Поділитись
Кризовий стан вітчизняної хімічної промисловості, зокрема виробництва мінеральних добрив, загрожує національній продовольчій безпеці. Аграрна Україна (12% ВВП становить АПК, експорт в цій сфері сягає 40%) відчуває брак даної продукції, поза тим як українські підприємства, що могли б вдвічі перекрити потребу внутрішнього ринку, з травня цього року майже зупинили її випуск. Причини – надмірна собівартість, зростання цін на газ, який є сировиною для добрив тощо.
Проблеми не є новими: експерти та представники Союзу хіміків кажуть: негативні тенденції накопичувалися роками. Тепер українські аграрії переплачують за мінеральні добрива до 50% в порівняні із міжнародними цінами, а кожна наступна посівна – під загрозою через їх можливу нестачу. До 70 % усіх імпортованих добрив завозиться із Росії. Представники підприємств-виробників мінеральних добрив, УСПП та Союз хіміків виступили з ініціативою розробки концепції збереження потенціалу, в тому числі – антикризових заходів в цій сфері, які потрібно негайно задіяти. Урядова сторона вже оголосила про своє зацікавлення та пообіцяла спільно із промисловцями розглянути пропозиції.
Про це йшлося на круглому столі із представниками хімпідприємств, що пройшов в травні в УСПП, на якому і розглядався проект документу.
Президент УСПП Анатолій Кінах
Вимушений нагадати деякі статистичні дані, які підкреслюють важливість проблеми, яку ми розглядаємо. На сьогодні аграрний комплекс України складає десь 12% ВВП нашої держави. Питома вага в експорті України – більше, ніж 40%. Аналізуючи структуру експорту-імпорту України, ми фіксуємо безпрецедентно високі темпи імпорту за останні 2-3 роки в Україну продукції хімічної промисловості, включаючи мінеральні добрива. Показник 2017 року – імпорт хімпродукції в Україну склав біля 10 млрд дол., і зростання в порівнянні з попереднім 2016 роком - десь плюс 17-18%. Це дуже погіршує наш платіжний баланс, створює від’ємне торгівельне сальдо, я вже не кажу про втрату тисяч і тисяч робочих місць, і, відповідно, валютних надходжень в країну.
Я думаю, що необхідно задуматися над наступним: з одного боку - безпрецедентно напружена праця селян, які демонструють високі показники – у минулому році валовий збір на рівні 66-67 млн тон., а з іншого – в середньому 60-70% внутрішніх потреб покривається за рахунок імпорту. Це і імпорт міндобрив, сільгоспмашин, нафтопродуктів - мінімум 85%, а то і 90%, засобів захисту рослин, і цей перелік можна продовжувати.
Фахівці агронауки і практики, а також міжнародні експерти уже дають нам дуже серйозну статистику погіршення родючості земель в Україні. За ними, мінімум 30% української землі вимагає негайного втручання по відновленню родючості і призупинення втрати гумусу. Ми виснажуємо нашу землю, продаємо за кордон сировину і потім значну частину валюти спрямовуємо, щоб закупити те, що забезпечує агротехнічний цикл. На що і на кого ми працюємо? Більше того, уряд після деяких спроб, виходячи з принципів державного протекціонізму, антидемпінгу, ввів відповідні мита на імпорт міндобрив, в тому числі - азотних. Що повинна робити відповідальна держава і професійний уряд, приймаючи таке рішення? Він повинен як мінімум одночасно, а бажано випереджаючими темпами, відпрацювати програму з недопущення дефіциту цієї продукції на внутрішньому ринку, щоб споживачі цієї продукції, в першу чергу добрив, мали доступ до ринків. І це повинна бути державна системна програма, в основі якої дії з недопущення збільшення собівартості продукції хімпідприємств на території України, серед іншого – питання сировини, критичного імпорту, чіткі взаємодії між виробниками, аграрним фондом, сільгоспвиробниками, НБУ, Мінекономіки, МінАПК, Мінфіном, Нафтогазом і так далі. На жаль, сьогодні такої програми немає. Класичним прикладом неприпустимості такого розвитку подій є ситуація на Одеському припортовому заводі. Це стратегічне підприємство, яке за масштабом не так давно було одне з чотирьох у світі за значенням, впливом на ринок аміаку і відповідної продукції. Завод відновив (після декількох спроб) свою діяльність з початку цього року на давальницьких умовах. Попрацював півтора-два місяця - як тільки з’явилася готова продукція - відразу напруга: правоохоронні органи, блокування рахунків, відмова реєстрації накладних, призупинення постачання природного газу і так далі. В цей же час, буквально кілька тижнів тому, Фонд держмайна оголошує стартову ціну на ОПЗ 54 млн. дол. Це нижче, ніж ціна металобрухту. Практично в 10 разів менше, ніж при попередній спробі приватизації підприємства. Я вже не кажу про значення роботи ОПЗ в умовах заборонних мит агроциклу в АПК і необхідності накопичення продукції перед польовими роботами. Тому я би хотів, щоб фахівці, учасники ринку - без емоцій, без зайвої політизації цих проблем - обмінялися висновками і пропозиціями на високопрофесійному, системному, прагматичному рівні.
