Поділитись
Спираючись на народні сили – інтелект, досвід, довіру, готовність розділити відповідальність за рішення, можна швидше досягти результатів.
Скажи мені, хто потребує спілкування з тобою, і я скажу тобі, хто ти. Я б так перефразував відомий майже дві с половиною тисячі років вислів Евріпіда. Вже кілька років як помінявся склад людей, з якими мені як представнику ділової громади, доводиться зустрічатися і спілкуватися.
Якщо раніше це були в першу чергу підприємці з своїми традиційними проблемами – податки, перевірки, митниця, регуляторні акти, тендери, то нині діловий потік солідно розбавлений фахівцями з других сфер. Вчений з світовим ім’ям, відомий хірург, директор київської гімназії, лікар з клініки офтальмології, представники товариства охорони пам’яток історії і культури, організації інвалідів і десятки, сотні інших. Я був би радий, якщо вони б приносили нові проекти, шукали контактів з діяльним та креативним бізнесом. Однак вони йдуть з іншим – розповісти про відчайдушне положення справ у своїй сфері, відтік фахівців та неадекватне управління, про безплідність популізму і імітацію реформ. Приходять з останньою надією – давайте разом щось робити, інакше довго не протягнемо.
Відомі професіонали, лідери громадянської думки звертаються нині в неурядові організації, тому що не хочуть миритися з поглибленням соціально-економічної кризи і в той же час не вірять в успіх звернень до влади.
Нещодавно оприлюднені підсумки соціологічного дослідження щодо ставлення людей до суспільних інститутів в Україні. За його даними, волонтерам довіряє 53,5 % населення, громадським організаціям – 37%, 9,5% – уряду і 5,3% – парламенту. Це і є народна оцінка безпрецедентного падіння рівня професіоналізму в державному управлінні, відсутності цивілізованої кадрової політики, коли підбор керівників високої планки здійснюється на основі партійної приналежності, політичної лояльності, особистої відданості – чого завгодно, але не професійної і моральної конкурентоспроможності. Громіздка, неповоротка, така, що вперто не сприймає реформи та орієнтується на корупційні схеми, бюрократична машина, яка підміняє собою державу, чи може вона викликати довіру?
Успіх потребує зусиль двох сторін – громадянського суспільства і влади.
Очевидно, в нинішніх умовах лише громадянському суспільству будуть під силу тектонічні зрушення, які розірвуть порочне коло залежності слабких економічних інструментів від недосконалих політичних інститутів і виведуть країну на шлях справжніх реформ. Саме таким шляхом йшли в свій час країни «золотого мільярду», наприклад, Німеччина, де більше 15 % населення входять в громадські об’єднання, які ефективно контролюють дії влади і виступають її партнерами у прийнятті системних рішень.
Що для цього потрібно? Погоджуюся з думкою американського філософа Френсіса Фукуями, якій нещодавно відвідав Київ: «Необхідно навчитися мистецтву переходу від протестів на вулицях до більш системної роботи в політичній системі і бізнес-сфері, щоб контролювати свою долю і управляти нею». Наше рішення не в революції, країна з послабленою економікою, що веде війну, навряд чи таке витримає. На жаль, два Майдани, не дивлячись на величезні очікування, чудеса самовідданості і жертви, не призвели до політичної стабільності і сталого економічного зростання.
Нам потрібен інший шлях – діалог. Саме відсутність зворотного зв’язку, навіть за наявності законодавчо прописаних форм соціального діалогу, – ось неприваблива відміна практики українського громадянського суспільства від демократичних розвинутих країн. Успіх потребує зусиль двох сторін – громадянського суспільства і влади, оскільки у першого немає власних механізмів управління, а друга не може без інтелектуального підживлення, довіри і підтримки народу.
Найчастіше фундаментальні рішення ухвалюються без публічного обговорення, адже його завдання – пропустити документ через сито практицизму, щоб воно відкинуло фактори, що гальмують, й уловило ті, що стимулюють розвиток. Чого вартують сукупність посилення перевірок оплати праці, «драконівських» штрафів, норми для підприємців платити податки за відсутністю прибутків ( в результаті закрилося більше 200 тис. ФОПів), яка практично співпала в часі з підвищенням промислових тарифів на паливо, електроенергію, приєднання до електромереж, здороження залізничних перевезень? Люди говорять відкрито – за такими діями відчувається спроба в короткій строк «скрутити шию» підприємництву як такому, навіть не окремим представникам. Або випхати його за кордон.
Що ж робити? Як примусити себе слухати і чути? По-перше, це активний цивілізований лобізм професійних підходів та управлінських рішень. По-друге, боротьба за розвиток електронних комунікацій: е-декларування, е-закупки, е-податкова, е-уряд. Необхідна протидія ручному втручанню в сферах, які найбільш сприятливі до корупції. В-третіх, продовження роботи з консолідації громадського суспільства, здатності різних організацій виступати єдиним фронтом, оперативно налагоджуючи дієві канали інформації та доводячи справу до кінця.
В силі залишається пропозиція повноцінного партнерства, змістовного діалогу влади і громадянського суспільства. Влада має зрозуміти, що лише спираючись на народні сили – інтелект, досвід, довіру, готовність розділити відповідальність за рішення, можна швидше досягти результатів.
Певно, є й інші рецепти. Важливо, щоб вони вели суспільство цивілізованим, конституційним шляхом. Колись видатний українець В’ячеслав Чорновіл говорив: «Нам потрібні реформи, а не революції, сила закону, а не закон сили, добробут народу, а не всенародні злидні, суспільне взаєморозуміння, а не громадське протистояння, демократія, а не диктатура». Краще й не скажеш.