Поділитись
Доповідь голови Антикризової ради громадських організацій, президента УСПП Анатолія Кінаха на розширеному засіданні АРГО, правлінні УСПП 15.11.19
Учасники засідання, шановні члени правління УСПП! Не тільки в форматі засідання Антикризової ради громадських організацій України, а в на таких загальнодержавних форумах, як Національний форум «Трансформація України», ми неодноразово підкреслювали, що Україні жорстко необхідно змінювати якість системи влади. В першу чергу – в напрямку посилення державності і професійності, на основі сконсолідованих зусиль держави і всього суспільства, з урахуванням балансу національних інтересів України, співпраці з нашими міжнародними партнерами. У нас є можливість після завершення чергового політичного відповідального періоду зробити деякі висновки.
На сьогоднішній день у нас є матеріали, які формують основні тенденції, що мають принципове значення в розвитку економіки, суспільства і держави. Це, в першу чергу, програма діяльності КМУ в комплексі з проектом Державного бюджету України на 2020 рік. Всі цифри, показники, які ми оголошуємо на наших засіданнях, мають офіційний формат.
Нажаль, уже практично четвертий місяць ми спостерігаємо від’ємну динаміку в показниках розвитку промисловості України ( машинобудування, переробної промисловості). Індекс зростання промисловості – мінус 0.6, а в таких галузях, як електрообладнання, авіабудування, падіння набагато більше. Зростання фіксується в тих галузях, які сьогодні ми називаємо локомотивами економіки, це АПК, який має за цей період плюс 6% і гірничо-металургійний комплекс. По суті, ця тенденція створює безпрецедентну загрозу з точки зору нашого майбутнього, бо Україна перетворюється в державу з сировинною економікою, втрачаючи інтелектуальні, високотехнологічні, з високою доданою вартістю галузі, включаючи сферу переробки в АПК.
По АПК хотів би звернути увагу на таку тенденцію. За перші 6 місяців року відсоток збиткових підприємств в АПК склав 44,8%. За аналогічний період 2018 року таких підприємств було 11%. Тобто не зважаючи на зростання валових показників, фінансові показники галузі різко погіршуються. Тут багато чинників, починаючи з вартості кредитних ресурсів і завершуючи штучною ревальвацією гривні за рахунок спекулятивного капіталу, який хлинув в Україну, в зв’язку з чим аграрії вимушені забезпечувати свій агроцикл імпортною складовою, платити валютою ( тільки по фактору штучної ревальвації гривні аграрії втратили, по наших підрахунках, мільярди і мільярди гривень).
Чи взяти показник зростання, яким можна було б пишатися в інших умовах – це ріст роздрібного товарообігу на 11,4%. Однак коли ми вивчимо структуру показника, зрозуміємо: збільшився не обсяг споживання, а ціни і тарифи. Середньостатистична родина спрямовує свій бюджет на поточне споживання, на фізичне існування. Якщо, наприклад, в Європі середній відсоток видатків з родинного бюджету на ЖКП і продукти харчування складає десь 32-35%, то у нас іноді добігає 70-75%. Це показник безпрецедентного рівня бідності, що й прідтверджує остання статистика європейських структур. Вони зробили дослідження не тільки в ЄС, а по всій Європі, це біля 43 держав, й Україна в цьому рейтингу платоспроможності громадян займає останнє місце. Ці тенденції створюють для нас величезний ризик з точки зору умов розвитку. Там, де немає платоспроможного попиту, платоспроможного внутрішнього ринку, марно мріяти про залучення інвестицій і про стимули для виробництва конкурентоспроможної продукції і послуг.
