Антикризова програма спільних дій влади та бізнесу

Антикризова програма спільних дій влади та бізнесу

(з доповненнями від 30 червня 2015)

Україна опинилася на межі безпрецедентної соціально-економічної кризи, і подальше ігнорування цього факту неминуче призведе до критичного зниження рівня економічної активності, обсягу ВВП країни та зубожіння населення.

Деградація системи державного управління та тенденції в промисловості до деіндустріалізації економіки завдає нищівного удару по українському науковому та промисловому потенціалу (за січень-травень поточного року промислове виробництво скоротилося на 21,2% порівняно із відповідним періодом 2014 р., спад спостерігається у всіх ключових виробництвах: виробництво коксу та нафтопереробна промисловість – 48,1%; машинобудування – 25,5%; металургійне виробництво – 25,5%; хімічна – 23,7%, виробництво автотранспортних засобів скоротилось на 91,5% порівняно із аналогічним періодом 2014 р.).

До факторів, які найбільше дестабілізують ситуацію в Україні, відносяться воєнні дії на сході країни, анексія Криму, неспроможність влади подолати корупцію, затягування із проведенням глибинних реформ економіки та державного управління,  відтік капіталу з країни, неконтрольована девальвація національної валюти, відсутність продуманої валютно-курсової політики НБУ, скорочення зовнішньо-торгівельної діяльності та обсягів промислового виробництва,  відсутність рішучих дій з подолання зниження платоспроможності населення.

Вітчизняні промисловці, підприємці та роботодавці стурбовані ухваленням непродуманої податкової реформи, що ускладнить ведення бізнесу, відсутністю системного діалогу між всіма гілками влади та громадянським суспільством у вирішенні загальнодержавних питань.

Відтак, КМУ спільно з Верховною радою України повинні об’єднати зусилля для здійснення реформ, головне завдання яких є:

- сформувати сприятливі умови для ведення бізнесу;

- забезпечити платоспроможний внутрішній попит;

- захистити та підтримати національного товаровиробника;

- розширити ринки збуту вітчизняної продукції;

- створити в Україні фінансово самодостатні і розвинуті регіоні.

Відсутність результатів реформ, розробка законодавчої бази без участі громадянського суспільства та експертів уже призвели до суттєвого погіршення соціально-економічної ситуації в країні, що підтверджується наступними статистичними даними.

 

Поточна соціально-економічна ситуація в економіці України

Спад ВВП в 2014 року  становив 6,8% (у постійних цінах 2010 року). В І кварталі 2015 року спад ВВП становив 17,2% (у постійних цінах 2010 року), а порівняно із IV кварталом 2014 року спад становив 5,3%.

Промислове виробництво. За січень-травень поточного року промислове виробництво скоротилося на 21,2% порівняно із відповідним періодом 2014 р. Все далі ускладнюється ситуація в наступних галузях промисловості: виробництво коксу та нафтопереробна промисловість спад становив 48,1%; машинобудування – 25,5%; металургійне виробництво – 25,5%; хімічна галузь – 23,7%. Найбільший спад промислового виробництва спостерігався в галузі транспортного машинобудування. Зокрема, за 5 місяців було вироблено лише 1927 од. автотранспортних засобів, що на 91,5% менше минулорічного показника. Фактично за січень травень п.р. жодна із галузей промисловості не продемонструвала зростання промислового виробництва порівняно із обсягами аналогічного періоду минулого року.

Спад будівництва за січень-травень поточного року спад становив 31,2% порівняно із аналогічним показником минулого року.

Кількість збиткових підприємств зросла до 46,6% від загального обсягу за 3 місяці поточного року. При цьому сума їхніх збитків збільшилася майже в 2,2 рази.

Обсяг іноземних інвестицій в Україну за січень-березень на 39,4% менший порівняно з показником 2014 р. За цей період в економіку України іноземними інвесторами вкладено лише 345,5 млн.дол. США прямих інвестицій (акціонерного капіталу), а вилучено 223,0 млн.дол. США.

Обсяг використаних капітальних інвестицій за січень-березень 2015 р. на 14,8% менше за аналогічний період минулого обсягу та становив 44,74 млрд.грн. з яких 32,4% (14,48 млрд.грн.) було освоєно промисловим сектором економіки.

Індекс споживчих цін (інфляція) за січень-травень 2015 року склав +40,1% (наростаючим підсумком з початку року), а в травні п.р. порівняно із травнем 2014 року +58,4%. Індекс цін виробників промислової продукції за 5 місяців поточного року становив + 22,7%, в травні порівняно із травнем 2015 р. +42%.

Обсяг золотовалютних резервів на кінець травня 2015 р. становив майже 9,92 млрд. дол. США та збільшився за 5 місяці поточного року на майже 3,5 млрд.дол.

Оптовий та роздрібний товарообіг за січень-травень п.р. скоротилися відповідно на 18,4% і 24,7%.    

Експорт та імпорт товарів. За 5 місяців 2015 р. експорт товарів склав майже 15,44 млрд.дол. США, імпорт – близько 14,53 млрд.дол. Порівняно із січнем-квітнем 2014 р. експорт скоротився на 35,9%, імпорт – на 38,8%. За січень-квітень 2015 року позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 909,2 млн.дол. (за цей період 2014 р. позитивне – 364,7 млн.дол.).

Стан зведеного платіжного балансу за січень-травень 2015 р. профіцит становив +320 млн. дол. США. (за аналогічний період 2014 р. профіцит був 1,0 млрд. дол. США).

Заборгованість із виплати заробітної плати. На початок травня 2015 року заборгованість становила майже 1,5 млрд. грн., за цей період 2015 року заборгованість скоротилась на 940,8 млн. грн.

Обсяги кредитування економіки та вартість кредитних ресурсів. Обсяг рефінансування банків Національним банком України за січень-травень 2015 року становив 59 млрд. грн. Середньозважена процентна ставка за цими операціями в травні становила 32,59% річних.

Загальний обсяг кредитування юридичних осіб банківськими установами за січень-травень 2015 року становив майже 39,69 млрд. грн., що на 4,9% більше за показник періоду 2014 року.

Середньозважена ставка за кредитами, наданими фізичним і юридичним особам в національній валюті, в травні місяці знизилась – до 23,56% (з 23,9% у квітні), а в іноземній валюті зросла – до 8,63% (з 8,33%).

Державний та гарантований державою боргУкраїни станом на кінець травня 2015 року державний та гарантований державою борг становив більше 1,42 трлн. грн. (76 – 79,2% від прогнозного обсягу ВВП 2015 р. згідно трьох сценарних планів КМУ), в тому числі: зовнішній борг – майже 915,99 млрд.грн.; внутрішній борг – майже 508,14 млрд. грн. За 5 місяці поточного року державний та гарантований державою борг зріс майже на 22,7%. Консолідований борг уже наближається до 100% ВВП, що підвищує ризик виникнення дефолту в Україні.

Середня заробітна плата за січень-травень п.р. становила 3788 грн., що на 333 грн. більше ніж на початок року. При цьому купівельна спроможність громадян (індекс реальної заробітної плати) за січень-травень 2015 року на 23,5% нижче минулорічного показника.

Постійне підвищення тарифів в ЖКГ, енергетиці стало причиною подорожчання послуг більше ніж на 50%, за деякими складовими – до 280% (природній газ). Враховуючи збідніння населення, можна передбачити поглиблення кризи неплатежів за газ, тепло, воду та світло. Відтак, галузь ЖКГ через гігантську недоїмку ризикує зазнати колапсу.  

Ділова спільнота консолідованими зусиллями визначила основоположні проблеми, причини їх виникнення, а також шляхи їх вирішення.

 1.  Недовіра до української банківської системи та жорстка грошово-кредитна політика НБУ. Відтік депозитів з банківської системи за підсумками минулого року перевищив 126 млрд. грн., а за 3 місяці п.р. ще 18,7 млрд. грн.,що свідчить про зниження довіри до банківської системи. Сам банківський сектор України перебуває в скрутному становищі внаслідок девальвації національної валюти, неможливості залучення ресурсів на зовнішньому ринку, зниження довіри до банківського сектору та непрозорості надання рефінансування комерційним банкам і недостатньої ліквідності банків. В цих складних умовах доступ комерційних банків до рефінансування є можливістю, яка має першочергово використовуватись для своєчасного повернення вкладів і підтримки ліквідності банку, а вже потім на збільшення кредитування. Внаслідок такого використання коштів на рефінансування довіра до банківської системи значно знизилась, а відповідно – і їхня ліквідність.

Відсутність спільної програми дій між НБУ та КМУ щодо врегулювання економічної ситуації та узгодження дій між ними поглиблює економічну кризу в країні.  В наслідок цього з березня 2015 року облікова ставка НБУ становить 30,0% річних. Крім цього, відсутність обґрунтованої грошово-кредитної політики Нацбанку призвела до цілковитої втрати зв’язку між рівнем облікової ставки як орієнтира вартості залучених і розміщених грошових коштів на відповідний період та рівнем вартості ресурсів банківських установ.

Чинне валютне регулювання Нацбанку (обов’язковий продаж 75% валютної виручки, 90 денний строк розрахунків за експортно-імпортними операціями, ускладнення купівлі іноземної валюти тощо) ускладнює роботу вітчизняних експортерів, зменшує можливість інвестування в модернізацію виробничих потужностей, знижує привабливість отримання кредитів в іноземній валюті, призводить до затримок у розрахунках і порушення умов зовнішньоекономічних контрактів. Ці рішення регулятора призводять до скорочення експорту, зменшення обсягу виробництва продукції, зниження надходжень до бюджету.

