Поділитись
Анатолій Кінах поділився висновками кількох громадських об’єднань — УСПП, Антикризової ради громадських об’єднань, Національного форуму «Трансформація України».
Україна на чолі нової владної команди завершує 2019 рік. Уже можна оцінити, яким є черговий формат влади, куди вона спрямовує державу. Хочу поділитися висновками кількох громадських об’єднань — УСПП, Антикризової ради громадських об’єднань, Національного форуму «Трансформація України».
Президентська виборча кампанія навесні цього року була дуже непроста. Сімдесятьма трьома відсотками голосів народ висловив неприйняття попередньої системи влади через її нескінченну корупцію, попрання верховенства права, імітацію реформ замість справжньої системної роботи з відродження економіки та держави, ганебну кадрову політику. Люди були обурені відсутністю змін на краще, гідної перспективи життя. Стійко сформулювався запит на нову якість влади, ознаками якої є більша відповідальність, професіоналізм, державницька позиція. Виборці сконсолідувались у форматі протестного голосування. Але зауважимо, протестний електорат не є стійким. Президенту треба швидко і якісно виконувати обіцянки, які він давав під час виборчої кампанії.
Ми очікували, що новий парламент працюватиме на інтереси країни, а не окремих осіб, не буде штучно затягувати прийняття необхідних з точки зору національних інтересів рішень, що сюди прийдуть молоді і прогресивні люди. Бадьорість та самовпевненість, які ми побачили у нових народних обранців з першого дня, виглядали непоганим стартом.
Швидким темпом був призначений новий уряд, і наші пропозиції передбачали необхідність широкого аудиту ситуації в країні, визначення першочергових завдань з напрямків економіки, енергетичної безпеки, демографічної ситуації, трудової міграції.
Ділова спільнота одразу запропонувала уряду свою підтримку — передала такі документи, як «Програма економічного патріотизму», «Нова індустріальна стратегія України», «Стратегія трансформації України». Уряд застерігали не нехтувати живими зв’язками з громадянським суспільством, експертною спільнотою.
Минуло трохи більш як півроку. Об’єктивні економічні показники на цей час не можна повністю пов’язувати з новим форматом влади, занадто складну вона отримала спадщину, але намагатися змінити їх з перших днів каденції вона була зобов’язана.
Індекс зростання промисловості за 10 місяців цього року — мінус 0,6, а в таких галузях, як виробництво електрообладнання, авіабудування, падіння набагато більше. Зростання фіксується в АПК (+3,3%). По суті, ця тенденція свідчить — Україна перетворюється на державу з сировинною економікою і втрачає інтелектуальні, високотехнологічні, з високою доданою вартістю галузі, включаючи сферу переробки в АПК.
Ось показник зростання, яким можна було б пишатися в інших умовах — за 10 місяців 2019 р. роздрібний товарообіг зріс на 10,2%. Однак коли ми вивчимо структуру зростання, зрозуміємо: збільшився не обсяг споживання, а ціни і тарифи. Якщо, наприклад, в Європі родина витрачає на ЖКП і харчування 32—35% своїх доходів, то у нас — до 65—70%. Це показник безпрецедентного рівня бідності, що підтверджує й європейська статистика. За нею, по всій Європі Україна в рейтингу платоспроможності громадян посідає останнє місце.
Повторюю, такі результати накопичувалися роками. Але ж ми мали велику надію, що новий формат влади буде разом з громадянським суспільством діяти швидко, професійно, адресно, через формування більш високого рівня якості державної системи за всіма параметрами. На жаль, поки що таких тенденцій не спостерігається.
Програмний системний підхід має запанувати і в державі, і в економіці
Не можна реформувати таку складну і проблемну країну, як наша, не маючи стратегії її трансформації. Оголошена докорінна реформа держави — земельна. Вчинені серйозні дії, які зачіпають теми територіальної цілісності, суверенітету країни, єдності суспільних настроїв щодо миру на Донбасі. В обійми України треба повертати Крим. Державі конче потрібен довгостроковий план економічного розвитку. Однак у діловому середовищі навіть про підготовку стратегічних документів з цих напрямків не чули.