Що відбувається на сьогоднішній день в фінансовій і банківській сфері. Безпрецедентну тривогу викликає, що ми чуємо від нового формату влади постійні мантри: пріоритетом номер один для президента і уряду є незалежність НБУ. Ніхто не дискутує. Ніхто не закликає до грубого втручання, але давайте згадаємо, що роль НБУ в економічному зростанні безпрецедентно велика. І, до речі, ці функції зафіксовані в положенні про Федеральну резервну систему, про Центральний європейський банк: однією з найголовніших функцій головного банку країни є сприяння створенню доброго бізнес-клімату і нових робочих місць. А в Україні НБУ сприяє поглибленню економічної кризи! За період з січня поточного року по листопад уряд виходить на внутрішній фінансовий ринок з облігаціями внутрішнього державного займу з доходною частиною облігацій 15-20%, затикаючи дірки в бюджеті. Найдіть мені комерційний банк, який візьметься кредитувати аграрія, машинобудівника, коли його адміністративними методами примушують купувати пакети облігацій, коли він без ризиків, без якихось проблем з заставами чекає календарної дати, щоб 15 чи 20% впали йому на рахунок. Саме таким чином тільки з початку року з внутрішнього ринку витягнули мінімум 100 млрд грн. Значну частину – такі звані нерезиденти, хоча там є наші «рідні» олігархи. Ми знаємо, як вони це роблять. Біля 4 млрд. дол. інвестували в цьому році в облігації внутрішнього державного займу. Це створило величезну проблему спекулятивної фінансової піраміди. Тільки кон’юнктура зміниться, а це станеться обов’язково, я не хочу коментувати, що далі буде з фінансовою системою держави. Жодної думки, навіть на декларативному рівні, щодо поступового наближення до цивілізованих умов кредитування виробника, підприємця, малого бізнесу.
Місяць тому КМУ, НБУ за участі президента підписали меморандум – супердекларативний документ. Ми будемо просити вас підтримати окрему заяву, яка стикується з так званими ВВП варантами. Пам’ятаєте реструктуризацію державного боргу по формулі пані Яресько, на той момент міністра фінансів України, де ми по суті стали заручниками економічного зростання? В разі зростання економіки України більше на 3-4% необхідно буде сплатити за 3,5 млрд. дол.. реструктуризації мінімум 14 млрд. Неприпустимі умови! Однак, крім декларативної фіксації, ніяких дій по суті меморандум не пропонує. А питання їде вже не про розвиток, питання йде про фінансову безпеку держави.
Вимушений також в черговий раз спрямувати увагу на проблему демографічної кризи і безпрецедентної втрати трудових ресурсів. Ось офіційні дані. За 9 місяців поточного року на 53 немовлята припадає в середньому 100 смертей. За 9 місяців ми втратили 178 тис українських громадян. Є такий коефіцієнт життєвості Павловського, це міжнародний показник, який якраз сформований на співвідношенні немовлят і померлих. Межа – це одиниця, коли кількість немовлят і померлих більш менш рівні. Нижче – це загроза національній демографічній безпеці. У нас цей коефіцієнт – 0,53. Наведіть хоча б один приклад, уже в новому форматі влади хтось цю тему сформулював як одну з найважливіших? Я, на жаль, не чув.
По трудовій міграції – офіційні дані КМУ, за останній рік півтора мільйона українських громадян покинули державу в пошуках засобів існування за кордоном. Далі бачимо, наскільки зростає конкуренція на ринку праці в Європі. З першого січня 2020р. лібералізує ринок праці Німеччина, де соціальні стандарти в три-чотири рази вищі, ніж в Польщі. Словаки, поляки аналогічно удосконалюють стимули. У нас тиша. Я не хочу нагадувати, скільки разів ми давали пропозиції перейти до формування серйозної комплексної державної програми збереження розвитку трудового потенціалу, починаючи з системи профтехосвіти і завершуючи міграційною політикою, стимулами і т.д.
Ця тема стає ще більш актуальною з урахуванням ось яких тенденцій. За останній рік по даним Давоського форуму ми втратили дві позиції. З показника конкурентоспроможності Україна була 83-ю, стали 85-ю державою в світі. І що ще гірше, це 104 місце серед 141 держави по ефективності державних інститутів влади, тобто по ефективності державного управління. Тобто, тенденції деградації інститутів влади боляче відчуваємо не лише ми, а цілий світ.
Такі параметри, безумовно, склалися не за рік і не за два. Ми мали велику надію, що новий формат влади, виходячи з об‘єктивної діагностики, буде разом з громадянським суспільством робити все, щоб сформувати більш високий рівень якості державної системи по всіх параметрах, включаючи професійність, наявність програмного системного підходу. Ми мусимо розуміти наші пріоритети, щоб сконцентрувати інтелект, ресурси, кадри на правильному напрямі. Ми очікували, що так і буде, на етапі підготовки Програми діяльності КМУ я особисто передав прем’єр-міністру Гончаруку наші напрацювання зі всіма додатками. Нажаль, в славнозвісному турборежимі парламентом була затверджена саме згадана програма. Але більш несистемного, більш декларативного документу важко згадати за весь період розвитку нашої незалежної держави. Цілі – правильні, але декларативні, механізми і інструменти досягнення – великий знак запитання.