НБУ продовжує жорстку грошово-кредитну політику, яка  направлена на контроль руху валютної грошової маси. Зокрема, чинна Постанова Правління НБУ №160 від 03.03.2015 р. «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному ринку та валютному ринках України», окрім пролонгації дії минулорічних положень щодо обов'язкового продажу 75% валютної виручки і 90-денного терміну розрахунків за експортно-імпортними операціями, передбачає додаткові жорсткі норми, що створюють перепони для вітчизняних підприємців:

• стало чітко визначено, що вимога на обов’язковий продаж валютної виручки поширюється тільки на іноземні валюти 1-ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів, а також на російські рублі;
• НБУ ускладнив перерахування за межі України іноземної валюти, сума яких дорівнює або перевищує 50 тис. дол. США, оскільки для здійснення цієї операції необхідно буде подати довідку ДФСУ про відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, а також акт цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків (який засвідчуватиме відповідність контрактних цін) та інші документи, повний перелік яких зазначений в постанові НБУ №160 від 03.03.2015 р. При цьому перерахування коштів за кордон буде здійснюватися не раніше за 4 операційних днів;
• купівля іноземної валюти для розрахунків за імпортними операціями здійснюється не раніше 4-го операційного дня, при цьому регулятор передбачив заборону на купівлю іноземної валюти для клієнта-резидента, котрий не має на рахунках уповноважених банків більше 10 тис. дол. США (в еквіваленті за офіційними курсами відповідних валют на дату подання клієнтом заявки на купівлю валюти). Дія цієї норми не поширюється лише в наступних випадках: якщо кошти на рахунках клієнта наданні в заставу відповідно до договору застави коштів; якщо кошти були розміщенні на депозитних рахунках до 04.03.2015 р.; якщо кошти розміщенні на рахунках у банку, щодо якого запроваджена процедура тимчасової адміністрації або ліквідації.
• НБУ встановив заборону на купівлю, перерахування іноземної валюти на ряд операцій, зокрема: повернення закордон іноземному інвестору дивідендів; повернення коштів за кордон отриманих іноземними інвесторами за операції з продажу цінних паперів українських емітентів (крім продажу боргових цінних паперів на фондових біржах) та за операціями з продажу корпоративних прав юридичних осіб, що не оформлені акціями (повний перелік обмежень операцій з перерахування іноземної валюти за кордон в постанові НБУ №160 від 03.03.2015 р.).

Встановлені обмеження НБУ створили складнощі підприємцям із виконанням взятих на себе перед контрагентами зобов’язань, а також створили перепони в здійсненні безперервного виробничого процесу (оскільки значна кількість українських підприємств виготовляє продукцію із використанням імпортних промислових товарів) та ускладнили здійснення збутової діяльності підприємств. Крім цього, невиконання норм НБУ і договірних зобов’язань призводить до нарахування штрафних санкцій як з боку регулятора, так і з боку контрагентів, тобто вітчизняні підприємства несуть додаткові втрати.

Дії цих норм НБУ призвели до скорочення експорту та імпорту на 13,5% та на 28,3% за 2014 рік, а також за січень 2015 року на 31,2% та 33,4% відповідно. Крім цього, зазначенні численні обмеження і заборони в здійсненні розрахунків за експортно-імпортними операціями формують  більше шкоди для суб’єктів зовнішньоторговельних відносин, аніж користі для платіжного балансу України та стабілізації ситуації на валютному ринку. Про це свідчить дефіцит зведеного платіжного балансу України в обсязі 13,3 млрд. дол. США за підсумками 2014 року (у 2013 році був профіцит 2 млрд. дол. США).

 2.  Потребує реформування житлово-комунальна сфера, щонайперше –приведення якості надання ЖК послуг відповідно до їх вартості, а також найшвидшого впровадження енергоефективних технологій у цій сфері.

Впродовж 2011-2013 рр. за кошти ЄБРР реалізовувався проект «Технічна підтримка підвищення енергоефективності у житлових будинках». Результатом реалізації цього проекту стало впровадження низки національних стандартів із енергетичної ефективності будівель, а також запуск інформаційного ресурсу з питань підвищення енергоефективності у житловому секторі в Україні «Теплий дім» (www.teplydim.com.ua). В 2015 році ЄБРР запланував відкрити кредитну лінію Україні для реалізації наступного проекту з енергоефективності в житловому секторі – «Технічна допомога для підтримки інвестицій в енергоефективність у житлових будинках». Зазначені проекти направлені на запровадження в Україні положень Директиви про енергетичну ефективність будівель № 2010/31/ЄС.

Такі технології дали б змогу українцям значно заощаджувати на послугах ЖКГ, натомість енергоефективні програми гальмуються, а громадяни витрачають на сплату комунальних послуг все більші суми.

 3.  Спад промислового виробництва стався, щонайперше, через відсутність цільових програм розвитку промисловості України та зрив напрацьованих раніше концепцій. Також, на переконання промислово-підприємницької спільноти, уряд припустився помилки, ухваливши рішення щодо реорганізації Мінпромполітики і приєднання цього відомства до Мінекономрозвитку, адже формування і реалізація державної промислової політики потребує значно масштабнішої роботи, враховуючи особливості кожної галузі народного господарства.

Спад виробництва є наслідком зниження попиту та значного скорочення торгівельних зв’язків із Російською Федерацією. За січень-квітень 2015 р. експорт української продукції до РФ скоротився на 39,4% порівняно із аналогічним періодом 2014 р. Відтак, уряду необхідно включити до програми своєї діяльності розробку і реалізацію програми диверсифікації експорту,  здійснення імпортозаміщення, а також географічне розширення ринків збуту вітчизняної продукції.

Потужним ударом по українській промисловості стали воєнні дії на сході країни, та, зокрема,відсутність підтримки проукраїнського бізнесу в зоні проведення АТО. Схід України є регіоном із найвищою концентрацією промислового виробництва. Дестабілізація ситуації там призвела до додаткових втрат промислового виробництва, вугільної, хімічної, нафтохімічної, чорної металургії, а також машинобудування. Внесок підприємств цих областей в загальний обсяг реалізованої промислової продукції за підсумками минулого року в середньому складав: загалом по промисловості – близько 22%, з них в добувну промисловість і розроблення кар’єрів – близько 27%, в переробну – близько 21%.

 4.   Аграрний сектор. Позитивна тенденція виробництва сільського господарства в 2014р. ( індекс обсягу сільськогосподарського виробництва зріс на 2,8%, обсяг виробленої продукції склав понад 20% внутрішнього валового продукту та понад 30% у структурі загального експорту тільки товарної групи 1-24), а також стабільна робота галузі в попередні три роки стала запорукою того, що у 2010 році був прийнятий достатньо збалансований бюджет державної підтримки виробників аграрної продукції та  зібрані, в тому числі і внаслідок надзвичайно сприятливих погодних умов, високі врожаї зернових та олійних культур, які і зумовили зростання економічних показників галузі в цілому.

Але різка девальвація національної валюти призвела до збільшення операційних витрат аграрних підприємств всіх напрямків виробництва майже в чотири рази. Низька підприємств  тваринницької галузі  опинилися перед загрозою закриття.  

Скотарство стало найзбитковішою галуззю сільського господарства. У виробників уже повністю відсутня будь-яка мотивація щодо вирощування худоби. Стабільне зменшення поголів’я в середньостроковій та довгостроковій перспективі нанівець зведе виробництво яловичини та молока в Україні.

У 2014р. чисельності поголів’я ВРХ в усіх категоріях господарств зменшилась на 3,4%, зокрема в сільськогосподарських  підприємствах – на 7,1 %. Ця тенденція посилилась в поточному році, але з більш високими темпами падіння – в усіх категорія господарств поголів’я ВРХ зменшилось на 8% (станом на 01.06.2015р.), в т.ч. в сільгосппідприємствах – на 6,2%.

Вперше за останні роки зменшилось  поголів’я птиці в сільськогосподарських  підприємствах (на 2,2% в 2014р. та на 12,4% за січень-травень 2015р.), а також  свиней. 

В зв’язку з падінням купівельної спроможності населення щонайменше на 20%, деякі виробники молочної та м’ясної продукції скоротили обсяги виробництва, особливо ті, які більшість своєї продукції реалізують на внутрішньому ринку. 

Навіть неглибокий аналіз економічних показників роботи підгалузей аграрного сектору за 2014р. та два місяці 2015р. показує, що в підгалузях, які в значній мірі повинні створювати додану вартість та забезпечувати робочими місцями населення, уже видні ознаки системних кризових явищ. 

 5.  Незбалансована податкова політика є наслідком відсутності дієвих реформ податкової системи, які б стимулювали бізнес працювати легально і прозоро. Ухвалення широко розрекламованої урядом податкової реформи насправді не призвело до зниження навантаження на фонд оплати праці, не введено механізм контролю трансфертного ціноутворення, не запрацювала повною мірою система автоматичного відшкодування ПДВ, не вирішено питання із переплат податків суб’єктами господарювання.

За останні півтора року суттєво збільшено фіскальне навантаження на аграрний бізнес, який є сьогодні  лідером економіки.  Величину єдиного податку збільшено в 21 раз – до 2 млрд. грн. на рік, індексування бази для розрахунку орендної плати за сільськогосподарські угіддя на 25 відсотків, зупинено відшкодування ПДВ при експорті зернових та олійних культур з України. З початку 2015 року запроваджено нове фіскальне нововведення – сільськогосподарські товаровиробники зобов’язані перераховувати ПДВ не на власні спеціальні рахунки, як це було раніше, а на рахунки Державної казначейської служби України. Це реальні 4,5 млрд. гривень, які б сільськогосподарські товаровиробники могли використати на весняну посівну кампанію, для проведення повного комплексу якої дефіцит коштів складає біля 30 млрд. грн.. Ці кошти Держказначейство, як завжди, вчасно повернуло не всім сільськогосподарським компаніям.  Із аграрного сектору вилучено понад 20 млрд. грн.

Причиною неефективної податкової політики в цілому і останньої  псевдореформи зокрема є усунення від участі у їх розробці громадськості та бізнесу, визначення у якості виконавця Міністерства фінансів України. Останнє ж надало всім рішенням суто фіскальний характер, визначивши головну мету змін в оподаткуванні як негайне короткочасне наповнення бюджету. Неефективність ухвалених законів у податковій сфері обумовлені відсутністю єдиного центру відповідальності за проведення в країні реформ, відсутністю скоординованих дій між всіма міністерствами та відомствами, які зайняті проблемами  економічного розвитку  в країні.