За підсумкам нашого засідання ми разом з вами сформулюємо пакет, який необхідно розглянути в Кабміні і далі вийти вже на нормативне рішення держави. Йдеться про, як мінімум, про впровадження середньострокової програми дій на найближчий рік-два по недопущенню остаточної руйнації хімічної галузі України.
Олексій Голубов, президент Союзу хіміків України
Хочу немного осветить нынешнюю ситуацию в химическом комплексе. Первое - это доля химической отрасли в ВВП страны. В 2012 году было 6,2%, в 2017 – 4,7%. Хочу напомнить присутствующим, что двадцатка экономически развитых государств на планете обладает одним характерным элементом: доля химической отрасли в ВВП этих стран от 12 до 18%. Это говорит об уровне развития той или иной страны.
Вакуума не бывает в природе, наш рынок заполняется импортной химической продукцией. Интересная ситуация с предприятиями: в 2012 году было 3445 всех предприятий, мелких, средних, крупных, то в 2017 году эта цифра сократилась на 440. Отсюда и персонал, в 2012 году было около 104 тыс работающих, то в 2017 году уже 67 тыс. Некоторые предприятия стоят - в тех же Черкассах, Ровно, Северодонецке уже лет по 5 простаивает органика. А запустить производство – это сложный процесс. Но дело даже не в металле, дело в том, чтобы найти людей. И мы как-то обсуждали эту ситуацию: если, например, в Ровно запустить производство, возможно, вахтовым методом мы насобираем людей с четырех заводов. Это серьезнейший вопрос, люди разъехались в Турцию, Алжир, Польшу и Россию. В Саратовской области строят дома для наших работников, раскрашивают под цвет нашего же флага. Там живут украинцы.
Почему у нас такая ситуация? Вот смотрите, последний год: цена газа от 312 до 414 дол, Нафтогаз имеет цену 261 дол. Я уже не говорю о том, что за транспортировку мы платим более 30 дол. Так вот здесь и собака зарыта, потому что такое повышение цены на газ (и в этом месяце мы еще почувствовали повышение еще на 13%) , по сути дела, гробит отрасль. Наверно, не только нашу, это бьет по многим отраслям, но нас это касается больше, ведь для нас газ - это сырье. И найти выход из ситуации, не решив этот вопрос, просто невозможно. Мы уже неоднократно ставим задачу перед правительством: дайте нам возможность доступа предприятий к добыче природного газа. У нас запасы природного газа под триллион. По статистике, если мы будем его разрабатывать, то нам хватит газа на более чем 50 лет. Нам нужно для нормальной работы (если комплекс включить на полную мощность) 8,3 млрд. куб газа. В прошлом году мы потребили 2,5 млрд. куб.
Теперь про основные показатели экспорта. Если в 2012 году отрасль давала около 5 млрд. дол. притока валюты в страну, то сейчас это сократилось в 3,5 раза - 1 млрд. 446 млн. А если взять производство минеральных удобрений, то экспорт продукции сократился практически в 15 раз.
