Поділитись
Президент УСПП, голова Антикризової ради громадський організацій Анатолій Кінах (з виступу на засіданні АРГО, правління УСПП 1 березня 2019р.)
Головним напрямком діяльності Антикризової ради, в яку входять практично всі об’єднання, асоціації, союзи промисловців, підприємців, роботодавців нашої країни, є підсилення діалогу між державою, громадянським суспільством, владою, бізнесом на принципах взаємної відповідальності і рівноправності. В рамках цього діалогу протягом минулого 2018 року ми з колегами з Національної академії наук України, аналітичних центрів, в тому числі міжнародних, експертів напрацювали серйозні системні пропозиції, які ми вважаємо невід’ємною складовою державної довгострокової політики України з розвитку економіки, підвищення конкурентоспроможності, підвищення якості життя громадян України.
Наше засідання відбувається в дуже відповідальний період – безпрецедентні високі політичні іспити, практично три тури виборів, перші два тури виборів президента України, і далі, практично без перерви – це парламентські вибори, які відбудуться восени.
Для нас життєво важливо, взявши до уваги підсумки 2019 року, спираючись на конституційні, цивілізовані методи, максимально вплинути на те, щоб в Україні була сформована більш якісна, ефективна, професійна і більш державницька система інститутів влади. Вона має дбати про національні економічні інтереси України. Громадянському суспільству необхідно діяти консолідованими, командними методами, тільки тоді державна владна система нас почує, буде готова сісти за стіл переговорів з роботодавцями, відчувати свою відповідальність.
Відверто кажучи, сьогодні ми вимушені констатувати, що діалог з владою у значній частині перетворюється в імітацію. Коли ми аналізуємо ефективність соціального діалогу у трикутнику уряд-профспілки-роботодавці, ми бачимо, що коефіцієнт корисної дії, нажаль, дуже невисокий. Ми вимушені були за останні місяці здійснити рішучих заходів – сторона роботодавців України припинила свою участь в Трьохсторонній національній соціально-економічній раді у зв’язку з грубим порушенням міжнародних стандартів і відсутності легітимних рішень щодо складу ради протягом кількох останніх років, про що поінформувала Міжнародну організацію праці та Міжнародну організацію роботодавців. На останньому засіданні СПО було прийнято рішення про тимчасове призупинення участі в діяльності Національного комітету з промисловому розвитку, який очолюється прем’єр-міністром. На жаль, за весь 2018 рік комітетом не було проведено жодного засідання. Створений на самому високому рівні національний орган, на який ми мали велику надію задля формування сучасної промислової політики, практично припинив свою діяльність. Ми не можемо підтримувати такі імітаційні дії. Необхідно багато зробити, щоб відновити діалог на принципах взаємної відповідальності і рівноправної участі всіх учасників.
Зараз ми проводимо багато зустрічей з претендентами на президентську булаву. Остання така зустріч була тиждень тому з кандидатом в президенти Тимошенко Юлією Володимирівною. Ці зустрічі ми будемо продовжуємо.
Сьогодні в умовах наростання напруги кампанії по виборам президента України ми бачимо, що змагаються не інтелект, не програми, не команди з токи зору їх професіоналізму і дієздатності, а ресурси, монополія в інформаційному просторі, політичні технології, чорний піар, компромат тощо. І це викликає у нас велику тривогу, що за підсумками цих перегонів ми втратимо шанс на зміну якості системи влади. Ми будемо і далі працювати з кандидатами, які пропонують системні рішення. З деякими з них підписуємо меморандуми про взаємні зобов’язання, вже підписали з Ю.Тимошенко, А.Гриценко. Ми передали їм наші напрацювання програмного характеру – Платформу економічного патріотизму, стратегію «Нова індустріалізація – реальний шанс для України», Маніфест роботодавців тощо. Тобто, вони озброєні, і ми наполягаємо, щоб вони брали на себе зобов’язання після волевиявлення громадян України виконувати їх, а ми, безумовно, будемо допомагати і контролювати цю роботу, бо це наше домашнє завдання, яке, крім нас, ніхто в Україні не виконає – тільки разом, кільки консолідованими діями.
Сконцентруюся на тих проблемах, які ми вважаємо найбільш ризикованими і важливими з точки зору створення умов для позитивного розвитку. Ці питання треба вирішувати негайно, після завершення як першого, так і другого циклу виборів, тобто новообраному президенту, парламенту і відповідному уряду. Наголошую: запас часу і міцності вже відсутній.
