Поділитись
16 червня, Journalist.today
Студію «Журналіста» відвідав президент Українського союзу промисловців і підприємців, український політик, державний діяч Анатолій Кінах. Він, ставши в 1990 році народним депутатом Верховної Ради, працював в парламентській комісії з питань економічної реформи. В різні часи Анатолій Кирилович був міністром економіки, віце-прем'єр-міністром, першим віце-прем'єр-міністром. Піка кар'єри державного службовця він досяг на посаді прем'єр-міністра України. Анатолій Кінах працював майже на всіх щаблях державного управління. Тому нам цікаво було дізнатися його думку щодо нинішніх процесів в державі.
- Чи справляється нинішній уряд і парламент з економічними викликами, які стоять перед країною сьогодні?
- Коли мене запитують, яка головна проблема сьогодні в нашій державі, то я змушений констатувати, що за останні роки головною проблемою для України є дуже небезпечні тенденції деградації державних інститутів влади – як центральної, так і місцевої. Мова про професіоналізм з проявом морально-етичної складової, ослаблення державних позицій тих, хто працює в системі як виконавчої, так і законодавчої влади. Щоб не бути голослівним, раджу подивитися останні рейтинги за 2019 рік Всесвітнього економічного форуму, який відбувся в Давосі. Тоді відзначили падіння України в загальних рейтингах. За конкурентоспроможністю наша країна перемістилася з 83-й на 85-й рядок. І, що ще гірше, ми були на 104-му місці серед 141 держави з ефективності інститутів влади, тобто державного управління. Вже весь світ відзначає цю загрозливу тенденцію. Це дуже важливо, оскільки ми знаходимося в такому періоді розвитку незалежної України, коли змушені долати безпрецедентні виклики і ризики, одночасно захищаючи свій стратегічний вибір – бути гідними інтеграції в європейське співтовариство, захищаючи свою територіальну цілісність, а також вирішуючи величезні системні кризові явища, що стосуються державного управління, особливо в питаннях кадрової політики, а також вирішуючи соціально-економічні питання. Проблема в тому, що до сьогоднішнього дня Україна не має своєї власної стратегії розвитку. А досвід сусідніх європейських держав (наприклад, Польщі чи Чехії) демонструє, що всі вони домоглися успіху, маючи стратегію розвитку країни, де були чітко сформульовані національні інтереси, баланс інтересів з тим світом, який оточує державу, а також чіткі системні програмні дії щодо розвитку конкурентоспроможності, створення державних інститутів і багато іншого.
Пандемія коронавируса в даному випадку стала спусковим гачком, який тільки посилив всі вищезгадані проблеми. Коронавірус є не тільки тестом, як наша цивілізація може долати такі проблеми, але одночасно це і тест на дієздатність і ефективність держав як таких, тест на здатність до консолідації, на вміння домовлятися, щоб створювати умови для розвитку, подолання кризових явищ. Для України ця тема стає дуже проблемною, адже у нас питання, які стосуються соціально-економічних показників, вже були досить негативними до початку карантину.
Коли сьогодні хтось із чиновників в уряді або президентської вертикалі починає розповідати, що наші проблеми виникли через пандемію і карантину, то це, м'яко кажучи, неправда. Наприклад, друга половина 2019 року визначалася негативним вектором розвитку промисловості, зокрема, в грудні 2019 року по відношенню до грудня 2018 року обсяг промислового виробництва в Україні впав на 8%, а валовий внутрішній продукт у січні поточного року, тобто до карантину, мав від'ємне значення – 0,5%. Зараз ми бачимо, що добігає кінця практично 3-й місяць карантину, а Україна досі не має чіткого затвердженого антикризового плану дій, який був би спрямований на підтримку платоспроможності громадян, допомозі по зайнятості, мінімізації наслідків пандемії, відносин фінансової і банківської системи, локалізації виробництва, створення стимулів для розвитку внутрішнього ринку. Так зараз роблять всі держави, але у нас такої програми немає, що ще більше збільшує наші ризики.
Перед нашою зустріччю був оприлюднений черговий негативний прогноз, зокрема, Світового банку, Міжнародного валютного фонду про те, що в цьому році ми очікуємо падіння валового внутрішнього продукту на рівні 8,7%. Такі питання зараз повинні бути в центрі уваги, їх рішення має бути системними програмними діями із залученням кваліфікованих фахівців. І коли ми говоримо про програму розвитку України, то ці програми повинні виконуватися незалежно від прізвищ президентів і складів парламентів. Так робили всі розвинені держави.