Хотіли б ще раз звернути увагу уряду, ми готові надати свою підтримку, в нас є Програма економічного патріотизму, Нова індустріальна стратегія України. Ми готові допомогти серйозно попрацювати над деталізацією, адресністю, етапами того, що закладено в Програмі діяльності КМУ. Ми розуміємо, абсолютно немає підстав для дискусій щодо виходу на високий темп, як зафіксовано в програмі – 40% зростання ВВП за 5 років, в середньому 8 на рік. Чи хто буде відмовлятися від того, щоб досягнути 50 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій за 5 років? Це те що для України конче необхідно!!! Але які механізми, які системні програмні дії, які етапи? Нажаль, знову ж великий знак запитання.
Декілька слів про державний бюджет. Він, безумовно, дуже складний. Зобов‘язання України по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього державного боргу з урахування гарантованого – близько 438 млрд. грн., обороні витрати близько 246 млрд. Ці два сектори в державному бюджеті складають близько 60% доходної частини. Отже, про розвиток мови не йде, такі напрямки, як дороги, будівництво інфраструктури – на це передбачено дуже мало.
Бюджет дуже ризикований з точки зору консервацій кризи. Прогноз ВВП на 2020 рік уже в редакції до другого читання – 3,7%-3,8%. Запитується, а де ж ті 8 відсотків, які закладені в середньому на рік в програмі уряду? Це питання для нас має найпринциповіше значення, воно вимагає дуже чіткої високопрофесійної і комплексної роботи уряду, парламенту і президенту! Звідки вони мають взятися, ці 8 %?
В програмі діяльності КМУ ми не знайшли слів «промисловість», «пріоритети індустріально-інноваційного розвитку» тощо. Тобто – йдемо по дуже небезпечному тренду створення сировинної структури економіки. Сьогодні 70% експорту – це сировина, і тенденції поточного року підтверджують, що сировинний сектор збільшується. Однак відомо, що сировинна економіка ніколи не створить того мільйона нових робочих місць, про які продекларовано в Програмі діяльності КМУ. Коли держава не буде мати промислової, індустріальної, інноваційної політики, робочих місць буде мало і вони будуть низької якості. Це знає весь світ, це підтверджує досвід інших країн. Без модернізації, без розвитку сучасного конкурентоспроможного виробництва з високою доданою вартістю і інтелектуальною складовою у нас немає майбутнього, в тому числі з точки зору збереження нашого трудового людського потенціалу.
Зафіксовано, що з 2016 року в країні не збудовано жодного літака, галузь кораблебудування в глибокій кризі, і славнозвісний «корвет», який був шансом для України зберегти себе як кораблебудівна держава, заморожений, і при такому ставленні влади не має перспективи. Я вже не кажу про ракетно-космічний комплекс, транспортне машинобудування тощо. І це в умовах, коли моральний і фізичний знос активів основних фондів в Україні в середньому по галузям добігає 70%, а в рухомому складі Укрзалізниці – 90%. Які ще необхідно аргументи, щоб держава зрозуміла, наскільки серйозно необхідно задіяти наш потенціал при розумній локалізації виробництва, формувати чіткі програмні дії по відповідних напрямках індустріального розвитку, модернізації? Безумовно, на умовах державно-приватного партнерства, бо такі проблеми не можна вирішити за рахунок бюджету. Необхідно створювати умови як для національного капіталу, так і для наших партнерів, які готові інвестувати в Україну.
Про малий і середній бізнес. Дивуюся, наскільки незрозуміле ставлення до малого бізнесу, до мікробізнесу, бо те, що сьогодні відбувається в світлі вже прийнятих законів, які на декларативному рівні спрямовані на зменшення тіньового секторі економіки, а по суті поглиблюють силовий тиск на малий бізнес, створюють величезні умови для корупції, особливо в контексті механізмів так званого «стукачества» на підприємців, це просто безпрецедентні речі. Ми направляли в профільний комітет масу пропозицій, однак реакція близька до нуля. Хіба не зрозуміло, що в умовах трудової міграції, проблем з зайнятістю і самозайнятістю необхідно діяти навпаки – зняти усі бар’єри, створити умови, щоб людина не йшла на біржу праці чи за соціальною допомогою до держави, а за рахунок свого розуму, рук формувала одно, два, три робочих місця і таким чином забезпечувала своє існування і ще давала трохи державі? В цій частині ми будемо продовжувати боротьбу.