За останні декілька місяців потужні, авторитетні світові фінансові структури сформували низку неприємних висновків. В кінці 2018р. в звіті МВФ Україна називається найбіднішою державою в Європі, це перший висновок за всю історію наших з ним відносин. Вийшов звіт Світового банку, де сказано, що Україні для того, щоб наздогнати нинішніми темпами (з зростанням ВВП на рік 2-3%) Польщу, буде необхідно 50 років, Німеччину – 100 років. Значно збільшується розрив між нами і світом, який нас оточує.
Ми недавно зробили зрівняння Польщі та України. На початок 2019 року ВВП Польщі був практично в 5,5 рази вище українського, він наближається до 600 млрд. дол, а український зараз на рівні 115-117 млрд. дол. На початок 90-х Україна випереджала Польщу мінімум на 15-20%. Золотовалютні резерви – у нас на початок року порядку 20 млрд. дол., і то частина – транші МВФ, а польський золотовалютний запас близько 118 млрд. дол. Український експорт складає на рік 47-50 млрд. дол., польський – 270 млрд. дол. Незрівнянні характеристики, хоча за структурою населення, за площею це достатньо наближені держави. Питання безпрецедентного розриву між нами і розвинутим світом має бути не тільки предметом нашої турботи, це повинно бути часткою національної ідеї України – не допустити зростання дистанції далі, бо це обмежує можливості наступних поколінь на українській землі.
Серйозний ризик збільшується в контексті формування безпрецедентної фінансової піраміди як в сфері внутрішнього і зовнішнього державного боргу, так і в сфері кризи платежів. Ця тема зачіпає і банківську сферу, і грошово-кредитну, валютно-курсову, монетарну політику.
За останні декілька років по фінансовій ресурсній базі економіки нанесений нещадний удар – відбулася девальвація гривні, «банкопад», в ході якого було знищено банки з українським приватним капіталом, безпрецедентна політика запозичень на внутрішньому, зовнішньому ринку, включаючи депозитні сертифікати національного банку. Впала монетизація економіки України по відношенню до ВВП – у 2013 році знаходилася на рівні 55%-56%, сьогодні в районі 30%. По суті, в економіці нема ресурсної бази. А та, яка ще залишилась, спрямовується не на розвиток і не на створення умов кредитування, а на прибутки власне банківської сфери та на обслуговування державних боргів.
За останні місяці 2018 року Україна вийшла на зовнішній ринок фінансових запозичень і дозволила собі отримати декілька мільярдів за самою високою вартістю в світі – 9,7-9,8% річних. За тільки два місяці 2019р. для вирішення проблеми дефіциту бюджету, включаючи передвиборчий масштаб популізму, уряд вийшов на внутрішній фінансовий ринок, взяв мільярди гривень під облігації державного внутрішнього займу в середньому під 19-20% річних. Це короткі займи. Паралельно працює НБУ з депозитними сертифікатами, які по ставці наближені до цього.
Ми аналізували державні банки, яких сьогодні 55% в структурі банківського капіталу. Отже, нині в структурі фінансових ресурсів державних банків 339 млрд. грн. – це депозити від населення, а 320 млрд. грн. – це облігації внутрішнього займу. Тобто величезні ресурси спрямовуються не на поповнення обігових коштів промисловості, модернізацію виробництв, виконання інноваційних програм, а щоб придбати пакет державних облігацій з дуже високою вартістю і заспокоїтись. Для чого банку кредитувати підприємства – ризикувати, займатися заставою, контролювати виконання умов кредиту, коли він просто дивитися на календар, коли йому 20% впадуть на рахунок. Ця система по суті руйнує економіку.
Те, що сьогодні відбувається в контексті політики Національного банку під гаслом боротьби з інфляцією ( навіть немає розуміння, що в Україні інфляція не попиту, а інфляція витрат), усі процеси з цінами, тарифами, девальвація гривні тощо – просто поглиблює стагнацію нашої економіки.
НБУ доповідає, що в січні 2019 року доходи українських банків зросли на 38%. В той же період промислове виробництво впало порівняно до січня 2018 року на 3,3%. Тобто економіка падає, а доходи банків ростуть. Ми наполягаємо, щоб ця тема стала однією із головних в діях нового президента. Ми плануємо зустріч з НБУ, внесли голові правління офіційну пропозицію, щоб, не гаючи час, розглянути ці питання. В тому числі – деякі новації про валюту, де є позитив, але ще залишилися проблеми.