Я стурбований, що на порядку денному не звучить питання демографічної ситуації в Україні. Це показує, наскільки сама держава ефективна з точки зору розвитку. Є показник, який контролюється ВООЗ, за кількістю в середньому за рік народжених немовлят у порівнянні з кількістю людей, яких ми втрачаємо природним шляхом. У 2018 році в Україні на 100 чоловік, яких ми втратили, були народжені 57 немовлят. У 2019р. на 100 смертей припадало 53 немовлят. У перші три місяці поточного року на 100 смертей – 47 новонароджених. Питання народжуваності складне у всьому світі, особливо в Європі, але якщо знову порівняти з Польщею, то там в минулому році на 100 смертей народилось 92 немовлят. Тому в Україні в зв'язку з великим розривом між смертністю і народжуваністю ми втратили 247 тисяч природної чисельності. Відповідно, є такий показник ВООЗ: динаміка природного зниження чисельності населення. За цим показником Україна входить до п'ятірки найгірших держав світу. Поруч з нами, наприклад, Сомалі, Центральноафриканська республіка, Лесото. Саме тому сьогодні дуже гостро стоїть питання системи охорони здоров'я, а також відсутності чіткої програми розвитку. Те, що відбувається сьогодні, це хаос. Відповідно, реформа медицини повинна бути одним із стратегічних питань національної безпеки держави. Інакше, в разі продовження цієї тенденції, через кілька років виникне питання, хто буде жити на нашій землі через 2-3 покоління.
Ще одне важливе питання – це, безумовно, трудова міграція. Мінімум 8-9 мільйонів українців до карантинних заходів працювали в Європі, з них 2 мільйони в тій же Польщі. Тому всі ці питання треба вирішувати, застосовуючи серйозні системні заходи, виходячи з принципів економічного патріотизму. Зараз всі держави посилюють державний протекціонізм, захищають внутрішні ринки, створюють робочі місця, посилюють експортну експансію. У нас запас часу по суті відсутній, тому необхідно швидко змінювати ситуацію, а це можна змінити завдяки професійним фахівцям.
- Наскільки ефективно працює парламент і уряд? Як Ви оцінюєте рівень професіоналізму депутатів IX скликання і членів Кабінету міністрів України?
- Що стосується оцінки кадрової політики, то за всі ці роки у нас не було ідеальних періодів. Коли мова йде про державну службу, скажу так: державна служба і особиста відданість – це взаємовиключні речі.
Коли людина йде на державну службу, вона має розуміти, що йде працювати на державу, в інтересах людей, під свою персональну відповідальність. Так повинно бути з точки зору громадянської професійної позиції. Однак сьогодні всі ці принципи кадрової політики в черговий раз грубо порушуються. В основі кадрових рішень – особиста відданість, попереднє знайомство, кумівство, квоти, метушня навколо ресурсів, корупційна метушня, хто буде «краще» обслуговувати інтереси тієї чи іншої фінансової політики групи. Це викликає різке падіння ефективності з деградацією державних інститутів влади. Зверніть увагу, коли виникає ситуація кадрових змін, наш інформаційний простір забитий різними прогнозами, аналітикою, в центрі стоїть весь час одне питання: чиї інтереси буде обслуговувати кандидат? Ніхто не питає про професії, досвід кандидата, яка у нього програма, наскільки він здатний виконати цю програму. І те, що сьогодні відбувається, наприклад, коли деякі міністри не працюють навіть і місяця, дуже негативно впливає на всі складові нашого розвитку, можливості долати кризу і навіть ставлення до України в світі. Хаос, який ми бачимо сьогодні, створює негативні наслідки для нашого суверенітету, адже ні для кого не є секретом, наскільки високий рівень зовнішнього управління, коли нам з-за кордону диктують, якими повинні бути у нас Конституція, кадрова політика, реформи, податкова система, соціальні стандарти, хто повинен бути призначений в уряд. Тому я ще раз підкреслюю, що держава повинна мати свою чітку стратегію розвитку, яка має в першу чергу спиратися на власний інтелектуальний, природний, науковий, технічний, кадровий, географічний потенціал. Так, ми відкриті до співпраці, але в основі повинні лежати наші зусилля. Над цим необхідно працювати.
