більшість населення радше хоче бачити великий турботливий уряд). Майбутнє країни є таким, яким його хочуть бачити люди, навіть якщо вони заперечують свій вплив і кажуть «від нас нічого не залежить». Та й сам Суб’єкт («відповідальний бізнес») здебільшого вважає, що доля країни — в руках держави; хоч заперечує таке переконання, але, як показує дослідження, насправді думає так. Що ж тоді таке цей «відповідальний бізнес»? Виходить, він відчуває відповідальність, але не готовий взяти її на себе, не готовий діяти.

Перед тим, як перейти до стратегічних проектних ініціатив, присвятимо трохи уваги інструментам розвитку людського капіталу на корпоративному рівні. Учасники дослідження надають перевагу таким інструментам, як підвищення фонду оплати праці, ергономічність робочих місць, гнучкий графік роботи з неповними/вільними днями, гнучка організаційна структура, розвиток залученості персоналу, системи оцінки персоналу, плани індивідуального розвитку, формування і розвиток кадрового резерву. Всі ці інструменти можна назвати «гігієнічними» та «мотиваційно-розвиваючими»: надати співробітникам комфортні, екологічно якісніші умови праці, врахувати індивідуальні побажання, забезпечити достатній рівень добробуту, підвищити їхню зацікавленість у професійному розвитку, кар’єрному та особистісному зростанні. По суті, це означає низьку готовність Суб’єкта витрачати час і кошти на формування і розвиток людського капіталу країни в цілому. Натомість Суб’єкт орієнтований на стратегію залучення саме до своєї компанії кращої частини людського капіталу країни, і саме тому надає перевагу тим інструментам, які поліпшують внутрішнє середовище компанії та роблять її привабливішою для персоналу. Якщо уявити собі, що ці тенденції прогресують, то через певний час неминуче отримуємо потужний кадровий дефіцит на всіх рівнях бізнес-організацій, адже загальний рівень людського капіталу країни падає, а конкуренція за нього зростає. Отже, вирішуємо короткострокові проблеми, а довгострокові замовчуємо.

Основна стратегічна ідея, вироблена учасниками форсайту, звучить так: виховання «здорового мислення» людей. що включає: виховання у дітей навичок логічного і стратегічного мислення; виховання навички споживання культури; виховання «ринкового мислення», тобто розуміння, як влаштований сьогоднішній світ, прийняття його, а не відторгнення; партнерське ставлення до підприємництва; виховання звички до здорового способу життя (в розумінні фізичного і психічного здоров’я); виховання чіткої національної, культурної, а пізніше й професійної ідентифікації.

Для досягнення цього Суб’єкт має мислити не лише в термінах власних ресурсів і власної спроможності, але співпрацювати на засадах партнерства з наукою, освітою, системою охорони здоров’я тощо.

Окреслені в рамках форсайту проектні ініціативи включають:

Освіта:

1. Лобіювання податкових пільг для приватних освітніх закладів, що призведе до збільшення інвестицій, насичення системи освіти людьми зі здоровим мисленням, кардинальної зміни освітнього середовища в цілому.
2. Система незалежного контролю системи освіти як зворотній зв’язок для неї від бізнесу.
3. Інститут наставників: система «другої кар’єри» для літніх людей, що завершують основну трудову діяльність.
4. Агентство практики для студентів.
5. Експеримент у сфері створення нової системи професійної орієнтації, в першу чергу, для дітей із соціально незахищених верств.
6. Проекти галузевих асоціацій щодо професійної орієнтації молоді, формулювання замовлення для системи освіти.
7. Проекти масової освіти старшокласників за кордоном.
8. Шкільний курс «Роль та устрій бізнесу, твоє місце в ньому».
9. Програми виховання культури споживання.
10. Приватні вищі навчальні заклади підвищення кваліфікації / перекваліфікації для дорослих.
11. Дослідження у сфері нових методик освіти.
12. Щорічне замовлення бізнесу для системи освіти.
13. Цільові програми співробітництва з вищими навчальними закладами: цільові програми підготовки фахівців, дослідницькі тощо; використання компаній як бази для практики, досліджень; залучення працівників компаній для участі в навчальному процесі.

Охорона здоров’я:

1. Корпоративні програми регулярних профілактичних оглядів.
2. Корпоративні програми страхової медицини, недержавних систем пенсійного забезпечення.
3. Корпоративні програми щодо пропаганди здорового способу життя (тренінги тощо).
4. Програма «психотерапевт на виробництві».
5. Наукові дослідження у сфері створення підґрунтя для пропаганди здорового способу життя (валеологія, санологія).

Наука:

1. Науково-бізнесові галузеві об’єднання, створені для виявлення потреб та взаємних очікувань, пошуку спільної мови.
2. Проекти «Вчені у лізинг»: комплектація дослідницьких підрозділів компаній кадрами з наукових установ на тимчасових засадах.
3. Венчурні фонди цільового фінансування розробок, в тому числі галузеві (наприклад, у сільському господарстві).
4. Фонди фундаментальних досліджень, у тому числі у сфері гуманітарних наук (психологія, соціологія тощо).
5. Дослідницькі проекти у сфері пошуку нових парадигм бізнесу.