 6. Найбільшим джерелом втрат державних коштів досі залишаються державні закупівлі. У 2014 році 29,8%держзакупівель відбулися за неконкурентною процедурою, тобто – були проведені за процедурою закупівлі у одного учасника. В той час як згідно з Законом про державні закупівлі процедура закупівлі в одного учасника застосовується лише у виняткових випадках: при відсутності конкуренції або за умови термінової потреби в товарах для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, а також при закупівлях творів мистецтва. За підсумками 2014 року сума закупівель товарів, робіт і послуг за державний кошт склала 126,73 млрд. гривень. За І квартал 2015 року було укладено договорів на закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти на суму 17,86 млрд. грн. За відкритою процедурою закупівлі було проведено майже 23% процедур закупівель (згідно даних Держкомстату).

Для вирішення сукупності соціально-економічних проблем, задля  активізації  зростання економіки України, покращення  добробуту суспільства, Правлінням  УСПП прийняті невідкладні заходи, на реалізації яких наполягали члени Антикризової ради громадських організацій України - Антикризова програма спільних дій влади та бізнесу.

І. Грошово-кредитна політика Національного банку України

Для вирішення проблемних питань підприємців щодо валютної,  кредитної політики НБУ та фінансового сектору економіки необхідно здійснити низку заходів:

1.1. Активізувати роботу щодо розробки та реалізації спільної програми НБУ та КМУ за участі громадських організацій бізнесу, експертів, науковців та роботодавців щодо кредитування реального сектора економіки державними та комерційними банками за адекватної вартості кредитних ресурсів.

1.2. Запровадити спільні дії підприємців з НБУ щодо формування ліквідності у банківському секторі (цільові банківські установи), недопущення проявів корупційної складової при рефінансуванні комерційних банків, забезпечити контроль адресності такого рефінансування та спрямування цієї допомоги на кредитування реального сектора економіки.

1.3. Запровадити механізм надання державних гарантій для бізнес-проектів, що кредитуються державними банками, відповідно до пріоритетів економічної політики.

1.4. Зменшити частку обов’язкового продажу валютної виручки з 75% до 50%, а для деяких сфер – до 25%.

1.5. Передбачити норму, що скасує обов’язковий продаж валютної виручки підприємств, необхідної для виконання ними зобов’язань за валютними кредитами в межах сум, які потрібні юридичній особі для погашення тіла кредиту та відсотків за користування.

1.6. Скоротити строк виконання заявки на купівлю іноземної валюти або здійснювати купівлю іноземної валюти у день подання відповідної заявки та перерахування гривневого покриття.

1.7. Скасувати 90-денний строк розрахунків за операціями з експорту/імпорту товарів.

1.8. Для підприємств з довготривалим циклом виробництва (обороно-промисловий комплекс, машинобудування тощо) встановити більші строки повернення валютної виручки з зовнішньоекономічних операцій –  з 180 до 360 днів.

1.9. Розробити механізм погашення заборгованості за валютними кредитами для суб’єктів господарювання.

1.10. Здійснити реформування банківської системи України на зразок європейських країн. Законодавчо встановити максимальний розмір річних відсотків за користування кредитами на рівні європейських – 5-7% та максимально спростити систему отримання кредитів для підприємств, підприємців, бізнесових структур та населення, ліквідувати необґрунтовані штрафи і санкції з боку банків.

1.11. Впровадити інструментарій хеджування валютного ризику та розвитку ринку строкових валютних контрактів.

1.12. Доповнити Закон України про Національний банк України положенням, згідно із яким рішення Правління Національного банку України щодо валютних обмежень, які впливають на рух валютних коштів через кордон,  повинні узгоджуватися з Радою Національного банку України.

1.13. Впровадити порядок управління міжнародними резервами України, який повинен містити чітке викладення алгоритму визначення оптимального рівня резервів, механізму управління, відповідальні органи, а також особливості складання, структури та термінів подання публічної звітності.

1.14. Внести зміни до Закону України про Національний банк України, передбачивши автоматичне спрямування на фінансування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб частки прибутку НБУ.

1.15. Внести зміни до законодавства про особливості реструктуризації банків першої та другої груп в умовах кризи з метою спрощення передавання проблемного банку інвестору чи приймаючому банку для створення умов для виводу проблемного банку з ринку без його ліквідації та мінімізації витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

1.16. Переглянути систему вартісних показників, за досягнення яких необхідно отримувати дозвіл Антимонопольного комітету на концентрацію, зокрема в частині збільшення їх значень та врахування впливу концентрації на конкуренцію в Україні, шляхом розробки проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист економічної конкуренції».

ІІ. Фіскальна політика та шляхи її вдосконалення

2.1. Забезпечити реформування Державної фіскальної служби та посилення громадського контролю за діяльністю служби.

2.2. Забезпечити скорочення витрат часу та коштів платників податків на нарахування та сплату податків шляхом скорочення кількості та обсягів податкової звітності, розширення можливостей безперешкодного дистанційного звітування та сплати податків (електронні сервіси).

2.3. Забезпечити прозорість та передбачуваність податкової системи за рахунок:

-   створення публічної бази виданих індивідуальних податкових консультацій (без зазначення платника);

-   удосконалення процедури апеляційного оскарження рішень фіскальних органів.

2.4. Забезпечити відповідність процедур контролю за трансфертним ціноутворенням у відповідності до принципів ОЕСР, маючи на увазі, зокрема, що на такі процедури суб’єкти підприємницької діяльності мають витрачати мінімум часу і коштів.

2.5. Відмовитися від каральної моделі податкового контролю:

-  скасувати штрафні фінансові санкції до платників податків, які без оскарження податкового повідомлення-рішення сплатили донараховані платежі;

-  виключити з доходної частини Державного бюджету надходження від штрафів та пені;

- спростити  систему адміністрування при використанні реєстраторів розрахункових операцій та скасувати вимогу щодо застосування РРО для другої групи;

-  заборонити  на законодавчому рівні кримінальне переслідування особи за ухилення від сплати податків до остаточного узгодження податкових зобов'язань;

- встановити особисту фінансову відповідальність  працівників податкових та митних органів за втрати, яких зазнали суб’єкти підприємницької діяльності через незаконні дії або бездіяльність чиновників;

- розповсюдити  дії Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» на податкові органи.

2.6. Зменшити  фіскальне навантаження на фонд оплати праці до рівня, який би дозволив максимально легалізувати тіньові доходи з поступовим скасуванням ЄСВ.

2.7. Провести пенсійну реформу, яка повинна передбачати поступовий перехід на накопичувальну систему пенсійного забезпечення.

2.8. Скасувати авансові внески податку на прибуток підприємств.

2.9. Модернізація податку на прибуток:

- розрахунок об’єкта оподаткування податком на прибуток проводити, виходячи із сформованого згідно МСФО або П(С)БО фінансового результату у фінансовій звітності. При цьому обмежити право фіскальних органів на перевірку фінансового результату, визначеного за правилами бухгалтерського обліку. З 2016 року перейти на оподаткування розподіленого прибутку із запровадженням мінімальних платежів.

3. Реформа податку на додану вартість:

- адміністрування податку на додану вартість проводити  з забезпеченням прав платників податку, вчасним відшкодуванням ПДВ;

-  посилити боротьбу із схемним податковим кредитом одночасно із заходами зі зниження навантаження на фонд оплати праці;

- створити та оприлюднити реєстри платників ПДВ, що мають заборгованість з бюджетного відшкодування;

-  за рахунок запровадження електронного сервісу «Електронний кабінет платника податків» повідомляти платників щодо контрагентів, що мають податковий борг з ПДВ, не надали податкову звітність або яким присвоєний статус «вигодоформуючих» або «вигодтранспортуючих» суб’єктів господарювання;

-  встановити гарантії відшкодування ПДВ, зокрема строки такого відшкодування та відповідальність податкового органу за їх недотримання;

- скасувати  норми щодо електронних рахунків системи електронного адміністрування ПДВ.

Запровадити  законодавчі умов та стимули для деофшоризації економіки України.

3.1.         Вимагати законодавче встановлення термінів повернення податку на додану вартість до 30 днів та здійснювати його повернення в автоматичному режимі,  посилити вимоги та відповідальність фіскальної служби за несвоєчасне повернення ПДВ  аж до кримінальної.

3.2.         Забезпечити створення єдиного загальнодоступного реєстру ставок з податку на майно.

3.3.         Вимагати запровадження відповідних стимулів щодо модернізації виробництва та створення робочих місць за рахунок звільнення від сплати ПДВ при імпортуванні високотехнологічного обладнання, яке не виробляється в Україні.

3.4.         Запровадити стимули для інвестиційної діяльності з урахуванням досвіду європейських країн.

IІІ. Промислова політика, підтримка національного товаровиробника. Володіючи потужним інтелектуальним, технологічним і кадровим потенціалом у промисловості, Україна має перспективи створення конкурентоспроможного промислового комплексу, здатного утвердити нашу державу як високотехнологічну. Однак сьогоднішня макроекономічна ситуація в країні, військові дії на сході України та відсутність чітких, продуманих дій влади з реалізації економічних реформ наносять непоправної шкоди промисловості України. Найбільшою загрозою для нашої держави є деіндустріалізація, підсумком якої може стати повне руйнування промисловості, падіння економіки до рівня сировинної, що неминуче потягне за собою зубожіння населення та країни в цілому.   

Зараз в Україні відсутня промислова політика, яка містить заходи з підвищення конкурентоспроможності економіки, покращання інвестиційних умов, підтримки національного товаровиробника, механізми і джерела фінансування модернізації промислових потужностей, реалізацію політики імпортозаміщення та державного протекціонізму, шляхи нарощування виробництва продукції із високою доданою вартістю і збільшення частки такої продукції в загальному обсязі промвиробництва України.