Вы в своем вступительном слове говорили о засилии импорта. Здесь присутствуют наши коллеги из аграрного сектора. Они подтвердят, что последние три года проходят под эгидой борьбы с импортом минеральных удобрений. В частности, о пресечении массового импорта с РФ - по многим причинам. Так вот, боремся мы с импортом, но посмотрите результаты борьбы. Если в 2015 году было импортировано удобрений на 667 млн. дол, в 2016 эта цифра выросла до 783 млн дол, а в 2017, когда мы активно начали бороться: запреты, пошлины, эта цифра выросла до 1 млрд 97 млн дол. И хочу подчеркнуть, что 70% импортированных удобрений - российские.
Но стоит отметить, что в последний год вырос импорт из Узбекистана, Казахстана, Польши, Литвы. Это говорит о том, что купить удобрение в любой другой стране - это не проблема. За эти два года можно было наладить контакты и спокойно работать, а не импортировать из страны-агрессора.
Радует то, что из года в год потребление удобрений в стране растет. В свое время академик Моргун сказал: давайте будем вносить 240-270 кг питательных веществ на гектар, и у нас будет урожай не менее 80 млн.в год. В 2013 году мы вносили 80 с небольшим, в 2017 эта цифра, по-моему, перевалила за 96 кг. Это радует, и, скорее всего, эта тенденция будет продолжатся.
Напоследок хотел бы сказать о ОПЗ. Помню, что цена этого предприятия была далеко за миллиард долларов, потом она стала миллиард, и так вроде устойчиво стояла, и сейчас 54 млн - это, конечно, грустно и смешно. Вопрос: почему так? Например, в последнюю приватизацию, которая была в прошлом году, был из Омана инвестор, который сказал: «Я иду на это предприятие. Но у меня единственное условие: допустите меня с моими технологиями к добыче природного газа в Украине». Ему ответили: вы покупайте, а мы потом с вами порешаем. Не договорились. Поверьте, если такой подход государства, не продадим. Поэтому основной вопрос: надо дать возможность азотчикам, да и не только азотчикам, доступа к добыче природного газа. Я не понимаю, почему государство не понимает, что вопрос надо решать. Во первых, это энергетическая безопасность страны, во-вторых, на 8-10 млрд увеличится добыча газа, и мы практически станем энергетически независимыми в смысле топлива.
Леонід Козаченко, народний депутат, президент Української аграрної конфедерації
Якщо говорити про те, як ми використовуємо свої можливості і наскільки ефективною є наша економіка, хочу навести такі цікаві цифри: ВВП штату Каліфорнія, США, де проживає всього на 5 млн. більше населення - 2,7 трлн дол. В Україні ВВП приблизно 100 млрд. дол. Це говорить про те, наскільки держава створила умови для розвитку, наскільки використовується потенціал даного регіону. Тому нам є чому вчитися, і у нас є можливості не гірші. Я пам’ятаю, в минулому році брав участь в міжнародній конференції у Німеччині, де вчені презентували спеціальну методику визначення потенціалу окремих країн світу, де враховуються корисні копалини, наявність наукового потенціалу, логістичне розміщення тощо. Там більше 20-ти коефіцієнтів. Україна займає 3 місце по цьому показнику. А ось результат використання таких можливостей - останнє місце в Європі.
Так ось, якби ми хоча б на дві третини використовували добрива в розрахунку на гектар - так як роблять в ЄС - то ми вийшли б на виробництво зернових в країні більше 100 млн тон. Тому що в нас природно-кліматичні умови, плюс якість ґрунтів значно кращі. Правда, крім добрив, треба ще сучасну техніку, бо затрати великі, треба селекцію насіння проводити на належному рівні, але добрива - це основне. І ми би перевищили 100 млн. показник.
Цікава інформація з приводу Білорусі: вони прийняли рішення зараз будувати великий потужний завод з виробництва азотних добрив і вкладуть понад 1 млрд. дол. у це підприємство. Це буде одне з найсучасніших підприємств, потужності у світі ростуть. Тому нам треба зараз використати те, що в нас є, і модернізувати його.