Проблеми монетарної, грошово-кредитної, валютно-курсової політики – сьогодні уже питання національної фінансової безпеки України. Ми будемо серйозно і детально виходити на державний рівень і діяти, щоб зупинити руйнівні тенденції.
Другий блок – сучасна промислова політика. Зруйнована вертикаль системи управління, немає центральних виконавчих органів, які могли би займатися секторальною і національною промисловою політикою, задіяти фахівців, які є в Україні, задля розробки конкретних програм, починаючи з модернізації, імпортозаміщення, локалізації виробництва. Останній дуже неприємний сюжет виник навколо оборонного комплексу України. Отже, корупція в державі, яка воює, у всьому світі називається мародерство, і ви всі прекрасно знаєте, як вчиняють щодо мародерів в умовах війни. Там є ще одна складова. Скільки разів за останні роки ми чули переможних реляцій, що Україна ліквідує зовнішню залежність з кооперації, комплектації для підприємств оборонно-промислового комплексу. А по факту – контрабандою завозять запасні частини з Росії, не перевіряючи їх якості, бо система контролю відсутня, і потім за цінами, завищеними в два, три, чотири рази постачають на підприємства оборонного комплексу. Ціна питання – життя наших хлопців на Сході. Всі розуміють, наскільки це цинічно, якою має бути міра відповідальності щодо таких злочинів.
В цілому, повертаючись до індустріальної політики, ми констатуємо, що питання деіндустріалізації України, втрата наукоємних, технічно-складних галузей – це питання навіть не показників ВВП, експорту, імпорту і так далі, це питання майбутнього існування людей на українській землі. Сировинна економіка ніколи не зможе створити необхідної кількості робочих місць для існування людей на конкретній території. І те, що у нас сьогодні за кордоном мінімум від 7 до 9 млн. фахівців, це вже наслідки деіндустріалізації економіки, наслідки того, що ми перетворюємося в сировинний придаток розвинутого світу.
В нас нині напрацьована стратегія «Нова індустріалізація – реальний шанс для України», ми цей документ буквально два дні тому обговорювали в Одесі, де зібрали промисловців і науковців. Запевняю: є і максимальна і абсолютна підтримка цього стратегічно важливого напрямку.
Далі – це проблематика сверхмонополій, які сьогодні працюють в Україні. Питання не нове, воно було на всіх етапах розвитку незалежної України. актуальним. Але на сьогоднішній день воно стало ще більш загрозливим, зруйновані запобіжники антиринковим діям монополій. Не так давно в нас була зустріч з керівництвом НКРЕКП якраз на етапі нової хвилі підвищення тарифів на газ і електрику. Ми попросили хоча б загальні розрахунки – як новий рівень тарифів і цін вплине на конкурентоспроможність конкретних галузей, в тому числі – енергоємних, з великою транспортною складовою і так далі. Розрахунків немає. Може, вони є в уряді, який працює з НКРЕКП, робить експертизу, вникає в їх наміри, проекти рішень щодо зміні цін і тарифів? Відповіді немає. Тобто, в країні абсолютно відсутній контроль з точки зору формування тарифної цінової політики і прогнозу впливу на стан економіки, на платоспроможність, на питання конкурентності. Так по всім напрямкам, включаючи комунальний сектор.
На 1 лютого поточного року загальний борг в Україні за послуги ЖКГ складає 56 млрд. грн. Я не кажу про корпоративні борги, бо там також десятки мільярдів. Безпрецедентна піраміда кризи неплатежів. Очікувати іншого – марна справа, бо коли порушується основний закон економіки і створюється розрив між зростанням цін, тарифів і платоспроможністю споживачів, на виході завжди платіжна криза. І не тільки криза, але і руйнація самої інфраструктури.
Поговоримо про наміри Укрзалізниці перейти на режим індексації тарифів на залізничні перевезення. Що означає ця індексація? Зараз хочуть зробити перший етап – 14% зростання цін в промисловому секторі, а потім щоквартально підвищувати далі, абсолютно не занурюючись в собівартість, вплив на всі складові економіки тощо. Без обговорень, без аналізу, непрозоро і необґрунтовано – на сайті КМУ стоїть проект постанови, сайті Укрзалізниці – проект наказу. Такі дії будуть просто вбивати залишки конкурентоспроможності базових галузей, особливо ГМК і АПК. Ми готовимо цільове звернення на президента, на уряд з нашими аргументами, щоб призупинити прийняття цих проектів.