Культура:

1. Проекти культурного і соціального розвитку, що фінансуються бізнесом і відображають його бачення бажаного напрямку руху.
2. Лобіювання звільнення від оподаткування витрат на такі програми, а також лобіювання зміни статусу Міністерства культури: від суб’єкта визначення культурних пріоритетів до керуючого окремими проектами (це призведе до конкуренції культурних проектів, що фінансуються державою і бізнесом).
3. Підтримка самоврядних культурних ініціатив.

Інше:

1. Програми пошуку і підтримки юних талантів у різних сферах (культура, наука тощо).
2. Проведення галузевих форсайтів, залучення значної кількості представників бізнесу до моделювання майбутнього.

Зазначені проектні ініціативи, звичайно, необхідно детально опрацьовувати, але ця робота виходить за рамки форсайту. Підкреслимо, що бізнес має значні ресурси та можливості впливу на людський капітал, але має недостатню суб’єктність.

УСТАНОВКИ НА МАЙБУТНЄ

Можна зробити висновок, що результативність цього форсайту виявилась жорстко обмеженою браком суб’єктності вітчизняного бізнесу та його недостатньою відповідальністю за майбутнє людського капіталу країни, про що вже говорилося вище. З цього первинного і найбільш значущого обмеження ми виходимо на першу установку для Суб’єкта — переглянути роль бізнесу в соціально-економічному житті країни. Українському бізнесу необхідно ініціювати «діалог з владою» та «діалог із суспільством», стати третьою точкою трикутника. По суті, це вимагає формування нового «суспільного договору» між суспільством, бізнесом і державною владою, який дозволить бізнесу в перспективі розгорнути інвестиційні проекти щодо розвитку людського капіталу країни.

Для цього бізнесу доведеться ініціювати внутрішній діалог у форматі «бізнес – бізнес», адже орієнтація на стратегічне партнерство українських компаній між собою є ключовою передумовою для успішного розвитку проектних ініціатив щодо розвитку людського капіталу країни. Або домовленість про спільний розвиток спільного для всіх ресурсу, або жорстока боротьба між собою за ресурс, що стрімко зменшується, та виснаження людей у прагненні підвищити поточну ефективність тут і зараз. Словами народної мудрості, «або разом у рай, або поодинці у пекло».

Великому бізнесу необхідно усвідомити свою надзвичайну відповідальність за розвиток країни через свою унікальну спроможність і насиченість ресурсами, а також через необхідність довгострокового стратегічного планування до меж горизонту часу, за яким при інерційному розвитку починаються суттєві проблеми з людськими ресурсами, тобто руйнівні загрози сталому бізнесу. Малий та середній бізнес, що становить основу багатьох нових галузей, в першу чергу, відповідає за об’єднання зусиль на рівні цих галузей, вироблення спільних позицій і започаткування спільних проектів.

Окрім того, Суб’єкту необхідно чітко усвідомити зміну дискурсу від «людина є ресурсом» до «людина є партнером». Це означає зміну звичної управлінської парадигми: відносини бізнесу і людини будуть вже не відносинами «суб’єкт – об’єкт», а «суб’єкт – суб’єкт».

Підсумовуючи, зазначимо, що проявлено три вектори дії для Суб’єкта, визначеного нами як «відповідальний український бізнес»:

• Узгодження довгострокових інтересів і «правил гри» між вітчизняним великим, середнім і малим бізнесом, що дозволить з більшою ефективністю впливати на інших суб’єктів, врешті-решт — знизити конкурентну напруженість всередині країни і перенести амбіції на зовнішньоекономічні цілі.
• Побудова системного партнерства із суб’єктами зі сфер освіти, науки, охорони здоров’я, культури, громадянського суспільства.
• Пошук систем спільного сталого впливу на рішення державної влади, місцевого самоврядування та інших суб’єктів, які безпосередньо визначають якість людського капіталу країни.

У соціальних дослідженнях часто виникає ефект, схожий на феномен, відомий у квантовій механіці: спостерігаючи об’єкт, спостерігач тим самим його змінює. Таким чином, спроба вивчення проблеми привертає до неї увагу суб’єкта управління і зрушує далекосяжні зміни.

Дехто каже, що Україна більше ніж за 20 років так і не стала справжньою країною. Нам здається, «справжність» визначається двома факторами. По-перше, країна живе у вічності: не швидкоплинним поточним моментом, і не лише спадщиною минулого, але й візією майбутнього. Змінити минуле неможливо, тож даремно за нього воювати. Натомість майбутнє можна і треба змінювати, і власну його візію необхідно захищати. По-друге, країна з народом, на відміну від території з населенням, є суб’єктом, а не об’єктом: ми робимо, а не з нами роблять. Оцих двох речей — спрямованості у майбутнє і суб’єктності — нам часто не вистачає. Наша команда спробувала форсайтом заповнити цю прогалину. Це крапля в морі. Додавайте ваші краплі, і море наповниться.

Валерій Пекар, Євген Пєстєрніков