Я погоджуюся з Анатолієм Кириловичем, що основна сировина, як потрібна виробникам - це газ. Коли Степан Іванович Кубів (перший віце-прем’єр-міністр- міністр економіки) проводив нараду з питання добрив, і в цій нараді брали участь представники НАК «Нафтогаз», я поставив питання: чому ви не хочете, щоб ми розширювали видобування газу? Відповідь одна: «бо буде нездорова конкуренція, мінімум на 20% за рік впаде ціна на газ, а нам треба повернути борги, які розікрали наші попередники: понад 100 млрд гривень. Якщо ми пустимо інвесторів в цю сферу, то мінімум на 20%, а то і на 30%, вони зіб’ють ціну на газ. Тому треба мінімум три роки потриматися, ми повернемо все вкрадене, а потім пустимо інших і почнемо розвивати цей напрямок».
Це величезна помилка. І я не думаю, що буде нездорова конкуренція, якщо ми будемо розвивати цей напрямок. Далі ми нічого не сказали про синтез-газ. У нас є потенціал, хоча тут є питання, пов’язані із забрудненням навколишнього середовища, тому що ТЕЦ, які використовують вугілля, не так забруднюють, як підприємства, які виробляють синтез-газ із вугілля. Але ми маємо вугілля і сучасні китайські технології, що дали б можливість виробляти конкурентоспроможні азотні добрива. Є фінансові ресурси. Тут все-таки позиція уряду повинна бути дуже і дуже чітка, хоча б одне таке підприємство зробити. Але робити його не державним, а приватним. Дуже серйозно дотримуючись питання конкуренції на ринку, тому що це теж монополія, і вона не завжди приводить до позитивних результатів.
Одеський припортовий завод. Колись підприємство входило в п’ятірку світового рейтингу по виробництву. Сьогодні ми не входимо навіть в п’ятий десяток по тих обсягах, які випускаються на ньому. Але підприємство дуже важливе. На цьому заводі можна зробити модернізацію, розширити асортимент, а відтак - продати його дорого.
І останнє, ми говоримо про ту концепцію, яка запропонована, я погоджуюся з нею в принципі. Її треба доповнити тим, що ми повинні звернути увагу на синтез-газ як на додаткову сировину. Також потрібно, щоб в урядовому комітеті чимскоріш було прийнято відповідне рішення, і на засіданні уряду була прийнята загальна програма активізації роботи всієї галузі хімпромисловості. Загальна програма тому, що вона буде стосуватися не лише окремих підприємств хімічної галузі, а і сировинної бази, питань фінансування цього процесу і питань модернізації, субсидування тощо.
Ігор Гольченко, директор із регуляторної політики GroupDF (на фото справа)
В самых экономически развитых странах – США, Япония, Германия и т.д.- химическая отрасль является самой крупной по размеру валового продукту. В США, например, есть долгосрочная программа поддержки низких цен на газовое сырье, что рассматривается как ключевой фактор конкурентоспособности химического комплекса на основе идеи новой индустриализации. Все просто. Что есть в РФ, откуда идет наш импорт удобрений. 14 января 2016 года там была одобрена новая стратегия развития нефтехимического комплекса до 2020 года. До этого у них действовала стратегия, которая была принята в 2008 году. Стратегия 2008 года предусматривала рост экспорта на 18% до 2016 года, а также унификацию перевооружения российских предприятий. Так вот, финансирование шло 60 на 40: с госбюджета и за счет собственных средств предприятий. И в условиях роста импорта е понятно, откуда они взяли эти деньги: они у нас с вами их взяли. И таким образом модернизировали свою отрасль.
Их новая программа до 20-го года предусматривает увеличение объема экспорта к 2030 году на 300%. Финансирование 7 млрд дол. Причем самое интересное, что финансирование предполагается на втором этапе программы. Рост производственных мощностей по минудобрениям - до 56 млн тон в РФ. Рост экспорта минудобрений по разным оценкам - от 20 до 36 млн тон, а по азотной химии рост мощностей до 20 млн. тон, сегодня у них есть 9,5 млн. тон. В Украине 7,5 млн тон. мощностей со Стиролом, без Стирола 6 млн тон. Это для сравнения.