Ми тісно співпрацюємо в діалозі з урядом, президентською вертикаллю і парламентом. Зараз на слуху питання, що ж буде з програмною діяльністю уряду. Я змушений констатувати, що якщо говорити про перший варіант програми, який був направлений до Верховної Ради (це вже уряд Шмигаля) 17 квітня п.р., то більш недосконалого документа я не бачив за все своє життя. Це всього кілька сторінок тексту, без єдиної цифри. Це максимум листівка на вибори, і то не дуже якісна. Парламент справедливо повернув її уряду на доопрацювання. Ми бачимо, що сьогодні відпрацьовується варіант знову ж кулуарно, хоча ми відправили все пакети пропозицій, в тому числі бачення пріоритетів антикризової програми. І я боюся, що дуже низький рівень професійних знань, брак досвіду, що, на жаль, спостерігається в Кабінеті міністрів України, призведе до того, що знову буде декларативний документ без конкретики, без ресурсної бази, без дат, без персональної відповідальності виконавців. Ми знову будемо втрачати час.
У зв'язку з тим, що вже минув рік каденції Володимира Зеленського, головне завдання для президента сьогодні – це змінити якість системи, сформувати бачення, стратегії, програми. Всі повинні розуміти: це позиція суверенної держави Україна, подобається комусь чи ні, наше бачення наших національних інтересів іперспектив розвитку. На цьому потрібно сьогодні сконцентрувати увагу, щоб працювати не за принципом «свій-чужий». В Україні немає кадрового голоду, це я вам гарантую. Я можу назвати 100-200 прізвищ супер-професіоналів, державників, які готові працювати в інтересах держави. В.Зеленському треба на цьому концентруватися. Думаю, за рік можна було набратися досвіду, покращити кадрову політику, виходити на системні дії з подолання поточної кризи, так з створення стратегії, моделі розвитку України та йти цим шляхом.
- Чи є реальна потреба для нашої країни брати кредити від МВФ, інших міжнародних фінустанов і країн Заходу?
- Співпраця з міжнародними фінансовими організаціями, такими як МВФ, Світовий банк, ЄБРР – це нормальна цивілізована практика. Головне питання: на яких умовах? Тут у нас величезні проблеми. Співпраця з МВФ – це позитивний сигнал для інших партнерів. Наприклад, після затвердження програми stand-by у нас з'являється доступ до фінансових ресурсів Світового банку, ЄБРР тощо. Ключове питання: на що спрямовані ці кредитні кошти? В даному випадку остання програма stand-by, яка була затверджена 10 червня для України (5 млрд дол. протягом 18 місяців), це одна з примітивних програм, які в принципі є в арсеналі МВФ. Це як кредитна картка: отримали суму, а потім вона повертається назад на погашення попередніх боргів, відсотків, дефіциту платіжного балансу тощо. Ці кошти не йдуть на розвиток, і це головна проблема. Треба віддавати борги не за рахунок нових боргів, а за рахунок підвищення ефективності, конкурентоспроможності нашої економіки, інвестиційного клімату, платоспроможності наших громадян і внутрішнього ринку. За цим майбутнє.
Ось, наприклад, ми взяли 2,1 млрд дол. – перший транш за програмою stand-by. Я б хотів побачити, що за рахунок цих коштів держава дещо знизила навантаження на бюджет, а інші ресурси (хоча б 50% цього траншу за рахунок зекономлених коштів в державному бюджеті) направила на розвиток. Наприклад, є державна програма оновлення рухомого складу «Укрзалізниці». 97% локомотивів – фактично металобрухт, вони зношені. 85% пасажирських вагонів – аналогічний металобрухт. Я вже не кажу про вантажні вагони і т. д. У той же час майже не завантажена потужна галузь транспортного машинобудування. Якби хоча б частково кошти траншу були спрямовані на оновлення, на локалізацію виробництва, на імпортозаміщення, на створення робочих місць, завантаження наших наукових і технічних галузей, я б тільки аплодував. В іншому випадку – це поточне проїдання. І це дуже погано, коли держава бере в борг для того, щоб виконати свої зобов'язання за попередніми боргами.
Це в світі називається фінансовою пірамідою. Особливо боляче вона вдарила по українській економіці в минулому році. Тоді уряд і Національний банк, щоб вирішити проблему дефіциту бюджету, включаючи обслуговування державного боргу, пішли на розміщення на внутрішньому фінансовому ринку внутрішніх державних облігацій внутрішньої позики. До початку 2019р. відсоток прибутковості цих державних внутрішніх облігацій становив 18- 19%. Такого не було ніде в світі. Виходить наступна ситуація: уряд забирав кошти з внутрішніх фінансових ринків і створював вакуум доступу компаній, підприємців, промисловців до фінансових ресурсів. Доступу до ресурсів в такій ситуації немає. Таким чином держава сама остаточно «добиває» ситуацію, руйнуючи систему кредитування, доступ до ресурсів в реальному секторі економіки.
