Поділитись
Екологічні виклики зміни клімату та обмеженість ресурсів викопного палива змушують світ все більше зусиль і коштів направляти на розвиток новітніх зелених технологій, в першу чергу енергетичних. Вони розглядаються як основа забезпечення енергетичної незалежності країн, розвитку сучасної інфраструктури, зменшення деградації екосистем. На сьогодні стратегічними документами всіх розвинених країн світу передбачено розширення інвестицій в розвиток і освоєння зелених технологій замкнутого циклу виробництва на основі рециклінгу.
Європейським стратегічним планом розвитку енергетичних технологій передбачена швидка розробка ключових енергетичних стратегій. Плани ЄС до 2020 року включають досягнення наступних стратегічних цілей: скорочення обсягів споживання первинної енергії на 20%, збільшення до 20% частки відновлюваних джерел енергії в енергетичному балансі ЄС і зменшення на 20% обсягів викидів парникових газів. Активно впроваджується прийнята в 2006 р. в Німеччині високотехнологічна стратегія для захисту клімату та ефективного використання ресурсів ( "High-Tech Strategy for Climate Protection"), спрямована на прискорення технологічного прориву в сфері захисту клімату і ресурсозбереження. Сьогодні Німеччина – один зі світових лідерів у сфері розвитку новітніх зелених технологій і торгівлі екологічно чистою продукцією (16% світового ринку).
На жаль, Україна (за даними Глобального звіту про конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму в Давосі) в 2010-2011роках займала за рівнем оснащеності новими технологіями 83 місце серед 139 обстежених країн, за рівнем розвитку бізнесу – лише 100. Основна причина – недооцінка органами державної влади на протягом усіх років реформування української економіки важливості стратегічного планування, підпорядкованого цілям підвищення продуктивності і підйому по ланцюжку вартості. Промислова політика, яка активно розроблялася і впроваджувалася по 14-ти інноваційно-інвестиційним кластерам в 1997-2000 роках, на жаль, не отримала статусу проривного інноваційно-інвестиційного пріоритету через відсутність довгострокової стратегії розвитку України і слабку, постійно турбулентну політичну систему. Сьогодні ситуація ще складніша як через війну на Сході України і анексію Криму, так і через відсутність чітко визначених пріоритетів в прийнятих стратегічних документах розвитку країни до 2020 року. Крім того, незважаючи на політичні анонси переходу до економіки зростання, не проведено корекція економічного курсу, в планах уряду практично немає концентрації власних ресурсів розвитку. При слабкій державній політиці відбувається постійне розтягування невеликих бюджетних коштів по «клаптиковій ковдрі» дрібних лобістських пріоритетів. Практично відсутня внутрішня інвестиційна інфраструктура, слабо розвиваються механізми державно-приватного партнерства. Все це не дозволяє сконцентрувати хоча б 10% ресурсів для участі України в серйозних інвестиційних потоках.
У той же час Україна сьогодні все ще є цікавою закордонним інвесторам, в першу чергу в сфері альтернативної енергетики, енергозбереження, логістичної і транспортної інфраструктури. Ці пріоритети – основні складові першого етапу зеленої модернізації української економіки. У багатьох виникне питання – чому?
Все дуже просто. Збільшення частки альтернативної енергетики за останні 15-20 років в енергетичних балансах розвинених країн досягло до 50 – 80%. За підтримки держави активно розвивалися нові виробництва обладнання для нових ринків – сонячної та вітрової енергетики, модернізації систем теплопостачання та водопостачання за суворими екологічними стандартами, модернізації шкідливих виробництв на основі енергозбереження та екологізації, нових чистих технологій транспортної та логістичної інфраструктури. Світ прагне зберегти екосистеми і перейти на нові види енерго- і теплозабезпечення. Міста розвинених країн борються за звання енергоефективних, зелених і розумних.
В українському енергетичному балансі альтернативна енергетика становить всього 1% (незважаючи на прийняту енергетичну стратегію 2020 року, де значиться 20%). Бюджетна децентралізація дає місцевому самоврядуванню фінансовий ресурс, але не показує шляхи досягнення стійкого зростання територій. Чисто державні функції з розвитку стратегічної транспортної та логістичної інфраструктури розтягнуті по державним холдингам і, як лебідь, рак і щука у відомій байці Крилова, не забезпечують комплексної державної політики. Ми сьогодні втрачаємо один з основних стратегічних ресурсів довгострокового сталого розвитку України – транзитний потенціал, але все ще але все ще цікаві Європі і Китаю з розвитку Шовкового шляху. «Активно» підходимо до втрати другого стратегічного ресурсу – землі. Потрібно серйозно зайнятися розвитком фермерських господарств також на основі впровадження комплексних технологій замкнутого циклу. Тоді Україна зможе зайняти гідне місце в світовому розподілі праці з виробництва продовольства, модернізації економіки, розвитку експортного потенціалу і підвищення стандартів життя населення.
При цьому потрібно враховувати, що всі країни ЄС суворо дотримуються екологічних нормативів. Тому нам не потрібно впроваджувати обладнання, яке не відповідає нормативам ЄС, інакше ми ніколи не зможемо стати гідним партнером ЄС, а тільки сировинним придатком з дешевою робочою силою.
Зелена модернізація передбачає приплив інвестицій під продаж високотехнологічного і екологічно чистого обладнання замкнутого циклу в розвиток ринків альтернативної енергетики, модернізацію об'єктів муніципальної інфраструктури, включаючи переробку твердих побутових відходів, в транспортну та логістичну інфраструктуру, розвиток фермерських господарств замкнутого циклу. Це відповідає як інтересам стратегічних інвесторів, так і інтересам України.
Для залучення прямих інвестицій в зелену модернізацію української економіки потрібно не так вже й багато зусиль. В першу чергу потрібно почати говорити з міжнародними фінансовими організаціями та інвесторами зрозумілою їм мовою відповідно до прийнятих світових тенденцій. Оскільки з МФО говорить уряд України, потрібно ввести поняття «зеленої модернізації», її пріоритетів в ранг державної політики. Сьогодні і в парламенті, і в КМУ це замінено поняттям промислова або індустріальна політика. Це в корені невірно і незрозуміло іноземним партнерам. Інноваційно-промислова політика країни передбачає наявність власного банку розвитку (подібно німецькому KfW), центральної і регіональної інноваційно-інвестиційної інфраструктури, яка інтегрована в світову глобальну систему через венчурні та інвестиційні фонди і виробничу кооперацію. Чітке позначення в державній політиці поняття «зелена модернізація» із зазначенням вище означених пріоритетів і формування рамкових умов для її реалізації (багато з них вже працюють в законодавчому полі і нормативних актах) – ось запорука успіху з залучення стратегічних інвесторів в країну.