Думаю, зараз немає приводів для дискусії з точки зору стратегічної мети, що в Україні має існувати сучасний, прозорий, цивілізований ринок землі. Однак це непростий процес, він потребує окремої програми з фаховими оцінками, науковим супроводженням, техніко-економічним аналізом, розумінням етапів, витрат. Цього немає, що й створює величезну тривогу. На сьогоднішній день поширюється такий термін – неоколоніалізм, коли держави попадають в тиски транснаціональних корпорацій через втрату головного національного ресурсу – землі. І немає необхідності завойовувати цю державу, формувати статус колонії, вона вже працює під жорстким зовнішнім управлінням в напрямку, який не відповідає національним інтересам. Прикладів тут дуже багато і в Америці, і в Європі.
Тому наша основна вимога залишається такою. Перед тим як ставити за мету запровадити земельну реформу, дозволити приватизацію землі, сформуйте конкретну державну програму переходу від скасування мораторію до початку функціонування ринку землі зі всіма складовими, в тому числі законодавчо-нормативними. Тільки по Земельному кодексу необхідно прийняти пару десятків законодавчих актів, а є ще необхідність завершення кадастру, інвентаризації, аудиту, вартісних оцінок, наведення межі об‘єднаних територіальних громад, генеральні плани розвитку міст. Найважливіша проблема – чітке відношення до нерезидентів, бо вони з платоспроможності в десятки разів перевищують наші можливості, навіть щодо вартості кредитних ресурсів. І це повинно бути серйозна, науково обґрунтована системна програма, з етапами і результатами, які нам необхідно досягати. Цього ж немає. Тому ми абсолютно підтримуємо ту стурбованість, яка сьогодні існує серед селян, в народі з точки зору чергового турборежиму по відношенню до української землі. Маю надію, що разом, об‘єднуючи зусилля, ми спрямуємо земельну реформу в сторону національних інтересів держави і українського народу.
Нам треба подумати, як нам вийти на новий рівень діалогу, бо не зважаючи на декларації, що всі рішення будуть прийматися за участі суспільства, поки ми не відчуваємо це. І мова навіть йде не про референдум, а про поточну роботу. На сьогоднішній день скасований Національний комітет по промисловому розвитку. Є наміри ліквідувати Раду підприємців при КМУ, проект такої постанови уже сформований і гуляє відомствами. Четвертий рік не працює Національна трьохстороння соціально-економічна рада, хоче це передбачено міжнародними угодами, які ратифіковані Україною в рамках соціального діалогу «уряд, роботодавці, профспілки». Роботодавці зі своєї сторони вимушені були вийти з НТСЕР, бо там грубо порушувалися принципи діалогу минулим урядом, але й зараз немає активності. Буквально на днях профспілки вимушені були тимчасово вийти з формування фонду соціального страхування, бо зараз хочуть внести проект закону, де буде монополія держави. Вдосконалення діалогу – тема, з якою ми будемо працювати дуже серйозно, не припускаючи нівелювання і знищення тих складових, які важко відбудовувалися за всі роки незалежності. І хотів би в черговий раз нагадати тим, хто не розуміє, що в умовах серйозних викликів, коли ми одночасно захищаємо свою територіальну цілісність, цивілізаційний вибір і маємо величезну кількість системних кризових явищ, діалог для України – це як подушка безпеки. Там, де є діалог, там є шанс знайти цивілізоване, збалансоване рішення на системному, професійному рівні в інтересах суспільства і держави. Там, де немає діалогу, проблема не зникає, але потім вона вирішується зовсім іншими технологіями, які загрожують не тільки економіки, але існуванню держави України.
Ми поборемося за діалог і будемо формувати його таким чином, щоб він був рівноправний, з високою взаємо відповідальністю сторін. Іншого варіанту з точки зору розвитку, формування нової якості системи, досягнення необхідних результатів, але на принципових, дуже серйозних умовах просто не існує. Тільки так необхідно діяти з урахуванням високої відповідальності сторін держави і суспільства.