Державна промислова політика має стати дієвим інструментом економічних реформ та механізмом, що забезпечить відновлення економіки, нарощування потенціалу промислового виробництва як основи економічного зростання у довгостроковому періоді. Дана політика повинна бути основою і орієнтиром для формування секторальних програм підтримки промисловості, в яких будуть враховані особливості функціонування і стимулювання розвитку галузей народного господарства.

Комітетом Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва було розроблено і затверджено Модель промислової політики України, яка є прикладом комплексного підходу до формування державної промислової політики за рахунок всебічного  підходу до питання вирішення ключових проблем вітчизняної промисловості та використання сучасних інструментів, що сприятимуть розвитку промисловості України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Саме тому члени Антикризової ради підтримують Модель промислової політики України і готові долучитися до її деталізації і формування чіткого переліку заходів із її реалізації.

Вітчизняна промислово-підприємницька спільнота розраховує на підтримку держави в розвитку промислового виробництва та захист українського товаровиробника. Першочергово підтримка і стимули розвитку підприємництва та відновлення промвиробництва мають відобразитися в податковому законодавстві (формування стимулів для розширення виробництва, створення нових робочих місць, розвиток нових інноваційних виробництв); в державній грошово-кредитній і валютній політиці (підтримка адекватного курсу національної валюти, провадження державної програми довгострокового кредитування малого й середнього бізнесу за  ставками нижче 10% річних), в бюджетній політиці (формування державного попиту на продукцію вітчизняного виробництва та активізація державно-приватного партнерства), в регуляторній політиці (провадження створення сприятливих умов для господарської діяльності та забезпечення прозорості отримання необхідних дозвільних документів, створення досконалих галузевих регуляторних моделей) та ін.

Захист вітчизняного товаровиробника має здійснюватися комплексно за рахунок запровадження процесу імпортозаміщення та протекціонізму, а також формування платоспроможного внутрішнього попиту та конкурентоспроможної вітчизняної продукції.

Програма імпортозаміщення повинна стати найважливішою складовою в системі підтримки вітчизняного товаровиробника. Зважаючи на те, що у міжнародній торгівлі Україна досі займає нішу торгівлі сировинними товарами, але наш ринок відкритий для збуту високотехнологічних товарів з інших держав,  вітчизняна економіка є вразливою для зовнішніх ризиків.

Уряд має приділити увагу захисту внутрішнього ринку України від високої частки імпортних товарів та знизити залежність держави від імпорту, оскільки близько 60% внутрішнього ринку складають імпортні товари.

Зважаючи на це, необхідно об’єднати зусилля уряду та громадськості для   впровадження в Україні політики національного протекціонізму, яка б не суперечила зобов’язанням України перед СОТ та Угоди про асоціацію з ЄС. Заходи із впровадження політики протекціонізму повинні посилити торгівельні, фінансові та політичні позиції України в світовому економічному просторі, а також збільшити зиски від міжнародного співробітництва.

Необхідно зважати на те, що підтримка національного товаровиробника та ефективність здійснення імпортозаміщення і реалізація політики національного протекціонізму залежать від внутрішнього попиту (платоспроможності та вподобань споживачів) на вітчизняну продукцію, а також від конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників.

Першочергово необхідно забезпечити прозорість і ефективність механізму державних закупівель шляхом якнайшвидшого запровадження системи електронних державних закупівель та прийняття всіх необхідних нормативно-правових актів для правового використання цього механізму.

Підсумовуючи вищезазначене, підтримку та захист національного товаровиробника і забезпечення економічного зростання необхідно забезпечити шляхом:

3.1. Сформувати повноцінний орган державного управління промисловою політикою для здійснення реформ у промисловості шляхом  побудови прогресивних технологічних укладів.

3.2. Розробити і прийняти Державну програму інноваційного розвитку промислового комплексу.

3.3. Прискорити формування на основі нової Стратегії національної безпеки України, нової воєнної доктрини державного оборонного замовлення і програм модернізації нашого військово-промислового комплексу для безумовного збереження обороноздатності держави з опорою на власний науково-технічний, промисловий та кадровий  потенціал.

3.4.Відновлення кредитування реального сектору економіки.

3.5. Зміцнення  зусиль КМУ у пошуку можливостей збільшення обсягів державного замовлення на продукцію вітчизняних товаровиробників та розширення внутрішнього ринку для продукції вітчизняних товарів.

3.6. Провадження активної антимонопольної політики, зокрема, ліквідація державних установ (підрозділів) центральних органів виконавчої влади, що надають комерційні господарські послуги на договірних засадах.

3.7. Здійснення низки заходів, спрямованих на відновлення позитивної динаміки промислового виробництва, виробництва тваринницької продукції  та зростання ВВП, що сприятиме відновленню макроекономічної стабільності. Досягти цього можна за рахунок реалізації наступних заходів:

 -     розробка програми розвитку та підтримки промисловості задля недопущення   деіндустріалізації;

-      розробити комплексну програму розвитку та підтримки агропромислового комплексу;

-      підсилення інноваційної політики України як невід’ємної складової розвитку;  

-     сприяння розбудові інфраструктури внутрішнього ринку;

-     сприяння розвитку експорту (економічна дипломатія, спеціалізоване експортне кредитування, експортні консорціуми малих підприємств);

-     орієнтація підприємств державної власності (насамперед банків) на реалізацію завдань відновлення економічного зростання;

-    організація дієвого захисту прав та інтересів інвесторів (через інструментарій «єдиного інвестиційного вікна», запровадження інституту «інвестиційного омбудсмена», цільові угоди з урядом);

-      заохочення розвитку аграрного сектору через модернізацію інфраструктури ринку, продовження земельної реформи та удосконалення організаційної структури на засадах кооперації;

-     організація ефективної системи державних закупівель на потреби оборони (в т.ч. реалізації державного оборонного замовлення);

-    раціоналізація бюджетних видатків з метою стабілізації фіскального дефіциту.

3.8. Прискорення дерегуляції господарської діяльності на засадах прозорості, уніфікації та автоматизації адміністративних процедур, взаємної відповідальності сторін. В рамках здійснення дерегуляції необхідно здійснити наступні заходи:

-  зменшити кількість контролюючих органів з 56 до 28, функцій з 1032 до 680, привести кількість контролюючих органів та їх функцій у повну відповідність з європейськими стандартами та розробити відповідну постанову Кабінету Міністрів України;

-  скоротити кількість документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності та оптимізувати дозвільні процедури шляхом переведення на декларативний (реєстраційний, заявницький) принцип провадження господарської діяльності (або окремих дій, об’єктів), які не становлять значної загрози життю та здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу та безпеці держави;

-  удосконалити дозвільні процедури у сфері господарської діяльності шляхом запровадження процедури видачі документів дозвільного характеру за допомогою засобів телекомунікацій (в електронному вигляді) та скорочення переліку документів, які суб’єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру;

-  визначити перелік адміністративних послуг та плати за їх надання шляхом розробки відповідного законопроекту «Визначення переліку адміністративних послуг та розміру плати за їх надання»;

-  скасувати регуляторні акти, які ускладнюють ведення підприємницької діяльності;

-  розробити проекти актів Кабінету Міністрів України щодо перегляду (затвердження) критеріїв визначення ступенів ризику у сферах господарської діяльності;

-  створити інтегровану базу даних контролюючих органів, спрямованої на зменшення контакту таких органів із суб’єктами підприємницької діяльності, що має забезпечувати автоматичне віднесення суб’єктів господарювання до груп залежно від ступеня ризику від провадження господарської діяльності, визначення періодичності проведення планових заходів кожним з органів державного нагляду (контролю), оприлюднення інформації про законодавчі вимоги до конкретних видів підприємницької діяльності;

- внести зміни до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо обмеження кількості позапланових перевірок відносно одного суб’єкта господарювання на рік;

-  привести акти Кабінету Міністрів України у відповідність із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру.

3.9. Стимулювання розбудови торговельної інфраструктури внутрішнього ринку з високим рівнем сервісу та стандартів продажу продукції, зниженням бар’єрів доступу вітчизняних виробників до ринку, надання правової та інформаційної підтримки їх збутовій діяльності.

3.10. Активізування  застосування засобів нетарифного регулювання, які не суперечать нормам СОТ, у тому числі щодо контролю за якістю, безпекою, відповідністю імпортованих товарів фітосанітарним та ветеринарним нормам в разі значної дестабілізації торговельного балансу.

3.11. Передбачення персональної відповідальності  прем’єр-міністра України за невиконання запропонованих реформ та погіршення соціально-економічного становища в державі.

3.12. Зменшення кількості (до 3-4 шт.) обов’язкових документів, які подаються для здійснення адміністративних процедур під час експорту/імпорту шляхом розроблення проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих атів України щодо зменшення кількості документів, необхідних для митного оформлення».

3.13. Впровадження концепції «єдиного вікна», зокрема визначення процедури взаємодії контролюючих органів з митними органами під час пропуску та митного оформлення вантажів та виключення дублюючих функцій та скасування вимог щодо використання паперових документів для цілей перетину кордону України й проходження митного та супутніх контролів.

3.14. Скасування додаткового імпортного збору.

3.15. Внесення зміни до Закону України «Про митний тариф України» в частині:

- скасування ввізних мит на устаткування та обладнання, які ввозяться на митну територію України для модернізації виробництв;

- скасування мит на сировину, яка не видобувається в Україні.

3.16. Внесення зміни до Митного кодексу України в частині:

-  безумовного випуску товарів, що імпортуються, у вільний обіг за заявленою вартістю та більш ефективного застосування інструменту пост-аудиту;

-  вдосконалення електронного декларування.

3.17. Необхідно прискорити розгляд та прийняття проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зняття регуляторних бар'єрів для розвитку державно-приватного партнерства в Україні та стимулювання інвестицій)» № 1058 від 27.11.2014 р.

