Поділитись
Подальша інтеграція секторів української економіки до спільного ринку Європейського Союзу є частиною нашого євроінтеграційного плану та продовженням Угоди про асоціацію, набуття кандидатства, домовленостей про зняття митних та ін. бар’єрів.
Передовсім, як правильно відзначив на Саміті Україна-ЄС президент В.Зеленський, повинен бути план на найближчі роки. Глава держави говорив про наявність такого на 2023-2024 рр., проте, на нашу думку, мав скоріше на увазі план наближення законодавства та технічних регламентів (що теж дуже важливо).
Втім, ще більше роботи лежить в сфері підтримки вітчизяної промисловості, виробників та експортерів (щоб було що потім інтегрувати).
Найбільш тривожна ситуація в ГМК, де падіння виробництва та екпорту за 2022 рік становить 70%. Цьогоріч, якщо нічого не зміниться в контексті підтримки держави, то падіння поглибиться до -85% і ми перейдемо виключно на внутрішнє споживання та втратимо світові ринки. УСПП, Антикризовий штаб вже звертався з цього приводу до уряду і доПрезидента. Потрібно знизити тарифи на перевезення (свого часу УЗ підняла їх аж на 70%), більш системно працювати із європейськими партнерами щодо пропускної спроможності митниці і європортів. Адже тільки через дорогу логістику залізорудні компанії України втратили ринок Китаю, на який до війни постачалося 40-45% українського залізорудного експорту. Місце української металургії на світових ринках займають Туреччина, КНР, Індія, Бразилія. Якщо вже зараз розпочати заходи із порятунку вітчизняного ГМК, то й тоді йому знадобиться щонайменше 10 років, щоб відновити свої позиції в світі.
Також важливо, щоб Україна і ЄС досягли домовленості про повне витіснення російського металопрокату та руди із європейського ринку та заміщення на український продукт. Російське ГМК не повинне заробляти в ЄС та потім з цих коштів фінансуватися ворожий ВПК.
Після початку війни українським експортерам довелося перенаправляти вантажі до морських портів ЄС, зокрема до Румунії, Болгарії, Польщі, Німеччини. У результаті середня відстань до порту відправлення для українських експортерів зросла в 5 разів, а витрати на доставку до порту призначення зросли в середньому в 3-4 рази.
Загалом ми бачимо, що морські порти ЄС мають відносно невеликі потужності. Згідно з оцінками учасників ринку, вони не мають потенціалу для обслуговування українського експорту. Морські порти ЄС не мають достатньо вільних потужностей, вони не можуть прийняти всі українські вантажі, що у тому числі й спричинює черги на кордонах України з ЄС.
На перспективу необхідно піднімати питання не тільки розблокування порту Миколаєва та розширення «зернового коридору» на експорт ГМК та інших українських товарів, але й удосконалювати маршрути через підвезення товарів до європейських портів і їх здатності опрацьовувати запити українських контрагентів.
Налагоджено безмитний експорт в ЄС, є такі ж домовленості із Канадою та Великою Британією. Проте період, на який діють домовленості, рано чи пізно закінчиться і вітчизняній дипломатії потрібно вже проводити роботу щодо пролонгації таких преференцій на наступний, бажано середньостроковий період (не 1 рік).
З точки зору міжнародної співпраці, також необхідно добиватися гарантованої участі в європейському полі щодо закупівлі енергоносіїв, європейських тендерах в цілому. В контексті складної ситуації в енергетиці через постійні російські атаки, це дало б визначену стабільність.
Але більше роботи лежить в площині саме «домашніх завдань». Ми не можемо успішно інтегрувати сектори економіки, котрі перебувають в глибокій кризі. Ми вже говорили про ГМК, те ж саме стосується хімічної галузі, машинобудування тощо. Війна виснажує ресурси національної економіки. Руйнування виробничих потужностей, труднощі із експортом, брак оборотних коштів негативно впливають на промисловість. Незворотні втрати тут вже перевищили 30%.