У жовтні парламент ухвалив Програму діяльності Кабінету Міністрів. Вона має на меті створення підґрунтя для стрімкого економічного зростання — протягом п’яти років зростання ВВП на 40%, створення 1 млн нових робочих місць тощо.
Згодні, тільки високими темпами можна вийти з тенет економіки сировинного типу. Але які механізми, які системні програмні дії, які етапи передбачає Програма? Про документ, затверджений у славнозвісному турборежимі, можна сказати одне: більш несистемного, більш декларативного документа важко собі навіть уявити.
За законами України, підготовка Програми передує бюджету-2020. У ньому міститься, що зобов’язання України з обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргу з урахуванням гарантованого становлять майже 438 млрд грн, оборонні витрати — майже 246 млрд. Ці два сектори в державному бюджеті — майже 60% доходної частини. Отже, про розвиток не йдеться, бюджет, по суті, консервує нинішню кризу.
Прогноз ВВП на 2020 рік за бюджетом — 3,7—3,8%. Запитується, а де ж ті 8%, які закладені в середньому на рік у Програмі уряду? А це ж головне, найпринциповіше, саме це питання потребує чіткої високопрофесійної та комплексної роботи уряду, парламенту і президента!
У Програмі діяльності КМУ ми не знайшли слів «промисловість», «пріоритети індустріально-інноваційного розвитку». Тут немає шляхів подолання технологічної відсталості вітчизняного індустріального комплексу, поновлення виробниками своїх позицій на внутрішньому ринку. Жодної протидії небезпечному тренду скочування до сировинної структури економіки, яка ніколи не створить мільйона нових робочих місць, не сприятиме зростанню якості життя людей.
Зафіксовано, що з 2016 року в країні не збудовано жодного літака, галузь кораблебудування в глибокій кризі, заморожений славнозвісний «корвет», який був шансом для України зберегти себе як кораблебудівна держава. Моральне і фізичне зношення основних фондів в Україні в середньому по галузях добігає 70%, а в рухомому складі «Укрзалізниці» — 90%. Уряд має зрозуміти, наскільки необхідні чіткі програмні дії з індустріального розвитку, модернізації. Безумовно, на умовах державно-приватного партнерства, бо такі проблеми не можна вирішити за рахунок бюджету.
Ділова спільнота постійно говорить про необхідність доступу виробників до кредитних ресурсів. Днями облікову ставку Національного банку зменшили до 13,5%, що дає шанс знизити ставку комерційних банків, продовжити роботу з доступу вітчизняних виробників до кредитів.
За експертними оцінками, кредитний портфель юридичних осіб з початку року зменшився на 24 млрд грн та 700 млн дол. США. Водночас держава стимулює банки до активності іншого роду — пропонує державні облігації ОВДП та депозитні сертифікати НБУ на вигідних умовах. З початку року й нерезиденти вклали в ОВДП 4 млрд дол. під привабливі 15—19%. На фоні стагнації промисловості прибутки банків за 10 місяців 2019 р. зросли в 3,5 разу і становлять 53 млрд грн. Створена гігантська фінансова піраміда, яка свого часу може рухнути і наробити біди в банківській системі.
Незрозумілим є ставлення до малого бізнесу, мікробізнесу. Резонансні закони про РРО поглиблюють силовий тиск на нього. Хіба не зрозуміло, що за нашої безпрецедентної трудової міграції необхідно діяти навпаки — зняти всі бар’єри, щоб людина не йшла на біржу праці, а за рахунок свого розуму сформувала кілька робочих місць, забезпечувала себе і ще давала трохи державі?
Переконаний, що підготовка системних програм та стратегій просувалася б ефективніше, якщо б урядовцям сповна допомагала ділова спільнота, структуровані об’єднання промисловців, підприємців, роботодавців. Нещодавно УСПП звернувся до керівництва уряду щодо збереження Ради підприємців при КМУ, включення до неї активних бізнесменів країни. Аналогічне звернення було спрямоване Прем’єр-міністру щодо збереження та перезапуску Національного комітету з промислового розвитку на чолі з очільником уряду. Саме тут могли б з’являтися пропозиції з трансформації економіки з сировинної на високотехнологічну модель.