IV. Інноваційна політика як рушій економічного зростання України. Інноваційна політика є одною з головних складових підвищення конкурентоздатності української економіки, особливо в умовах інтеграції нашої країни в економічний простір Європи і світу, що означає значне збільшення конкуренції для наших виробників. 

В Україні практично відсутні реальні заходи, які створюють інвестиційну політику та стимули для розвитку економіки і модернізації. Не працює ціла низка відповідних законів, зокрема, Закон про державну підтримку інвестиційного розвитку. Всі ці фактори створюють небезпечні умови для деіндустріалізації країни, загрози втрати вагомої частки науково-технічного та промислово потенціалу держави, збільшення сировинної частки у нашій економіці

Інноваційна діяльність в Україні знаходиться на вкрай низькому рівні, це пояснюється недостатністю фінансування наукової діяльності (прикладних досліджень, розробок), а також недостатністю стимулів для провадження інноваційної діяльності. Зокрема, за підсумками 2014 року в Україні було здійснено наукових і науково-технічних робіт в обсязі 0,7% від ВВП (0,11 п.п. нижче рівня 2013 р.), при цьому обсяг фінансування наукової діяльності становило 0,49% від ВВП. Для порівняння фінансування наукової діяльності в ЄС в 2011 році становило 2,02% ВВП (ціль ЄС до 2020 р. підвищити ці видатки до 3% ВВП), при цьому дана частка складала 22,8% всіх світових витрат на науково-дослідну діяльність.

Внаслідок недостатнього фінансування поступово скорочується кількість організацій, які здійснюють наукові дослідження, а саме на кінець 2014 року чисельність становила 999 од. (на 143 од. менше показника 2013 р.).

Несприятлива макроекономічна ситуації та кроки урядовців із відволікання оборотних коштів, збільшення податкового навантаження призводить до зниження інноваційної активності підприємств. За підсумками 2014 року 16,1% підприємств займалися інноваційною діяльністю (це на 0,7 п.п. нижче ніж в 2013 р.) та лише 12,1% промислових підприємств впроваджували інновації у своє виробництво (це на 1,5 п.п. ніж в 2013 р.).

Загальний обсяг фінансування інноваційної діяльності в Україні в 2014 році склав майже 7,7 млрд. грн. Найбільшим джерелом фінансування були власні фінансові ресурси підприємств 84,9% (або 6,54 млрд. грн.), частка фінансування із державного бюджету становить 4,47 % (344,1 млн .грн.) та іноземних інвесторів 1,8% (138,7 млн. грн.).

Країни, що активно провадять інноваційну діяльність чітко визначено пріоритетні напрямки інноваційної діяльності, для прикладу проведення космічних досліджень, розвиток енергетичної галузі, промисловість, приладобудування і автоматика, сфери охорони здоров’я, біотехнології, інформаційні технології і програмне забезпечення.

20 березня 2015 року українська наука отримала шанс для розвитку за рахунок підписання угоди з ЄС про участь в рамковій програмі ЄС з наукових досліджень та інновацій "Горизонт 2020". Мета програми – розвиток економіки, побудованої на зв’язку між науковими дослідженнями та інноваціями. Серед пріоритетних дослідницьких напрямків – підвищення конкурентоспроможності виробництва, розвиток ІКТ, нано- та біо- технологій, нового матеріалознавства, космічної галузі, а також пошук відповідей на найбільш гострі соціальні виклики в сфері охорони здоров’я, демографії, екології, сільського господарства та енергетики.

На сьогоднішній день Україна асоційований член цієї програми, що дає можливість використовувати усі фінансові можливості програми (загальний фонд близько 80 млрд. євро), розробляти власні проектні пропозиції, формувати наукові консорціуми та отримувати фінансування як координатори проектів.

Участь України в "Горизонт 2020" дозволить підвищити рівень залучення українських науковців, університетів, науково-дослідних організацій до спільних європейських наукових досліджень, створить основу для структурних реформ у науково-інноваційній сфері України, а також сприятиме скороченню відтоку наукових кадрів із держави.

Уряду спільно із парламентарями необхідно розробити підвищити значимість інновацій та передбачити більшу державну фінансову підтримку, а також систему інструментів стимулювання провадження науково-технічної, інноваційної діяльності, а також стимули впровадження інновацій у виробництво. Сприяти зростанню інноваційної діяльності можна використовуючи механізм державного приватного партнерства, розвитку інноваційної інфраструктури, а також модернізації економіки в цілому, адаптації до технічних регламентів і стандартів, що діють і в ЄС і у світі.

Цікавим для України буде досвід країн Європейського союзу в стимулюванні науково-технічної діяльності. Загальноєвропейською є тенденція щодо відмови від методу опосередкованої підтримки та розробляють законодавчу базу, мета якої полягає у створенні системи, в рамках якої дослідницькі установи та підприємства встановлюють між собою прямі контакти шляхом сприяння переводу дослідницького персоналу до підприємств. Цей підхід буде ефективним для України, яка подібно до Радянського Союзу (та багатьох країн Західної Європи) все ще страждає від недостатнього рівня застосовування результатів наукової діяльності в промислових і комерційних цілях. Наприклад у Франції, співпраця між науковцями та підприємствами може бути організована у рамках закону про інноваційну діяльність від простого обміну персоналом чи наукового внеску у діяльність один одного. Державна підтримка у фінансуванні наукової та науко-технічної діяльності в ЄС здійснюється за рахунок наступних заходів:

• Створення національних/державних програм та фондів для фінансування науково-технічної діяльності.
• Забезпечення безпосередньої взаємодії науки та бізнесу.
• Запровадження системи податкових пільг: (спеціальні норми амортизаційних відрахувань, створення резервів неоподатковуваного прибутку, інвестиційні надбавки, котрі виплачуються податковими відомствами).
• Надання податкових стимулів, а саме надання податкових кредитів та «податкових канікул». Податкові кредити обчислюються як відсоток (як правило 50%) від підтвердженого зростання витрат на наукові дослідження чи, у випадку створення нового підприємства, витрат на наукові дослідження. В деяких країнах податковий кредит сплачується готівкою державою, або може бути залучений під гарантію держави для отримання позик у кредитних установах. "Податкові канікули" – тимчасове звільнення від сплати податку на прибуток або часткове його зниження, що поширюється на новостворені малі та середні науково-дослідні фірми, зі зниженням суми сплачуваного ними прибуткового податку на 50% на певний період з часу заснування (як правило, на перші 5-8 років).
• Надання державних гарантій, таким чином держава ефективно може підтримувати фінансування науково-технічної діяльності та забезпечити захист приватних позикодавців або утримувачів корпоративних прав від ризику невдачі;
• Надання середньострокової позики вартістю від 0 до 4,5% річних.

V. Підвищення обороноздатності та розвиток оборонно-промислового комплексу. Військовий конфлікт на сході України підриває економічну ситуацію, проти нашої держави зараз провадиться потужна інформаційна війна, що створює перепони для поглиблення євроінтеграції та формує ризики порушення конституційного устрою, підриву внутрішнього соціально-політичного, етнічного, релігійного стану і правопорядку. Недостатня діяльність уряду і парламенту в завершенні договірно-правового оформлення і облаштування державного кордону між Україною та Росією сприяли розпаленню агресії проти нашої держави, поставки різного характеру допомоги сепаратистам та терористам на сході України.

Україна була неготовою до подій, що зараз відбуваються на сході, причиною цього було поступове умисне руйнування обороноздатності країни, що здійснювалося за рахунок недостатнього фінансування сектору оборони і забезпечення необхідними матеріально-технічними засобами військових (їх модернізація, заміна на новітні аналоги, тощо), відсутність дійсного розвитку ЗСУ і недостатнє матеріальне заохочення та соціальний захист військовослужбовців. Однак, на сьогоднішній день, здійснюються активні дії із підвищення обороноздатності держави шляхом нарощування обсягу військ та оновлення матеріально-технічного забезпечення, але наявних обсягів матеріально-технічного забезпечення не вистачає.

Українська оборонна промисловість здатна виробляти власну надсучасну оборонну і наступальну техніку, зброю, а також все, що забезпечує боєготовність армії – обмундирування, продукти харчування, як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринків. Однак ці можливості не використовуються на повну потужність через недостатність і подекуди відсутність державного замовлення військової техніки, спорядження. До УСПП надходили звернення від провідних українських машинобудівних підприємств із закликом допомогти донести Міністерству оборони України та ДК «Укроборонпром» пропозиції виготовлення новітніх і відновлення військової техніки на наявних потужностях вітчизняних машинобудівних підприємств, які в більшості випадків ігнорувалися. При цьому, обмеженість повноважень концерну «Укроборонпром» не в змозі вирішити всі завдання і потреби у сфері підтримки оборонно-промислового комплексу.

Однією із головних перепон в розвитку ОПК є недосконала система управління і відсутність персональної відповідальності. Повноважень щодо управління ОПК треба надати державному органу, уповноваженому за реалізацію державної політики в оборонно-промисловій сфері.

Вітчизняна оборонна промисловість потребує державних замовлень та системної потужної підтримки, а також модернізації виробничих потужностей. Державні замовлення підприємств сфери ОПК мають бути сформовані враховуючи тривалість циклу виробництва терміном не менше 2-3 років. При цьому, управлінські рішення в ОПК мають бути спрямовані на формування тісного взаємозв’язку «військо – промисловість – наука», лише таким чином можна розраховувати на розвиток ОПК. Крім цього, це дало нашому суспільству подвійний ефект: окрім захисту країни, ще й активізувати роботу величезних галузей, які забезпечать робочими місцями сотні тисяч українців і створять позитивний поштовх до відновлення всієї економіки.

Значним кроком в підвищенні обороноздатності та розвитку ОПК стало затвердження «Стратегії національної безпеки України», яка потребує термінової реалізації на всіх рівнях влади, чіткого контролю, треба й надалі працювати над підвищенням обороноздатності країни, в тому числі на основі термінового ухвалення нової Воєнної доктрини та Державної програми реформування і розвитку Збройних Сил України.