Навіть знаменита програма «Доступні кредити 5-7-9%», яка стартувала в лютому 2020 року і була спрямована на доступ до кредитів малого та середнього бізнесу, виявилася слабкою. За період її існування, станом на 15 травня нею скористалися майже 470 підприємців (по інформацією Мінфіну, за станом на 10 червня 2020 року видано 605 кредитів на суму 381,041 млн грн, – ред.). Це навіть не крапля в морі, а крапля в океані. Треба вирішувати системні проблеми, відпрацьовувати програму спільних дій уряду, НБУ, парламенту, спираючись на волю президента, створювати цивілізовані умови доступу до кредитів. Там багато проблем, тому що, наприклад, за 2019 рік ми декларуємо, що у нас інфляція споживчих цін 4,1%, а вартість кредитних ресурсів добігаає до 15% і вище. У жодній державі світу немає такої різниці між поточною інфляцією і вартістю ресурсів.
І до сьогоднішнього дня ми не бачимо конкретної програми спільних дій уряду і НБУ за участю парламенту як щодо мінімізації наслідків карантину, так і що ми будемо робити в посткарантінний період. Інші держави вже стверджують 3-й, 4-й, а інколи вже й 5-й пакет підтримки виходу з кризи. У нас уряд не управляє цими процесами, йому не вистачає професіоналізму, волі і багато чого іншого. Федеральна резервна система США, Європейський Центральний банк, там теж не все ідеально, але вони працюють в контексті двох функцій. Перша – стримування зростання цін, це правильно. Друга функція – створення сприятливих умов для бізнес-клімату та утворення робочих місць. Ось ця друга функція в Національному банку по суті відсутня. Тому і утворюється такий вакуум впливу результатів економіки на результати банківської системи. Економіка падає, а доходи ростуть в рази, це лише поглиблює кризові явища.
Ще хочу зауважити на важливому моменті: все вищесказане призводить до того, що ми наближаємося, на жаль, до статусу держави з сировинною економікою. У минулому році 72% українського експорту – це було чиста сировина: зерно, м'ясо птиці, руда, метал. Світовий досвід демонструє, що держава з сировинною економікою ніколи не зможе створити необхідної кількості робочих місць, забезпечити належний рівень доходів своїх громадян, якість життя людей. Сировинна економіка на це не здатна. У XXI столітті держава з сировинною економікою ніколи не буде конкурентоспроможною. Це відбувається на тлі занепаду в тих галузях, які саме і формують продукцію з високою доданою вартістю. У нашій країні в глибокій кризі галузі: авіабудування (ДП "Антонов" не збудував в 2019-му році жодного літака), ракетно-космічний комплекс, суднобудування, машинобудування тощо. На сьогоднішній день питання індустріально-інноваційного розвитку – це якраз потрібний напрямок.
- Що може допомогти збільшити вітчизняний промисловий потенціал різних галузей: закордонні інвестиції або власні внутрішні ресурси?
- Все повинно бути в комплексі. У всьому світі працює механізм державно-приватного партнерства. Наприлад, держава частково бере участь у виконанні державної науково-технічної програми розвитку літакобудування (авіабудування). І коли приватні інвестори бачать, що це стратегія країни, що держава створює сприятливі умови, тоді відбувається надходження приватних інвестицій для виконання цієї програми. У світовому масштабі 85-90% всіх інвестицій – приватні. Тому і ми повинні створювати такі умови для розвитку країни, щоб покращувати інвестиційний клімат в державі. Не за рахунок «інвестиційних нянь», а створити правову систему, щоб світ бачив, що Україна здатна: захищати приватну власність, створювати рівноправні конкурентні умови без монополій, виконувати свої зобов'язання як держава. Через сприятливий інвестиційний клімат ми, безумовно, можемо залучати інвестиції, але кошти не прийдуть на порожнє місце, тому потрібні програми. Це не ті декларації, які сьогодні відправляє уряд у парламент. Програми – це системні і комплексні проекти, документи державного значення. Там повинна бути законодавчо-нормативна частина, щоб програма працювала, також повинна бути ресурсна база, завдяки якій програма буде виконуватися. У програмі повинні бути вказані етапи і терміни її реалізації, моніторинг і корективи, персональна відповідальність тощо. Такі стандарти в усьому світі, але у нас такої програми з таким підходом немає, і це проблема. Сподіваюся, що президент це розуміє.
