Поділитись
Заслужений економіст України, віце-президент УСПП, заступник голови Правління Українсько-німецького форуму Тетяна Степанкова.
В сьогоднішньому світі є багато країн з локальними військовими конфліктами, одні з них опускаються до краху державності і економіки та перетворюються на сірі зони . Не треба навіть далеко ходити за прикладами – Карабах, Абхазія, Придністров’я, а також деякі країни Африки і Південної Америки. Інші країни (Ізраїль, Південна Корея ) вибудовують стратегії довгострокового розвитку на основі проривних інноваційних кластерів і успішно поетапно розвиваються.
Теза 1. Стратегія України-2020 має ряд правильних напрямків, які називаються реформами, але в ній не визначені першочергові пріоритети, етапи, терміни і тактичні кроки та механізми їх реалізації. Відсутня середньострокова макрофінансова програма. Тобто фактично це не стратегія виходу з кризи і тим більше не стратегія інноваційного прориву. Більше того, в центрі любої стратегії має бути програма національної безпеки з мінімальними нормативами у всіх сферах розвитку країни. Основні нормативи національної безпеки закріплені в Конституції України, абсолютно всі нормативи національної безпеки проведені законодавчо.
Порушення мінімальних нормативів призводить в кінцевому підсумку до фактичної втрати державності, а відсутність чіткої стратегії – до розбалансованності макроекономічної політики, а при низькому професіоналізмі управлінського апарату, який в Україні сьогодні сягнув критичної межі – до фактичної втрати управління секторами економіки.
Основна функції держави – національна безпека, захист незащищених верств населення, забезпечення сталого розвитку і зайнятості населення.
Теза 2. В Україні сьогодні :
- основні нормативи національної безпеки порушені, сумно сказати, – прикінцевими положеннями про Державний бюджет;
- біля 70 % населення – за критичною межою бідності (перейшли в стан незахищених верств населення), практично відсутні програми розвитку секторів економіки, надзвичайно низька зайнятість і, відповідно, значний відтік кваліфікованої робочої сили за кордон;
- значний контингент біженців з Криму та Донбасу, вимушено переміщені особи (близько 2 млн населення), практично не інтегрується в суспільство як трудовий ресурс і знаходиться в невизначеному стані. Так порушуються основні свободи громадян.
Теза 3. Абсолютно необгрунтовано, прикриваючись вимогами Міжнародного валютного фонду, продовжується політика жорсткої макрофінансової стабілізації – політика «затягування поясів», але виключно для малого і середнього бізнесу і населення. Корпоративний сектор просто бореться за перерозподіл сфер впливу, зберігаючи преференції розвитку. Таку політику за всіма канонами макроекономічного регулювання економіка і населення може витримати на протязі не більше 2 років.
Сьогодні необхідна корекція економічного курсу, спрямована на економічний сталий розвиток. Інструменти – стимулююча ( а не фіскальна, як зараз) бюджетна і грошово-кредитна політика. Якщо не відбувається корекція курсу і більш справедливий перерозподіл доходу між секторами економіки, назріває соціальний вибух.
Теза 4. В умовах розбалансованої економіки не можна розвинути всі напрямки одразу – треба визначити проривні інноваційно-інвестиційні пріоритети і ринки, на основі яких будувати інноваційний ривок.
В умовах дефіциту фінансових ресурсів і складної ситуації на сході країни нова економічна політика може спиратись на три пріоритети інноваційного прориву:
- розвиток ринків нетрадиційної енергетики на основі впровадження екологічно-чистих технологій замкнутого циклу (зниження енергетичної залежності, покращення екологічної безпеки);
- розвиток повних циклів сільськогосподарських виробництв і експорт продукції переробки, а не сировини, також на основі впровадження новітніх технологій замкнутого циклу з повним власним забезпеченням енергетичими ресурсами на основі переробки відходів в енергію;
- розвиток транзитного потенціалу країни, який ми сьогодні стрімко втрачаємо через непрофесійне управління.
Всі ці пріоритети підпадають під загальну назву – зелена модернізація української економіки. ІІ впровадженя і є першочерговим завданням нової економічої доктрини України при корекції економічого курсу. На жаль, сьогодні в Україні зберігаються пріоритети сировинного розвитку і традиційного експорту. Але базові виробники раніше експорто-орінтованих секторів економіки залишилися в зоні АТО. Тому розвиваються комбіновані «напівсирі» схеми, спостерігається посилення корупції .