Для початку, необхідне прийняття галузевих програм модернізації промисловості, які б супроводжували б План відновлення України, який презентували в Лугано ще влітку минулого року. Якщо ще більш комплексно – необхідне ухвалення закону «Про промислову політику», а також реформа ОПК, яка не закінчена.
Для блага української економіки, що переживає значне падіння (-30% ВВП) варто звернути увагу на банківську систему, яка перестає кредитувати бізнес, виробників. Після підняття облікової ставки до +25% це особливо помітно. У листопаді кредитний портфель зменшився аж на 16 млрд. гривень. Фінустанови потроїли «інвестиції» у депозитні сертифікати НБУ і довели їх до 470 млрд грн станом на початок цього року. Національний банк, у свою чергу, сплатив банкам 40 млрд. гривень доходів за сертифікатами. Стійкість банківської системи – завдання, яке не повинне бути відірване від потреб забезпечення стійкості економіки. Більшість виробників, аграріїв, промисловців відчувають значний фінансовий голод, мають брак оборотних коштів.
Далі – податкова реформа. Вона не завершена, наразі обговорюють різні концепції «10-10-10», дещо готується в Офісі президента тощо. Те, на чому ми наполягаємо – це обов’язкове погодження та обговорення реформи із представниками реального сектору економіки, експертами – тими, кого вона, власне і стосуватиметься. На наш погляд, наразі потрібен прогресивний підхід в оподаткуванні. Деяке зниження ЄСВ, але не повне скасування, оскільки є велике навантаження на витрати по соціальним зобов’язанням. Зниження фіскального тягарю, в тому числі на фонд оплати праці, а також поліпшення процесів адміністрування податків.
Принципово важливі також податкові, кредитні стимули для самозайнятості, прозора система відшкодування ПДВ, жорстка протидія штучному блокуванню податкових накладних, зниження адміністративного тиску через різноманітні перевірки.
Потрібні реформа судової системи і дуже жорстка боротьба із корупцією. Це чи не найважливіша умова нашої подальшої інтеграції в ЄС. Останнім часом ми спостерігали корупційні скандали та перестановки на митниці. Проте без реформи цього органу ситуація залишатиметься такою ж плачевною – за останні роки змінилося 5-6 керівників, а корупція лишається. Тому тут потрібен системний підхід.
Що можемо відзначити як позитив – так це реформу дерегуляції (спрощення умов для ведення бізнесу), негайну відбудову, де це можливо, завданих руйнувань, адаптивність економіки, місцевих громад, кожного домогосподарства до умов довготривалої війни і відтак – безпрецендентна гнучкість економіки. Це ті сильні сторони, на які можемо спиратися в подальшій роботі по зміцненню нашої фінансової стабільності, подальшої інтеграції з європейською економікою.
Щодо завдань для українського бізнесу для того, щоб успішно почуватися на ринку ЄС.
Перше, це адаптація технічних стандартів та регламентів, сертифікація продукції та виробництва. Без цього, на жаль, не лише не будеш конкурентоспроможним на європейському ринку – з часом, коли закінчаться певні преференції – навіть не зайдеш на нього. Тому цю роботу потрібно проводити вже зараз. Якщо не вистачає інформації – звертайтеся до Українського союзу промисловців і підприємців, ми допоможемо консультацією.
Окремо хочемо виділити тему декарбонізації та взагалі екологічного підходу, на це в розвиненому світі звертають чималу увагу. Україна теж взяла на себе зобов’язання стати кліматично нейтральною вже через 35 років, а до цього – впроваджувати заходи щодо поступового зниження викидів вуглецю тощо. Ми не будемо дискутувати , наскільки на часі у воюючій країні дотримання податку на викиди і т.д., проте цей тренд буде зберігатися і нарощуватися в майбутньому. Отже, обирайте енергоефективні, «зелені» технології, якщо використовуєте такі – не забувайте зазначати це.