Низкие цены на энергосырье, на природный газ вводят не только в России, но и в США, Китае. Мы имеем колоссальный потенциал роста, и в то же время угрозу наращивания импорта азотных удобрений из России. Плюс у нас позднее реагирование государства на все демпинговые процессы.
У нас по закону максимальный срок рассмотрения демпинговых процессов до 1 года, в исключительных случаях - до полутора. Все наши дела, к сожалению, Министерство экономики рассматривало полтора года - год, при этом введение решения в действие откладывалось на 90 дней, на полгода. Таким образом, мы пропускали по каждому расследованию три весенних сезона. Весенний сезон - это максимальное внесение азотных удобрений. Так что мы с 2014 года «воюем» с собственным правительством или оно с нами - непонятно.
Поэтому антидемпинговые пошлины не защищают химиков, от них нет никакого эффекта, тем более что мы имеем примеры субсидирования импорта азотных удобрений с РФ. Поэтому нужно менять подход. С учетом того, как неповоротливо работает МЭРТ, к сожалению, у нас мало надежды, что это и в дальнейшем приведет к эффективности, поэтому мы в свое время говорили о эмбарго азотных удобрений с РФ. Задумайтесь, производственных мощностей национальной химии хватает, чтобы перекрыть потребность рынка в 2 раза. Осталось решить вопрос с ценой. Будет дешевый газ - будут дешевые удобрения.
Еще один фактор, который мы предлагаем рассмотреть, это Экспортная стратегия Украины на период 2017-2021 год, где одним из кластеров значится сельское хозяйство, АПК. Предполагается, что украинский экспорт будет приносить больше дохода за счет экспорта агропродукции. Без работы химии этот кластер не сработает. Просто нечего будет вносить. А мы видим на практике, когда происходят остановки украинских предприятий, идет рост цен на азотные удобрения. Почему? Потому что рынок остается монопольным в руках российских, белорусских производителей, в общем, в руках импорта. Поэтому мы поддерживаем инициативу Союза химиков, УСПП по поддержке и стабилизации химической отрасли. У нас в результате того, что государство вот так неповоротливо работает, что нету взаимодействия между таможенными органами и МЭРТ, нет мониторинга эффективности принятых или введенных демпинговых мер, мы видим злоупотребление, халатность, у нас на складах 100 тыс. непроданного товара по итогам весенней посевной. Это замороженные средства.
Мы как бизнес сделали свою задачу, мы запустились, мы залезли в долги, и в результате мы имеем полный склад непроданной продукции. Со стороны государства – ни шага нам на встречу. Поэтому нужно выносить вопрос на другой уровень, на уровень Национального комитета, на уровень Кабмина, принимать государственную программу по стабилизации химической отрасли.
Сергій Лісковський, президент корпорації «Украгрохімхолдинг»
Как было сказано, у нас есть две группы удобрений: азотные, их больше всего, и удобрения комплексные. В этой отрасли нас осталось двое «Сумыхимпром» и «Днепровский завод минеральных удобрений». И они, и я находимся в процедуре банкротства. Почему? Все очень просто: те цифры, о которых говорили, свидетельствуют о том, что отрасль нашу лихорадит. Как можно организовывать работу промышленных предприятий на три-четыре месяца в году, а в остальное время они просто стоят?
В структуре «Украгрохимхолдинга» есть свое аграрное предприятие. Мы, так же как и другие фермерские хозяйства, агрохолдинги, покупаем минеральные удобрения широкой линейки, и я хотел привести несколько примеров. Сегодня большой кризис химической отрасли. Наши российские, белорусские коллеги по отрасли, хотя они конкуренты по национальным интересам и, по сути, зарабатывают 40% прибыли на украинском рынке. В это время мы с сумчанами в высокий сезон зарабатываем 10% - от того, что наша разница в себестоимости при абсолютно одинаковых расходных производственных нормах - плюс минус 30%.
