Поділитись
Виступ члена наглядової ради Національного форуму «Трансформація України», голови представництва ЄС у Ватикані, колишнього голови представництва ЄС в Україні Яна Томбінського на V-му форумі «Трансформація України»
Я дуже вдячний, що сьогодні можу бути на форумі «Трансформація України» і думати, як допомогти Україні перейти важкий період, зайняти гідне місце на політичній мапі Європи.
Почну з прагматичного. Нарешті є безвізовий режим, угода про Асоціацію України та ЄС, надана підтримка українському бюджету. Це свідчить, що реформи йдуть, є прогрес, що пов’язує Україну з демократичним світом.
За останній рік я бачу Україну з дистанції Ватикану і ООН. На жаль, сьогодні українська тема майже відсутня в світових дискусіях, лідери зайняті конфліктами, які загрожують новою світовою війною, подіями безпрецедентних страждань людей. Майже 100 млн людей в Африці щодня голодують. Там більше 60 млн людей постійно мігрують, частина з них намагається приїхати до Європи. Є критичні проблеми змін клімату, нестачі питної води. Увага європейських та міжнародних лідерів прикута саме до цього.
Нібито тутешній конфлікт, агресія Росії проти України не впливає на майбутнє світу. З цим потрібно щось зробити. Треба показати, що Україна може бути частиною рішення, а не частиною проблем.
Рішення – це коли війна буде виграна, що Україна стане на свої ноги і забезпечить справедливість і добре майбутнє для своїх громадян. І у назві свого короткого слова я поставив – потрібно закінчити імітацію реформ і відбудовувати державу, відбудовувати реальність.
Давайте згадаємо. На початку була імітація державності, не було реального щоденного інвестування в механізми демократії, в інститути державності, в переконання людей щодо необхідності захисту спільного інтересу. Бо держава – це не елемент, який потрібно розділити між вузькою групою людей, вона віддзеркалює спільний інтерес всіх громадян. Реформи, які записані в угоді про асоціацію з ЄС, спрямовані на те, щоб змінити цей підхід, зміцнити справжню українську державу, щодня інвестуючи в її будівництво.
Про що треба говорити? Перше – це демократична звітність держави перед людьми. Політична партія, що йде у владу, розробляє програму не для формальності, програма стає базисом майбутнього будівництва. Всі мають не тільки знати, що ця партія намагається зробити, люди повинні мати можливість контролювати виконання програм. В тому числі й тоді, коли партійна програма стає частиною державної.
Друге – інститути держави, від найвищих до самих простих, інакше уся система працювати не буде. Не можна зрозуміти, що майже три роки ЦВК працює без мандату, що Рахункова палата, яка набула статус змінами до Конституції в 2013 році, до сьогодні не запрацювала. Не діють інститути захисту споживачів, антимонопольні структури. Держава повинна захищати спільний інтерес, а не працювати в інтересах вузької групи людей. Останні три роки показали, як всі платять за відсутність інвестицій до державності.
Уже два з половиною роки ми працюємо в умовах зони вільної торгівлі з ЄС. Але скільки норм було змінено, щоб створити українським підприємцям, виробникам можливості виходити на європейський ринок? Всі говорять про товарні квоти. Але для чого, щоб підвищити можливість вже присутнім на міжнародних ринках заробити ще більше капіталу? Питання в тому, як змінити структуру українського виробництва, торгівлі, допомогти вийти на світові ринки новачкам. Інші країні будуть охочіше інвестувати в Україну, коли побачать, що це приносить користь.
Багато було зроблено в секторі енергетики, але це потрібно допрацювати до кінця. Минулого тижня прийнято заходи щодо обліку тепла і водопостачання в приватних квартирах, будинках. Ми над тим працювали два роки. Дуже потрібно надати громадянину впевненість, що він платить за те, що використовує, а не за витрати різних других структур, до яких не має жодного стосунку і жодної можливості контролювати. Це також елемент справедливості, бо не можна вимагати від людей, щоб вони йшли на захист держави, якщо держава не дає впевненості, що сама віддана їм, старається для них.
Ще про одне, про що майже ніхто не говорить, а в мене дуже болить, що бачу в Україні зараз здалеку. Це щоденна безпека людей. Тисячі гинуть на українських дорогах, це драматична втрата для країни, яка відбувається щодня. Днями був похорон одного з бійців АТО, який був вбитий в центрі Києва. Люди не мають боятися виходити на вулиці, боятися за свою безпеку. Зо що вони платять податки, якщо держава не спроможна захистити громадянина на дорогах, на вулиці, в школі? Це є елемент суспільної інвестиції.
Всі говорять – корупція, але я бачу корупцію не тільки з точки зору матеріальної, є корупція моральна, вона починається з голови – нібито можна за гроші купувати думки людей, голоси, їх позицію. Це елемент величезної зневаги до кожної людини, її прирівняли до об’єкту, який за певну ціну можна купити. З корупцією треба боротися, бо інакше не буде демократії, справедливості, розвитку економіки. Не буде й міжнародної допомоги, бо донори повинні розуміти – їх кошти слугують спільним інтересам, змінюють Україну для того, щоб вона була частиною рішення, а не проблеми.
На закінчення хочу сказати, яка моя мрія. Це мрія про Україну, в якій політики та суспільство розуміють, що власна держава – це не дарунок природи, а щоденна праця, щоденна інвестиція. Мрію про Україну, яка сама ініціює реформи, коли міжнародна допомога йде за українськими реформами, а не реформи робляться під тиском міжнародної спільноти. Україна має сама ініціює реформи, щоб допомога йшла за ними, не навпаки. Мрія про Україну, громадяни якої їдуть до других країн зібрати досвід, вчитися, і повертаються назад, бо розуміють, що ця країна надасть їм краще майбутнє.