На основі Стратегії національної безпеки України необхідно напрацювати і якомога швидше приступити до реалізації цільових програм, має вестися активна законотворча і нормативна робота, мета якої – зміцнення сектору безпеки: воєнної, економічної, енергетичної, інформаційної, екологічної та техногенної сфер. Тобто, для того, щоб дана стратегія не залишилася суто декларативним документам, її має доповнювати відповідний пакет документів, який міститиме план виконання, чітко визначених виконавців, терміни реалізації тощо. Фінансування даних програм необхідно визначити як пріоритетні в бюджетній політиці держави.

VI. Приватизація державного майна. Відповідно до постанови КМУ від 12.05.2015 р. № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації в 2015 році» у 2015 році передбачено приватизувати 286 об’єктів, при цьому ще 43 об'єкти внесені до переліку заборонених до приватизації, для продажу яких необхідне рішення ВРУ.

Серед підприємств, які включені до переліку об’єктів державної власності, що підлягають приватизації, 13 українських державних операторів морських портів, «Одеський припортовий завод», «Сумихімпром», «Центренерго» та всіх інших підприємств теплової генерації та обленерго, державних вугільних підприємств та шахт, концерну «Укрторф», «Електронмаш» і «Президент-готель», підприємств, підпорядкованих Міністерству аграрної політики та продовольства.         Серед зазначених об’єктів державної власності є об’єкти загальнодержавного значення (Одеський припортовий завод, а також обленерго та ТЕЦ (з огляду на їх соціальне для населення значення).

Підставами для прийняття рішення про приватизацію державних підприємств стало збільшення збиткових підприємств у державному секторі економіки.         При цьому збитковість таких підприємств обмовлена не завжди неефективним менеджментом. На фінансовий стан державних підприємств вплинули в тому числі і об’єктивні фактори, такі як російська агресія на Сході, анексія Росією Криму, втрата підприємствами ринків збуту, розрив економічних зв’язків, непродумана монетарна та валютно-курсова політика НБУ, проведення більш жорсткої фіскальної політики, падіння платоспроможності населення.

З урахуванням негативного досвіду приватизації державного майна в попередні роки необхідно змінити філософію приватизації об’єктів державної власності, недопустиме штучне прискорення процедури приватизації. Дуже важливо запровадити громадський контроль та різні підходи до управління об’єктами державної власності (приватизації, форм державно-приватного партнерства, оренди, концесії, зміна менеджменту та залучення іноземного висококваліфікованого менеджменту).

До процесу приватизації державного майна необхідний виважений підхід, оскільки є значні ризики виникнення екологічних катастроф внаслідок невдалої приватизації. Приватизацію державного майна необхідно здійснювати за конкурентними умовами, виважено та прозоро, із ґрунтовним вибором інвесторів і відповідальним підходом до приватизації майна, що має стратегічне, соціальне, екологічне значення. Необхідно зрозуміти, що головна мета приватизації – знайти нового ефективного власника для державних підприємств, залучити інвестиції в їхній розвиток та отримати засоби для здійснення реформ і модернізації української промисловості, але у жодному випадку приватизацію не варто розглядати як джерело наповнення бюджету. 

Потребує доопрацювання чинна нормативна база, оскільки вона не відповідає сьогоднішнім викликам та завданням приватизації, суперечить тезам програмних документів (Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», Коаліційній угоді) та несе певні ризики для економіки країни.

Зокрема, наказом Фонду державного майна України № 829 від 08.06.2015 року «Про затвердження плану-графіка виставлення об’єктів груп В, Г на продаж в 2015  році» встановлено, що до проведення конкурсу підлягає виставленню на продаж на фондових біржах та відкритих грошових регіональних аукціонах пакети акцій ряду акціонерних товариств розміром 5 - 10 відсотків статутного капіталу (ПАТ «Одеській припортовий завод», ПАТ «Дніпрометробуд», ПАТ «Сумихімпром», ряд ТЕЦ та обленерго).

При цьому згідно з Коаліційною угодою передбачено скасування норми Закону України «Про приватизацію державного майна» про обов'язковий продаж на фондових біржах пакетів акцій у розмірі 5-10 % статутного капіталу акціонерного товариства до проведення конкурсу, що знайшло відображення в проекті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про приватизацію державного майна» (реєстраційний номер 2464).

Для забезпечення ефективності процесу приватизації державного майна необхідно переглянути постанову КМУ від 12.05.2015 р. № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації в 2015 році» та наказу Фонду державного майна України від 08.06.2015 р. № 829 «Про  затвердження плану-графіка виставлення об’єктів груп В, Г на продаж в 2015 році» з урахуванням наступних вимог:

6.1. Привести у відповідність всю нормативну базу для проведення заходів з приватизації об’єктів державного майна у 2015-2017 рр.:

6.1.1. Забезпечити розробку стратегії економічного розвитку України, визначити загальнодержавні пріоритети розвитку економіки.

6.1.2. Сприяти розробці та прийняттю Закону України про Державну програму приватизації на 2015-2017 рр., а також внести зміни в Закон України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

6.1.3. Для забезпечення чесної, прозорої та конкурентної процедури приватизації в Україні відкласти її до моменту ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зняття регуляторних бар'єрів для розвитку державно-приватного партнерства в Україні та стимулювання інвестицій)» реєстраційний номер 1058 від 27.11.2014 р. (проект закону знаходиться на другому читанні).

6.1.4. Забезпечити захист права власності, прийнявши ряд відповідних законодавчих актів, в тому числі антирейдерське законодавство.

6.1.5. Чітко визначити цілі та завдання приватизації об’єктів державної власності.

6.2. Забезпечити прозору та ефективну процедуру приватизації об’єктів державної власності:

6.2.1. Провести інвентаризацію об’єктів державної власності.

6.2.2. Провести аудит державних підприємств.

6.2.3. Провести техніко-економічний аналіз та розрахунки ефекту від приватизації кожного об’єкту державної власності, розробити комплекс заходів з підвищення ефективності таких об’єктів з  урахуванням їх специфіки, фінансового стану, місця та ролі в аспекті регіональної політики.

6.2.4. Чітко визначити об’єкти, що мають загальнодержавне значення, з обов’язковим їх виключенням з переліку об’єктів, що підлягають приватизації у 2015 році.

6.2.5. Забезпечити недопущення екологічної катастрофи та соціальної напруги у суспільстві.

6.2.6. Підвищити ефективність управління збиткових державних підприємств шляхом заміни керівників та системи менеджменту.

6.2.7. Визначити прозорі умови приватизації та забезпечити надання рівних умов для інвесторів з придбання об’єктів приватизації.

6.2.8. Встановити чіткі критерії при визначенні інвестора та процедури здійснення контролю за приватизованими об’єктами щодо дотримання інвесторами взятих на себе зобов’язань (зокрема, в частині недопущення інвесторів з країн-агресорів та що мають відношення до терористичної діяльності, залучення власних коштів, збереження робочих місць, збільшення прибутковості, обсягів виробництва та реалізації тощо).

6.2.9. Забезпечити виключення політичної складової процедури приватизації та усунути фінансово-промислові групи від цього процесу.

6.2.10. Забезпечити запровадження різних підходів та альтернативних форм, таких як цільова приватизація конкретної галузі, публічно-приватне партнерство, оренда, концесія із максимальним забезпеченням досягнення цілей та завдань щодо ефективного управління об’єктами державної власності та забезпечення балансу інтересів держави та інвесторів.

6.2.11. При Кабінеті Міністрів України створити робочу групу із залученням фахівців у галузі державно-приватного партнерства для експертної оцінки можливості застосування механізмів державно-приватного партнерства до об’єктів державного та комунального майна, як ефективній альтернативі приватизації.

6.2.12. При вирішенні питання про приватизацію врахувати, що державно-приватне партнерство спрямоване на забезпечення інвестиційної привабливості та поліпшення інвестиційного клімату; розвитку ділових зв’язків з інвесторами та країнами інвесторів; залишення стратегічних об’єктів у власності держави та територіальної громади, а відповідно забезпечує захист національних інтересів та безпеки України; стимулює розвиток державного управління.

6.2.13. Забезпечити громадський контроль за процесом приватизації та його публічність.

VІI. Ділова досконалість та конкурентоспроможність підприємств і організацій.

В Україні необхідно якнайшвидше розробити та затвердити засади активної державної політики сприяння підприємствам і організаціям у вдосконаленні на засадах сучасних європейських підходів і кращих практик. На найвищому державному рівні має бути задекларована престижність досконалих організацій і процесів їх вдосконалення, має бути проголошено:  «Чим досконаліша організація, тим комфортніше їй в державі».

Суб'єкти господарювання повинні створювати сучасні системи менеджменту,  а влада на законодавчому рівні має ввести такі механізми мотивації та умови, щоб заохочувати власників та керівників підприємств цілеспрямовано і системно удосконалюватися, використовуючи найсучасніші європейські підходи і кращі ділові практики.

Органи  виконавчої влади в державі мають нести персональну відповідальність за розвиток в Україні руху за ділову досконалість і якість із відповідними сферами   закріплення.

VIII. Сучасна тарифна політика на енергетичні ресурси. Значне зростання вартості енергетичних ресурсів для населення негативно відобразилося на платоспроможності громадян та споживчому попиті. Для вирішення питання зростання тарифів на енергетичні ресурси, першочергово необхідно перевірити економічну обґрунтованість такого значного підвищення тарифів, а також створити механізм підтримки платоспроможності громадян України.

В Україні зростає рівень зубожіння населення внаслідок знецінення національної валюти, заборгованості з виплати заробітної плати, зростання рівня безробіття, подій на сході України. Значна частка громадян України живуть за межею або на межі бідності (згідно стандартів ООН за межею бідності живе більше 80% населення України). Додатковим підтвердженням негативної тенденції є прогнозний показник рівня бідності в Україні за підсумками поточного року, який у 2015 році може зрости до 33% порівняно з 22,1% у 2013 році, як зазначається в національній доповіді "Цілі розвитку тисячоліття України: 2000-2015 роки".