Отже, дії природних монополій і їх безконтрольність, відсутність рівноправної конкуренції є не тільки фактором стримування економічного зростання, а й жорстко перекреслюють процеси залучення інвестицій, спроби модернізації. Такі речи треба розглядати як фактори національної економічної безпеки на засіданнях РНБОУ.
Нас дуже хвилює зростання трудової міграції. Лише в Польщі зараз працює 2 млн. українців, середній вік чоловіків – 34-40 років, самий працездатний вік. При цьому поляки стурбовані тим, що Німеччина також активно виходить на ринок праці мігрантів. 19 грудня уряд Німеччини прийняв пакет заходів з лібералізації ринку праці, полегшення доступу трудових мігрантів. А соціальні стандарти Німеччини в два-три рази вищі, ніж в Польщі, мінімальна заробітна плата близько 1400, середня 2700-2800 євро в місяць. В Польщі з’являються рішення, які ще більш стимулюють українських мігрантів. Наприклад, якщо трудовий мігрант буде працювати в Польщі два роки, він має право перевести в країну родину і дітей.
До трудової міграції додається міграції освіти, до 40 тис. наших молодих людей навчаються сьогодні в Польщі, це 10% загальної чисельності студентів країни. Нічого поганого в цьому немає, нехай навчаються. Але зроблено опитування на базі Львівської і Київської політехніки, з якого випливає, що 50-55% молоді готові емігрувати і не мають намірів повертатися назад. Згадаймо й міграцію бізнесу. Українські нерезиденти стали лідерами за обсягами придбання нерухомості та інвестування в РП. Бізнес перший починає шукати місто, де він може бути конкурентоспроможнім, матиме цивілізовані умови для роботи та розвитку. Є й міграція родинами, які пояснюють свій від’їзд навіть не заробітною платою, а тим, що вони не бачать перспективу в рідній державі для себе і свої дітей. Коли виїжджає родина, можна сказати, що повертатися вона навряд чи збирається.
Існує аналіз політики в сфері охорони здоров’я в розвинутих країнах, і є дуже цікавий висновок: чим більш розвинутою є країна, тим більш висока питома вага участі держави в забезпеченні охорони здоров’я. Чим більш розвинута країна, тим більше цінується в цій державі людський капітал. Нашій державі треба зрозуміти, що без людей нічого не буде, за них треба боротися. Заборони на виїзд нічого не вирішать, єдиним методом є створення сприятливих сучасних цивілізованих умов життя і роботи на українській землі. Тоді люди будуть повертатися.
Дозвольте деякі підсумки. Перше, і це підтверджується сьогоднішніми виступами, результат може бути досягнутий тільки тоді, коли політична воля і відповідальність будуть співпадати з системним підходом і професійністю кадрів, команд, які спроможні виконати програмні завдання. Я чув вже неодноразово: перестаньте, шановні українці, оголошувати одні й ті ж мантри з високих трибун, починаючи з ООН і завершуючи європейськими структурами. Мантра перша – ми захищаємо весь світ, мантра друга – дайте нам летальну зброю, і мантра третя – дайте нам кошти. Світ очікує від України, що ця держава представить чіткі стратегії і програми свого розвитку, в яких буде чітко зрозуміло, як виконуються українські домашні завдання, а де треба обов’язково об’єднувати зусилля з закордонними партнерами, інвесторами тощо. І на сьогоднішній день, відверто кажучи, я не можу назвати жодної програми, яка сьогодні ефективно реалізується.
Для нас дуже важливим є розуміння, що жодна креативна особистість без програми, без команди, яка спроможна їх виконувати, не зможе бути успішним лідером. Ті комунікації, які у нас є з кандидатами на пост глави держави, дозволяють нам впливати на сфери життєдіяльності держави, починаючи з кадрової політики і обов’язково – на відпрацювання системних програм розвитку з науковим супроводженням. Саме таким чином ми і доопрацюємо «Платформу економічного патріотизму».
Ці документи після нашого доопрацювання мають стати консолідованою позицією тих, хто створює робочі місця, сплачує податки, забезпечує життєдіяльність держави України, промисловців, підприємців, роботодавців України.
Плануємо у квітні поточного року провести всеукраїнський форум бізнесу, на якому розглянути названі проблеми на національному рівні. Поступає багато пропозицій на підтримку такого заходу, і нам дуже важливо ще раз сформувати наші позиції, пріоритети, які необхідно втілювати в життя негайно, після завершення першого циклу політичних перегонів президентських виборів в Україні.