Кадрова політика
Невтішні цифри представив нам Давоський форум. Серед 141 держави за ефективністю державних інститутів, державного управління ми посіли 104-те місце. Тенденції деградації інститутів влади не зупинені, їх боляче відчуваємо саме ми, а спостерігає весь світ.
Це, безумовно, «заслуга» попередньої влади, коли призначення відбувалися не за державницькими позиціями, професіоналізмом та моральністю претендента, не на підставі чесних конкурсів з врахуванням громадської думки, а через особисту відданість, партійні квоти, торгівлю портфелями, корупційну метушню навколо ресурсів та фінансових потоків.
Однак мусимо констатувати: кадрова політика не зазнала принципових змін. Нинішня команда багата хіба що на нові обличчя, натомість бідна на професіоналів, досвідчених фахівців. Люди потрапляють у владу по-старому. Жодної уваги — попередньому досвіду, інституційній пам’яті. Чехарду призначень змінює чехарда звільнень. Загальний тренд державного управління через це — хаотичні, фрагментарні дії. Додамо сюди відчутний зовнішній вплив. Така картина, по суті, загрожує самому існуванню держави.
Є ще одне слабка ланка владної команди — її відстороненість від людей, брак діалогу зі структурованим громадянським суспільством, експертами, фахівцями. Саме такий стиль ми побачили під час ухвалення Програми дій КМУ, законів, які забезпечували умови для роботи малого бізнесу (РРО і кешбек) — голосування відбулося попри усі протести і переконливу логіку об’єднань підприємців.
Темою дня стають другорядні, інколи навіть негідні речі, в той час як вкрай важливі з точки зору інтересів держави не помічаються або замовчуються. Деіндустріалізація, демографічна криза, трудова міграція — саме ці проблеми є кричущими, з них треба негайно влаштовувати публічне обговорення, ухвалювати відповідні державні програми. Однак про це навіть розмови не ведуться. Країна бездумно витрачає час, ресурси, людську енергію на переварювання нікчемних інформаційних хвиль про смс-листування, ходження в Раді конвертів, секс-скандали тощо. І хоча не владою ці хвилі влаштовані, вони нею не зупинені — і це неприпустимо.
Країна стрімко втрачає людей
Гадаємо, уряд просто недооцінює проблему негативної демографічної динаміки. Кількість населення України за січень—вересень 2019 року, за даними Держстату, зменшилася на 198 тис. осіб порівняно з груднем 2018 року. Наразі на 100 померлих припадає 53 новонароджених. Разом із високими темпами трудової міграції — до 9 млн наших співгромадян шукають роботу за кордоном — таке «обезлюднення» країни, яка захищає свою територіальну цілісність і має безліч завдань щодо розвитку власної економіки, перебуває за межами національної безпеки.
Ділова спільнота кілька разів зверталася до влади минулої каденції з проханням розглянути розвиток трудового потенціалу країни та подолання демографічної кризи, розпочати створення відповідної комплексної стратегії. Відсутність відповіді примусила громадськість діяти самостійно. Національний форум «Трансформація України» створив Координаційну раду Платформи Національної стратегії охорони здоров’я країни, до якої ввійшли провідні представники медичної спільноти України, профільних громадських об’єднань, АСМУ та ін. Тут розпочали розробку Національної стратегії охорони здоров’я України та дорожньої карти з її реалізації з урахуванням сучасних тенденцій та рекомендацій ООН.
Тема збереження трудового потенціалу в країні загострюється з кожним днем, бо конкуренція на ринку праці зростає, і наші сусіди, Польща, Чехія, Угорщина, Німеччина, роблять ставку на українських мігрантів, спрощуючи у себе політику працевлаштування. Навіть якщо в Україну надходитимуть інвестиції, але не вистачатиме кадрів, економіка не запрацює. Без сприятливого ділового та інвестиційного клімату, створення стимулів для підприємництва в Україні спроби економічного реформування приречені на поразку.