Така ситуація в країні призводить зниження споживчого попиту, заморожування внутрішнього ринку та ускладнення сплачувати населенням своїх рахунків (в т.ч. за комунальні послуги). Зокрема, на кінець травня п.р. заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг становила більше 12,54 млрд. грн., при цьому за 5 місяців п.р. заборгованість зросла 133,75 млн. грн.

За станом на кінець лютого 2015 року заборгованість населення за оплату комунальних послуги склала  майже 13,27 млрд. грн., при цьому за січень-лютий зросла на майже 865,7 млн.грн. (або майже на 7%).

Для відновлення платоспроможності та зниження рівня зубожіння населення урядовцям і парламентарям необхідно формувати в країні сприятливі умови для створення нових робочих місць, а також здійснити індексацію заробітних плат відповідно до рівня інфляції в Україні.

Крім цього, необхідно надавати прозору адресну соціальну допомогу для малозабезпечених верств населення, однак цей інструмент не повинен бути основним в вирішенні питання платоспроможності населення. Оскільки, частка субсидій в видатках Державного бюджету України зростає. За січень-травень поточного року кількість домогосподарств, яким призначено субсидії, становили майже 762,19 тис.ос. Загальна сума призначених субсидій за 5 місяців становила 235,1 млн. грн., що в 6 разів більше, ніж за аналогічний період 2014 р. (або на 196,4 млн. грн.). Середній розмір призначеної субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг на одне домогосподарство у травні 2015 року збільшився порівняно з відповідним періодом минулого року у 4,0 рази і становив 267,6 грн.

IX. Енергетична безпека, енергоефективність, енергозбереження.

Електроенергетика – це базова галузь національної економіки, ефективне функціонування якої є необхідною умовою стабілізації структурних перетворень, задоволення потреб населення та суспільного виробництва в електричній енергії.

Від надійного і сталого функціонування галузі значною мірою залежать подолання наслідків фінансової кризи, економічний стан та рівень енергетичної безпеки держави. Забезпечення стабільного енергопостачання є одним з основних стратегічних пріоритетів і найважливішою умовою нормального функціонування економіки.

З перших років незалежності Україні Об'єднана енергетична система забезпечує надійне енергопостачання економіки і населення країни. Нажаль, кризові явища в економіці привели до необхідності кредитування підприємствами паливно-енергетичного комплексу інших галузей економіки, що негативно вплинуло на фінансовий стан енергетики. Особливістю електроенергії є те, що її виробництво та споживання електроенергії є нерозривним єдиним процесом – споживання в реальному часі повинно відповідати кількості виробленої електроенергії. Зважаючи на специфіку атомної енергетики щодо низької маневреності ядерних енергоблоків, вона стала основним заручником подолання кризових явищ у економіці України.

Разом з тим подолання  негативних наслідків фінансової кризи для підприємств  паливно-енергетичного комплексу потребує комплексного підходу.

На цей час правове регулювання паливно-енергетичного комплексу має несистемний характер та характеризується відсутністю рамкового закону, який встановлював би основні засади та підходи до регулювання відносин в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому та нафтогазовому комплексах.

Внесення окремих безсистемних змін на законодавчому рівні в питання нормативно-правових актів енергетичної галузі в багатьох випадках погіршує вже функціонуючу систему або вводить перехресне (приховане) субсидування одного суб’єкта господарювання іншим, без жодної гарантії щодо повернення утриманих коштів.

До основних викликів, які перешкоджають виконанню зобов’язань перед Енергетичним Співтовариством, слід віднести:

- високу енергоємність та низьку ефективність використання енергетичних ресурсів;

- субсидії на енергоспоживання;

- недосконалу нормативно-правову базу ринкових перетворень, що сприяє монополізації ринку, а не конкуренції;

- низький інвестиційний клімат;

- недосконалу інституційну спроможність;

- недотримання чітких термінів графіку виконання зобов'язань України вимог Енергетичного Співтовариства;

- недосконалість та непослідовність управлінських рішень центральних органів виконавчої влади;

- неналежне інформування урядом України громадськості про процес виконання зобов’язань перед Енергетичним Співтовариством.

Серед головних, найбільш чітко визначених негативних характеристик, що впливають на надійність і економічність енергогенерації, енергопередачі і енергоспоживання,  можна віднести  наступні:

- питомі енерговитрати на виробництво одиниці внутрішнього валового продукту, які на порядок перевищують світові показники;

- транспортні втрати електроенергії в електромережах;

- застаріле устаткування і технічні засоби управління  технологіями електроенергетичного виробництва, передачі електроенергії і споживання, що не відповідають сучасному рівню в аспекті надійності – більш, ніж на порядок, а з економічності – у декілька разів;

- технічні засоби обліку спожитої електроенергії, котрі не мають функцій гарантій повної її оплати.

Реалізація проектів щодо залучення приватних інвестицій в галузі енергетики України стримується в першу чергу наступними факторами:

- високою капіталомісткістю і тривалістю термінів окупності інфраструктурних проектів;

- нестачею бюджетних коштів для забезпечення участі держави в спільних проектах та коротким циклом бюджетного планування;

-  покладенням ризиків щодо реалізації проектів переважно на приватного інвестора;

-  недоліками  законодавчої бази та відсутністю інституційних засад для забезпечення ефективного впровадження державно-приватного партнерства в Україні.

Проблеми боргів попередніх періодів.

Борги попередніх періодів треба  врегулювати, щоб запобігти «штучному» банкрутству стратегічних об’єктів,  спрямувати використанню додатково отримані фінансові ресурси для розвитку енергетичного сектору, за визначеними державою напрямами.

Вирішення цю проблему можна, наполягаючи на ухваленні державною стратегії  на певний період, законодавчому врегулюванні, концентрації отриманих ресурсів, їх використанні за загальнодержавними напрямками, погодженими з суб’єктами правовідносин (енергозбереження, екологія, енергоефективність).

Забезпечення енергетичної незалежності вимагає прискорення розвитку ядерної енергетики та збереження 50%-ої частки АЕС у виробництві електроенергії.

Головними цілями у цьому напрямку є:

-  підтримання високого рівня ядерної та радіаційної безпеки АЕС;

-  будівництво нових та продовження терміну експлуатації діючих енергоблоків, будівництво сховища відпрацьованого ядерного палива;

-  забезпечення безпеки поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами;

-  диверсифікація постачання ядерного палива;

-  стабілізація і зміцнення фінансового стану та платоспроможності атомних електростанцій.

Розвиток альтернативних джерел енергії.

В умовах нинішньої енергетичної кризи окремої уваги заслуговує питання забезпечення урядом сприятливих умов для виробництва енергії з альтернативних джерел, якими Україна володіє в достатній кількості. Так, наявність у іноземного інвестора гарантій захисту в Україні його інвестицій сприятиме залученню суттєвих коштів у відновлювальну енергетику. Крім того, інвестування у вказану галузь забезпечує створення нових робочих місць і розширення податкової бази для наповнення бюджету країни. Підтримка розвитку альтернативної енергетики зменшить імпортозалежність нашої країни від поставок традиційних енергоресурсів.

Необхідність врегулюванняобумовлюється також  вимогами міжнародних організацій та прийнятих зобов’язань України. Альтернативна енергетика дасть поштовх розвитку малого та  середнього бізнесу та власного виробництва.

Вирішення проблеми потребує  встановленняв тарифах для населення чітко визначеної екологічної складової. Необхідно залучення до процесів представників екологічних організацій.

Завдання енергетичної політики:

• надати електроенергії властивостей товару, який має ринкову вартість;
• надати можливість отримання додаткових фінансових ресурсів. Потрібно погодитись, що оптимізація теперішніх надходжень з енергоринку уже вичерпала свій ресурс. Неможливо при від’ємній рентабельності використовувати наявні кошти лише для закупівлі палива, аварійних ремонтів та заробітної плати персоналу;
• забезпечити будівництво нових сучасних генеруючих потужностей та мереж;
• активізувати розвиток вітчизняної енергетичної науки, оскільки це наші інвестиції в майбутнє.

Реалізація висвітлених завдань дасть можливість:

1. Забезпеченню енергетичної незалежності.

Підвищенню надійності забезпечення споживачів України паливно-енергетичними ресурсами, будівництву нових та продовженню строку експлуатації існуючих енергоблоків АЕС.

2. Реалізації заходів щодо запобігання банкрутству підприємств паливно-енергетичного комплексу, покращенню їх фінансового становища та вирішенню  питання повернення заборгованості за електроенергію, відпущену в минулі роки.

3. Впровадженню структурних ринкових реформ в паливно-енергетичному комплексі, реформуванню оптового ринку електроенергії. 

4. Врегулюванню діяльності з експорту, імпорту та транзиту електроенергії, розробки порядку доступу суб’єктів господарювання до міждержавних електричних мереж, синхронізації генеруючих підприємств зі стандартами UCTE.

5. Запровадженню механізмів мінімізації податкового навантаження.

6. Законодавчому  врегулюванню питань власності.

7. Підвищенню інвестиційної привабливості підприємств  паливно-енергетичного комплексу.

Крім цього, уряду спільно із громадськістю необхідно об’єднати зусилля для формування в суспільстві культури енергозбереження та реалізовувати програми з енергозбереження. Культура енергозбереження має сформувати у всіх суб’єктів економічної діяльності, домогосподарств.  

Для цього необхідно:

• встановити, що при впровадженні заходів енергозбереження та підвищення енергоефективності тарифи на теплову енергію залишаються незмінними протягом 5-7 років;
• кошти, зекономлені від впровадження заходів з енергозбереження та підвищення енергоефективності, заміни природного газу альтернативними видами палива, зараховуються на рахунок зі спеціальним режимом використання;
• заборонити державним органам, в т.ч. судовим виконавцям, накладати арешт на рахунок зі спеціальним режимом використання;
• встановити, що ціна на альтернативні види палива не повинна перевищувати загальної собівартості його виробництва та граничного рівня рентабельності 20%;
• заборонити спалювання альтернативних видів палива (біомаси) в будь-яких місцях, крім як в установах, що виробляють теплову та електричну енергію;
• зобов’язати Державне агентство лісових ресурсів забезпечити котельні, які працюють на деревині та її відходах, необхідними обсягами сировини за ціною з рентабельністю до 20%.

