Поділитись
Це був подарунок долі – бути в числі народних депутатів, які 24 серпня 1991 року затвердили Акт про незалежність України. Я пам’ятаю почуття абсолютного, нічим не затьмареного щастя, тріумфу, який депутати Миколаївщини ( я мав честь до них належати) поділили з групою львів’ян – В.Чорноволом, братами Горинями, бо ми за особливостями розміщення тих часів в будинку «під куполом» знаходилися поруч…
Україна з її потужним науково-технічним та кадровим потенціалом, розвиненою системою вищої освіти, багатою сировинною базою, вигідним географічним положенням стала вільною та незалежною. Вона отримала можливість усвідомити та реалізувати національну ідею, самостійно зводити державний устрій, розпоряджатися ресурсами, будувати добробут. ВВП тоді мали на рівні сусідньої Польщі, пишалися розвинутими машинобудівною, електронною, ракетно-космічною сферами. Стартові умови – одні з кращих на пострадянському просторі, шанс «перезавантажити» країну – величезний. Але ми не змогли ним скористатися.
Натомість з часом випробування міцнішали – пролилася кров під час революції Гідності, анексований Крим, палає Донбас…. Олігархічний уклад гальмує реформи економіки та суспільства, зводить нанівець протикорупційні зусилля.
Можна довго міркувати про причини такого поступу нашого розвитку, це роблять наші історики, філософи. Однак я думаю, в глобальному суспільно-історичному вимірі в світі існує така закономірність – результат бажаного є прямо пропорційним кількості витрачених зусиль, праці, поту. Що коштує дорого – потребує найдорожчої ціни. Свободу не можна здобути лише фактом проголошення та визначенням важливих, але все ж таки формальних речей – гербу, гімну, прапору. Незалежність сама випробує свій народ, вимагаючи заради себе наполегливої, запеклої, щоденної боротьби.
Як би не парадоксально звучало, я переконаний, що Україна у час війни і кризи отримала новий шанс на справжню незалежність – можливість змінитися раз і назавжди, увійти в сучасну цивілізовану сім’ю розвинутих держав. Цим вікном можливостей потрібно скористатися негайно, бо шанс – це не та річ, яку відкладають у довгу шухляду, й сьогодні час коштує значно дорожче, ніж в 1991 році…
Які конкретні кроки треба зробити невідкладно? Здійснити нарешті ефективні економічні реформи, домогтися суттєвого посилення суспільного демократичного руху, зробити низьку відчутних кроків шляхом євроінтеграції, підготувати і почати втілювати в життя план повернення окупованих територій – Донбасу і Криму. Потребує значного покращення якість державної – законодавчої та виконавчої – влади.
Ризикну зауважити, що реформи економіки треба ставити на перше місце. Добре працюючий, такий, що стало розвивається, промислово-підприємницький комплекс є запорукою зростання національного продукту, збільшення надходжень в бюджет, добробуту людей, формування платоспроможного внутрішнього ринку, основи національної безпеки. Економічне зростання має стати непереборним аргументом на користь українського шляху для тих наших громадян, які опинилися на окупованій та анексованій території.
Країні потрібна справжня індустріальна політика, яка визначить пріоритетність сфер і надасть перспективним реальні стимули для розвитку. Необхідно довести до фінішу податкову реформу, розв’язати руки експортерам, дати дорогу інвестиціям, захистити права власника. Потрібен комплекс дій, які дадуть можливість підняти доходи працівників, збільшивши платоспроможність внутрішнього ринку та «запустивши» природні стимули подальшого економічного зростання. Дієвої підтримки потребує малий та середній бізнес, громадянам має бути надана можливість безперешкодної самозайнятості.
Хоча революція Гідності дала старт багатьом новим громадським формуванням, вдихнула нові імпульси в діяльність вже існуючих, ще зарано говорити, що в країні побудовано розвинуте громадянське суспільство. Цей рух не структурований; перспективні за змістом організації залишаються слабкими через невелику чисельність, проблеми с фінансуванням, недостатню стійкість та підготовленість їх лідерів. Здається, шлях, коли організації збираються на спільних майданчиках, формулюють загальну позицію, акумулюють спільну думку, є сьогодні виходом з положення. Треба обов’язково домогтися зміни алгоритму діяльності політичних партій – вони мають фінансуватися і працювати прозоро, практика проштовхування депутатів від окремих олігархів, «купівлі» парламентських гравців повинна відійти в минуле як нецивілізована та ганебна.
В нашій державі проголошено, що євроінтеграція є пріоритетною та незворотною. Чи не настав час з цього приводу більш діяти, ніж говорити? У 2014р був встановлений режим преференції з боку ЄС, с 1 січні п.р. запрацювала зона вільної торгівлі, і цей невеличкий досвід переконує у необхідності серйозної внутрішньої роботи з модернізації виробництв, стандартизації та сертифікації, нових підходів до експортної політики. Обсяг експорту товарів у країни ЄС падав весь цей час, і лише в першому півріччі нинішнього року зріс на невеликих 6,7%. Країні потрібні Національна програма адаптації економіки до умов вільної торгівлі з ЄС, «дорожня карта» імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Виснажливість і навіть загострення військових дій на сході країни, «вибухонебезпечність» Криму, продовження гібридної війни у середині держави вимагають, на наш погляд, іншої політики щодо гарячих регіонів –більш активної та спрямованої на випередження. Рветься серце, коли гинуть найкращі хлопці, ллються сльози матерів, однак жодної відповіді на те, що буде завтра, ми не маємо. На нас тисне величезна ворожа військова, економічна, дипломатична та інформаційна машина, і протистояти їх треба гідно і адекватно. Ми не маємо права відступити і зміритися, ми повинні повернути окуповані території – Донбас і Крим, поновити там економічний порядок, змінити настрої мешканців регіонів на користь рідної України. Наше невідкладне завдання – зробити, щоб таку стратегію підтримав народ, щоб її розуміла міжнародна спільнота.
Нарешті, ще одна проблема, яка потребує першочергового вирішення – це безпрецедентне зниження рівня державної законодавчої та виконавчої влади. Не можна надалі терпіти, що у владі опиняються люди не за професійними та моральними ознаками, а за міркуваннями політичної кон’юнктури, особистої відданості, намаганням ще раз переділити майнові, фінансові потоки. В фокусі боротьби з цим явищем мають зібратися й рішучі законодавчі зміни, й перезавантаження судів, правоохоронних органів, й ефективний контроль громадянського суспільства, й необхідність підняття моральної планки щодо можновладців, та й до кожного з нас.
Отже, позаду чверть віку складних випробувань. В нашому здобутку – мужність та працездатність українського народу, безпрецедентна підтримка цивілізованого людства, наперекір кризі – успіхи інноваційних компаній, підприємців, науковців, сплеск патріотизму. Ми зрозуміли, що незалежність – це велика боротьба, яка не припиняється жодного дня. Ми усвідомили її обов’язкові складові: сконсолідованість суспільства, єдність народу і влади, активний суспільний діалог, співпраця, довіра, висока моральність, вміння слухати один одного, збереження національної пам’яті та спадкоємність. Пора подорослішати і ставати розвинутою, демократичною, такою, що живе за європейськими цінностями, нацією, яка знає ціну незалежності і готова її заплатити. З святом вас, українці!