Мир: але якою ціною
У наших західних партнерів наразі відчувається певна «втома» від України, адже позиціонування держави на міжнародній арені є нечітким та спонтанним. Хоча від нас чекали двох речей: якими є наші пріоритетні цілі й стратегічні плани і як держава сама обстоює свою незалежність. І ЄС, і США поводилися б інакше, якщо стикалися б не з розгубленою державою, а спостерігали становлення розвинутої та успішної України. Для цього потрібні програми співпраці, переформатування стосунків України і Заходу, синергія системних дій.
Безумовно, прагнення глави держави В. Зеленського домогтися миру на Донбасі, включаючи проведення зустрічі президентів чотирьох країн в «нормандському форматі» в Парижі, викликає повагу і підтримку. Домовленість про звільнення і обмін полонених за принципом «усіх встановлених на усіх встановлених» до кінця року; про імплементацію режиму припинення вогню до кінця 2019 р. — це, безумовно, позитивні підсумки сьогодення.
Не підлягає сумніву, що мир на Донбасі може бути встановлений лише політичним, дипломатичним шляхом. Але ситуація потребує не лише повторення мантр про безальтернативність мінських угод, а чіткого комплексного системного плану, який має пред’явити світу держава Україна. Потрібен саме нормативно ухвалений документ — розглянутий на засіданні РНБОУ та затверджений Указом Президента. Там, а не в Фейсбуці чи Твіттері, повинні бути чітко зафіксовані «червоні лінії» — спочатку контроль над кордоном з боку українських військових (це 408 км), забезпечення безпеки населення на окупованих нині територіях через виведення зброї та озброєних формувань, а лише потім — проведення виборів. Іншої послідовності бути не може.
Крім того, згаданий план повинен містити багато інших принципових моментів — вирішення соціальних і гуманітарних питань для населення Донбасу, гарантії захисту прав та інтересів українців, які не за своєю волею опинилися на неконтрольованій території, амністія, відновлення економіки і соціальної сфери Донбасу і т. д.
Мусимо пам’ятати: все, що робиться заради миру на Донбасі, має не роз’єднувати людей, не розколювати країну на кілька таборів, а сприяти єдності та консолідованості українського суспільства.
Діалог з людьми
Ми багато разів зупинялися на необхідності діалогу влади і суспільства як запоруки успіху будь-яких перетворень. І формою такого спілкування має бути не лише референдум. Існує багато ефективних майданчиків, ми їх згадували, частина з них потребує оновлення, деякі ще належить створити, і саме там відпрацьовувати пропозиції, ініціативи, і разом, у зв’язці влади і громадськості, експертів втілювати їх в життя. Чесний діалог додасть владі інтелектуального та організаційного ресурсу, забезпечить необхідну підтримку та мобілізацію прихильників, збудує міцний місток довіри між нею та людьми.
Країна перебуває в такому моменті своєї історії, коли про цілком сформовану політику нової влади говорити зарано, але окремі її риси викликають, на жаль, велику тривогу. Очевидним є унікальний шанс, якій їй випав через величезну підтримку виборців. Зараз саме та хвилина, коли цей шанс можна сповна використати, а можна й упустити, як це в нашій країні бувало вже не раз. Будемо виходити з того, що принаймні у вищого керівництва помислі чисті. Але, щоб не сталося, що благими намірами вимощена дорога в пекло, оновлена і професійна команда всієї вертикалі влади має, не гаючи час, взятися за роботу над власними помилками, осмислити їх, а потім — за підготовку сучасних стратегій і програм трансформації країни та її економіки, щоб ефективно і швидко реалізувати їх виконання.
Президенту, парламенту, уряду, політикам, спираючись на структуроване громадянське суспільство, треба зосередитися на системній, серйозній, відповідальній роботі — за чесну і професійну владу, за економічне піднесення, за зростання якості життя людей.
Анатолій КІНАХ, Президент УСПП.