Поділитись
Розвиток системи охорони здоров’я та медичного забезпечення українців є в пріоритетах діяльності Національної тристоронньої соціально-економічної ради. Роботодавці і профспілки, незалежні експерти вже давно б'ють на сполох: Україна одна із світових лідерів по темпам природного скорочення населення. Чимало проблем є із профілактикою захворювань, координацією дій в самій медичній системі тощо. Попри те, що пандемія коронавірусу триває вже 2 роки, досі не відновлена Державна санітарно-епідеміологічна служба.
Наразі публікуємо пропозиції, надані НТСЕР від Всеукраїнського об’єднання організацій роботодавців охорони здоров’я. Дану статтю підготував керівник об'єднання Святослав Ханенко.
Практика протидії пандемії COVID-19 показала, що українська система охорони здоров’я виявилася недостатньо неефективною у боротьбі з нею. Однією з причин є недостатнє врахування принципів епідеміології, боротьба з наслідками пандемії замість пошуку причин і ліквідації вогнищ інфекції.
Як відомо, спалахи інфекційних захворювань, їх епідемії та пандемії виникають і продовжуються тільки за умови одночасного існування трьох ланок епідемічного процесу, а саме:
- джерела інфекції;
- механізмів, шляхів та факторів передачі збудників;
- сприйнятливості населення до цієї інфекції.
Останні дві ланки нинішня система охорони здоров’я намагається ламати за рахунок карантинних обмежень та масової вакцинації населення. Чи ефективні ці заходи? Якщо про ефективність локдаунів ще можна проводити масштабні дискусії і детальні соціально-економічні дослідження, то щодо імунізації населення України проти COVID-19 наявні чіткі дані. Вона розпочалася 24.02.2021 року. Станом на 11.11.2021 р., за даними МОЗ України, вакциновано двома дозами вакцин 8 284 545 людей з 41 588,4 тис. жителів України (19,9%). За даними Our World in Data, у світі пройшло повну вакцинацію 40,5% населення – вдвічі більше (!).
Статистика захворюваності наступна. Станом на 11.11.2021 р. в Україні, за офіційною статистикою, підтверджено 3 155 519 випадків захворювань (у світі – 250 846 773) на коронавірусну інфекцію, 74 857 чоловік померло (летальність – 2,37%). У світі померло 5 064 335 осіб (2,01% летальність). Однак, науковці і практики-імунологи стверджують (це 30.07.2021 р. підтвердив і Центр громадського здоров’я МОЗ України), що станом на липень 2021 р. найменше 40-50% українців (18-20 млн.) перехворіли і мають антитіла до COVID-19. Це означає, що в Україні за минулий період фактично існувало 18-20 млн. активних джерел інфекції COVID-19, а не 3,16 млн за офіційною статистикою.
Наведені вище дані відображають низьку здатність країни протидіяти існуючим та майбутнім біозагрозам. Саме через відсутність об’єктивного обліку фактичної захворюваності та кількості вогнищ та джерел інфекції виникає сумнів щодо повноти та ефективності протиепідемічних заходів в них. Інформацію про застосування дезінфектантів, їх кількість і обсяги використання, наявність і чисельність епід- та дезбригад, кількість ліквідованих вогнищ та обсяги робіт на шляхах розповсюдження інфекції на офіційних сайтах знайти не вдалося.
Тож чому в Україні так і не приділяється увага локалізації і ліквідації джерел інфекції? Адже очевидно, що треба керуватися епідеміологічною логікою та чинним Законом “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”. Всі заходи боротьби з інфекційними захворюваннями повинні бути засновані саме на локалізації і ліквідації джерел інфекції, розірвання механізмів та шляхів передачі збудників, специфічному та неспецифічному захисті населення від інфекції. Слід зосередитися на професійній роботі, на збільшенні кількості навчених епідеміологів, дезінфекціоністів, вірусологів, бактеріологів, клініцистів.
У першу чергу слід відновити роботу протиепідемічних підрозділів у вогнищах захворювань, повернути спеціалістів-епідеміологів, на експрес-курсах перекваліфікувати лікарів-гігієністів та помічників лікарів-гігієністів в епідеміологів і помічників епідеміологів. Для цього слід відновити Державну санітарно-епідеміологічну службу (під будь-якою назвою та під контролем всіх антикорупційних органів!), а також призначити державних санітарних лікарів на місцях із належними повноваженнями відповідно до Закону. Потрібно відновити дезінфекційні підрозділи та дезінфекційні станції (в містах), оснастити їх транспортом, дезінфектантами, організувати проведення та контроль заключних, поточних і профілактичних дезінфекцій. Організація і контроль всіх заходів повинні здійснюватися головними державними санітарними лікарями територій.
Незважаючи на сьогоднішню епідситуацію та перспективні біозагрози, в країні так і немає дієвих органів епідеміологічного захисту, здатних реєструвати, ліквідовувати джерела і вогнища інфекцій, знищувати патогени в середовищі життєдіяльності людей, переривати хід епідемічного процесу, створювати популяційний імунітет та проводити масові профілактичні заходи.
Слід нарешті зібрати вчених та практиків (не політиків!) для професійного аналізу ситуації, проблем та викликів, і розробки концепції працюючої системи охорони здоров’я з урахуванням економічних можливостей країни, потреб населення та держави в цілому взамін впроваджуваних неефективних систем. Впровадити механізми із європейських та американської моделей охорони здоров’я, які позитивно себе зарекомендували, при цьому проаналізувавши та реабілітувавши найкраще із бездумно знищеного раніше.