Я покупал аммиак в Черкасской области по 11200 грн., сегодня мне как ДЗМУ есть предложение от дилеров ОПЗ купить аммиак по 7600 грн. Полтора-два месяца прошло. Не может цена удобрения менятся за два месяца на 40-50%. Мы сегодня четко понимаем, что здесь глубинные проблемы, и они связаны, в первую очередь, с финансовым ресурсом. «Банкопад» привел к тому, что сегодня пролонгируют кредитные линии тем, кому дали раньше, а новых кредитов, кроме микрокредитования, взять в Украине невозможно - ни под 15%, ни под 25%. И надо честно об этом говорить. Инвесторы сюда не идут, боятся своих рисков, и все начинается с этого. Поэтому не покупают удобрения, и вносят в три раза, в пять раз меньше, чем в Европе.
Рынок Украины, фермерский, аграрный рынок, по моим подсчетам каждый год инвестирует 500-700 млн. дол прибыли нашим соседям в СНГ, которые пользуются тем, что никакие ограничительные меры на нашем рынке не используются.
Я сегодня не знаю, при всем уважении к государству, как будут «Сумыхипром» в очередной 25–ий раз продавать. Я, честно говоря, инвестору продал бы за 1 грн. это предприятие, но обложил бы его инвестобязательствами создания рабочих мест, уплаты налогов и так далее. Из этого у нас есть следующий вывод. Мы знаем как производители, как собственники этих предприятий или инвесторы, что нужно делать. Мы сегодня хотели бы в очередной раз просить у правительства, у народных депутатов, у других органов государственной власти: возьмите и сделайте нужные изменения немедленно. Почему в Верховной Раде законопроекты 6422-1, 6422 о полном запрете импорта удобрений из РФ уже год лежат? Пускай лучше белорусы зарабатывают, литовцы, узбеки, казахи. Почему они не голосуют за этот законопроект?
Почему нас, как раньше, не собирают на уровне премьер-министра, первого вице-премьер-министра, всех собственников и всех директоров предприятий? Это наша каждодневная боль и трагедия. Чуть только мы не заплатили налоги, сразу налоговая: сейчас будем резать башню, продавать на металлолом, компенсировать 200 тыс грн налогового залога. Это не государственный подход.
Извините, у меня на предприятии средний возраст в трудовом коллективе 56,5 лет. Это просто фанаты, которые даже без зарплаты готовы работать, потому что живут этим предприятием, они его строили 40 лет назад, и работают на предприятии 30-35, некоторые до 40 лет. Кто придет им на замену, даже если предложить в 10 раз больше заработную плату? Некого приглашать. Нет этих специалистов, для того, чтобы их подготовить, должно пройти 6 лет института, потом практика 5 лет, и через 12 лет (может быть ) этот специалист может нести ответственность как главный механик предприятия, главный энергетик.
На «Приднепровском химзаводе», что в структуре Минтопэнерго, знаете что с ними происходит? Они методично вырезаются на металлолом, все вырезается, все выставляется на биржу. То есть фактора созидания мы сегодня не можем найти. Мы знаем, что нужно сделать: ограничить рынок, квотировать его, поддерживать нас, потому что если мы вымрем, завтра аграрный сектор будет по двойной цене покупать минеральные удобрения. Это очевидно, есть же международный опыт.
Всі пропозиції асоціацій, учасників ринку викладені в проекті концепції збереження потенціалу виробництва міндобрив в Україні, яка спрямована урядовцям, Національному комітету з промислового розвитку. Спільне із Кабміном засідання представники реального сектору економіки пропонують організувати вже найближчим часом – до кінця І півріччя.
За їх розрахунками, втілення таких заходів в життя дасть надходження до бюджету 3000 млн. грн за рахунок відновлення обсягів виробництва, покращення зовнішньоторговельного балансу на 1800 млн дол. США в рік та збереже 18 тис. робочих місць для кваліфікованих кадрів в Україні.