- Як ви оцінюєте ті трансформації (реформи), які стартували в Україні ще в 2014-му році і тривають зараз?
- У нас є плутанина в розумінні самого слова реформа. Наприклад, підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги – це не реформа. Реформи – це системні зміни, які підвищують конкурентоспроможність економіки держави, рівень життя людей (реальні доходи, доступ до медицини, інфраструктура). І у нас в усіх напрямках є проблеми, які треба вирішувати. Якщо говорити про систему охорони здоров'я, то тут немає дискусій щодо необхідності змін, але це повинно бути направлено на людину, що конкретно вона отримає після проведення реформи.
Те ж стосується ринку землі. Щоб реформи дали результат, необхідно, щоб люди розуміли їх суть, зміст, етапи, кінцеву мету. Тобто повинна бути серйозна деполітизована інформаційна робота з суспільством. Люди вже на етапі оголошення конкретної реформи повинні мати розуміння про неї, щоб висловити свою думку. Без цього всі приречене на провал. Щодо земельної реформи, безумовно, сучасний ринок землі потрібен, як у всіх сучасних розвинених країнах. Однак треба сконцентруватися на тому, як досягти цього результату. Зверніть увагу, про яку б ми реформу не говорили, ні по одній з них немає нормативно затверджених комплексних програм з їх реалізації з тими етапами, про які я сказав. Тому реформи перетворюються в імітацію. Щодо ринку землі, тут повинна бути чітка комплексна програма, про що ми говоримо протягом останніх років. За нашими підрахунками, потрібно прийняти близько 40 законодавчих актів, починаючи з питання захисту родючості, вартісних оцінок, захисту з точки зору платоспроможності українців і потенційних іноземних покупців, і тут, однозначно, ніяких прав закордонним покупцям не може бути надано. У нас не завершений аудит, тобто кадастри (Державний земельний кадастр – єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності на земельні ділянки та права користування ними та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів, - ред.). Після підготовки і затвердження такої програми, обов'язково з експертним науковим супроводом, з урахуванням світового досвіду в цьому питанні, можна затверджувати цю програму. Після цього можна побачити, скільки нам потрібно років, щоб досягти мети від скасування мораторію, який дав поштовх до корупції, до початку функціонування сучасного і прозорого ринку землі, який відповідає нашим національним інтересам. На цій основі, незалежно від прізвищ президентів і складів парламентів, виконувати програму. Та ж Польща почала земельну реформу ще до початку Другої світової війни, і тільки на початку 2010-х вони офіційно оголосили, що завершили земельну реформу. Тобто це серйозна тема, яку не можна вирішувати в турборежимі. Закон 2178-10, який вводить ринок землі, прийнятий. Він вступить в силу в липні 2021 року. У нас є ще рік, тому ми пропонуємо президенту, уряду, парламенту використати цей час, щоб відпрацювати необхідні питання з науковим обґрунтуванням, економічними розрахунками, прогнозом наслідків. Потім спокійно, без політичних дебатів, крок за кроком формувати цивілізований сучасний ринок землі, який буде працювати в інтересах нашої держави і наших громадян.
Тим, хто персонально несе відповідальність, треба зрозуміти, що Україні треба виходити з піке, яке характеризується тенденціями деградації державних інститутів влади, покращувати якість кадрової політики, і виходити на програми і стратегічні речі.
- Незабаром Україна відзначатиме День Конституції. Це щорічний державне свято, яке припадає на 28 червня - день прийняття Конституції України 1996 року. Що б Ви побажали діючим народним обранцям і державникам?
- Важливо, щоб всі зрозуміли, що тільки кордону, гімну чи символіки недостатньо, щоб бути суверенною, незалежною державою. Сьогодні суверенна держава визначається здатністю сучасними методами захищати свої національні інтереси по всьому периметру і створювати гідні умови для розвитку на базі сучасних високих стандартів якості життя власних громадян. Це формує сучасна суверенна держава. Нам треба над цим серйозно працювати. Конкуренція за місце під сонцем загострюється, і в цій конкуренції перемагають консолідовані держави, мають чітку стратегію розвитку, засновану на власному потенціалу і власних національних інтересах, безумовно, в балансі з інтересами світу, але не всупереч національним інтересам. Від цього залежить не тільки наше з вами життя, а й умови життя майбутніх поколінь. Цей рівень відповідальності ми повинні розуміти, виходячи з того, що задекларовано в Конституції України, і не дивлячись на складні процеси, які відбуваються сьогодні в нашому суспільстві, об'єднуватися навколо держави Україна і навколо наших національних інтересів.