X. Підтримка малого та середнього бізнесу.

В умовах кризи уряду необхідно приділити більше уваги розвитку та підтримці малого та середнього бізнесу. Загальноприйнятим є той факт, що малий та середній бізнес має більшу гнучкість та швидкість реагування на зміну умов роботи. За даними 2013 року, в Україні частка середніх та малих становила більше 95% від загальної кількості підприємств. Враховуючи домінуючий обсяг малого і середнього бізнесу в Україні, його  підтримка сприятиме пожвавленню економічного зростання, зниженню безробіття, а також сталому розвитку економіки і суспільства.

Для забезпечення підтримки і розвитку малого та середнього бізнесу в країні необхідно:

10.1. реалізувати норми Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 22.03.2012 № 4618-VI;

10.2. розробити загальнодержавну програму розвитку малого та середнього бізнесу, забезпечити її виконання, призначити відповідальних за її реалізацію осіб. На основі загальнодержавної програми  спільно із органами місцевого самоврядування розробити програми регіонального і місцевого розвитку малого та середнього бізнесу;

10.3. знизити фіскальний тиск на діяльність суб’єктів підприємництва, а також забезпечити доступність і зрозумілість українського податкового законодавства;

10.4. передбачити доступне кредитування для малого та середнього бізнесу на рівні 3-5% річних в національній валюті;

10.5. з метою створення умов для збереження та можливого розвитку в першу чергу малого та середнього підприємництва, збереження наявних робочих місць члени Антикризової ради громадських організацій України наголошують на необхідності прискорення розгляду та невідкладного прийняття наступних законів:

• «Про розвиток та державну підтримку малого та середнього підприємництва в Україні» №1256 від 04.12.2014 р.;
• «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (щодо створення умов для детенізації роботи малого підприємництва)» №1060-1 від 27.11.2014 р.;
•  «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України (щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій» №1718 від 13.01.2015 р.;
• «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відміни фіскального та адміністративного тиску на доходи фізичних осіб» №1877 від 29.01.2015 р.;
•  «Про внесення змін до Податкового кодексу України, до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих положень» №1918 від 02.02.2015 р.;
• «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо зменшення податкового тиску на платників податків)» №2004 від 03.02.2015 р.
• «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо оподаткування неприбуткових організацій)» №2049 від 05.02.2015 р.

10.6. необхідно внести зміни до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо поширення його дії на органи Державної фіскальної служби;

10.7. створити інформаційно-роз’яснювальний портал, що сприятиме підвищенню фінансової грамотності в суспільстві і вирішенню питань, пов’язаних із заснуванням, закриттям бізнесу, оформленням та подачею документів, поточними питаннями, що стосуються роботи бізнесу тощо.

XІ. Підтримка проукраїнського бізнесу в зоні АТО. На території Донецької та Луганської області, за даними 2013 року, функціонувало майже 10,2% (близько 40,12 тис. одиниць) від загальної кількості підприємств в Україні.

Перелік заходів,  спрямований на полегшення діяльності бізнесу в зоні АТО,  викладений у Законі України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VII, є значною підтримкою бізнесу та громадян, що перебувають в зоні проведення АТО. Однак суб’єктам підприємництва в зоні проведення АТО необхідна комплексна підтримка та допомога. Уряду та бізнесу необхідно спільно розробити низку заходів із забезпечення безпеки на підприємствах, створення умов для поставки необхідних товарів промислового призначення для забезпечення виробничого процесу, сприяння вирішенню питань, пов’язаних із логістикою та формуванням умов для функціонування підприємств, що переносять свою діяльність за межі зони АТО, а також пошуку джерел фінансування перерахованих заходів.

XІІ. Боротьба з корупцією. Корупція є найглобальнішою українською проблемою, яка нівелює позитивні результати реформ, стримує економічний розвиток країни, прилив іноземних інвестицій. Тому першоосновою здійснюваних реформ в країні має бути боротьба з корупцією та реформування судової системи. При цьому антикорупційне очищення влади має здійснюватися за принципами прозорості, гласності, рівності всіх перед законом, незворотності покарання та особливої відповідальності держслужбовців за доручену справу.

Недостатньо прийняти пакет антикорупційних законопроектів, необхідно забезпечити реалізацію викладених норм і здійснити реальне відновлення довіри до уряду і контролюючих органів. Потребує реформування та оновлення найбільш корумпована сфера – судова гілка влади. Корумпованість судової системи стримує прилив іноземних інвестицій в економіку України, адже інвестори не спроможні захистити свої права власності. Через це за останні роки стався значний відтік іноземних інвестицій.

Значний рівень корупції і зловживань спостерігається в державних закупівлях, що виражається в неконкурентних умов вибору переможців торгів та затягуванні процесу закупівлі, що являється неприпустимим. За підсумками минулого року 47,6% державних закупівель було здійснено за неконкурентною процедурою, а обсяг зловживань в системі державних закупівель, за різними оцінками експертів, складає 20-30% від загального обсягу торгів. Однак, втрачаючи такий вагомий державний фінансовий ресурс, з незрозумілих причин уряд та парламентарі затягують процес запровадження в Україні системи електронних державних закупівель, про що свідчить відкликання законопроекту «Про внесення змін до Закону України "Про здійснення державних закупівель" (щодо удосконалення системи державних закупівель та електронних закупівель)».

Органам державної влади спільно з громадськими організаціями та об’єднаннями бізнесу необхідно розробити та реалізувати ефективні заходи  з протидії рейдерству, комплексні дії щодо посилення кримінальної відповідальності посадових осіб за неспроможність захисту прав власників.

Крім цього, уряду спільно з громадськими організаціями та об’єднаннями бізнесу необхідно здійснювати в підприємницькому середовищі інформаційну та роз’яснювальну роботу з протидії корупції та рейдерських захоплень майна. Необхідно спільно виявляти випадки рейдерських захоплень, корупції чи примушування до неї, оприлюднювати їх, домагатися притягнення винних до відповідальності. Бізнес-організаціям спільно з органами влади треба брати участь у контролі за дотриманням законодавства із захисту прав власності, антикорупційних законів, проведенням громадської експертизи законів та нормативних актів, концепцій і програм з питань протидії корупції тощо.  

З метою активізації боротьби з корупцією в Україні першочергово необхідно здійснити низку заходів:

• посилити особисту відповідальність посадових осіб (чиновників) за здійсненну шкоду майну, втрати, які суб’єкти підприємницької діяльності зазнали через незаконні дії або бездіяльність чиновників;
• забезпечити найскоріше призначення директора Національного Антикорупційного бюро;
• прийняти Закон України «Про установу бізнес-омбудсмена».

ХIII. Децентралізація влади, кадрова політика. Урядом та парламентарями було здійснено значний крок в сфері бюджетної та владної децентралізації за рахунок внесення необхідних змін до Бюджетного кодексу України. Місцеве самоврядування отримало більшу фінансову незалежність від Держбюджету; отримало можливість самостійно визначати ставки та базу оподаткування певних податків і зборів; відбувся перерозподіл джерел податкових надходжень між рівнями бюджетної системи. Все це має стимулювати місцеву владу до пошуку оптимальної (збалансованої) місцевої фіскальної політики між збільшенням власної фінансової складової і формуванням комфортних умов для функціонування бізнесу, створення нових робочих місць і виконанням взятих на себе зобов’язань перед місцевою громадою.

Враховуючи складність і довготривалість процесу децентралізації, зараз складно оцінити ефективність цих бюджетних нововведень. Однак є очевидним, що не вирішено низьку питань. Зокрема, реформування місцевого самоуправління та територіальної організації влади шляхом об’єднання сільських рад в масштабніші (більші) адміністративно-територіальні одиниці, а також внесення всіх необхідних змін для завершення децентралізації влади в Конституцію України.

В Україні давно назріла необхідність перерозподілу повноважень, відповідальності та фінансових ресурсів між щаблями влади. В довгостроковій перспективі необхідно надати місцевим органам влади фінансову і управлінську автономію від центральної влади в унітарній Україні, можливість визначати стратегію розвитку території, надати відповідні повноваження, ресурсну базу та підсилити відповідальність за забезпечення соціально-економічного розвитку території. В рамках здійснення регіональної політики необхідно законодавчо врегулювати питання щодо створення територій зі спеціальним податковим режимом для підвищення привабливості з боку підприємців та інвесторів.

Теперішня кадрова політика, особливо на місцях, має стати максимально прозорою через залучення громадськості до процесу відбору кандидатів на посади. Призначений керівник у своєму регіоні повинен мати, окрім необхідної компетенції і кваліфікації, ще й підтримку, довіру і повагу громадськості.

Необхідно також запровадити публічні конкурсні процедури призначення на посади державних службовців керівного рангу з урахуванням думки громадськості і бізнесу.

ХIV.  Поглиблення співпраці з ЄС, імплементація Угоди про Асоціацію з ЄС. 

ЄС подовжив дію автономних торговельних преференцій для українських товарів до кінця 2015 року. Результатом введення цієї норми стало зростання експорту української продукції до ЄС. За 2014 рік зростання експорту до країн ЄС становило 2,6%, а частка експорту України до ЄС збільшилася до 33,46% від загального обсягу експорту. Однак за результатами січня-травня 2015 року обсяг експорту товарів до країн ЄС становив 5,16 млрд.дол. та зменшився порівняно з січнем 2014 р. на 35,9%.

Ефект від впровадження даної норми був би більшим за умови здійснення інформаційної підтримки бізнесу в питанні  впровадження європейських стандартів та налагодження поставок продукції до країн ЄС.

Внаслідок браку коштів для здійснення модернізації виробничих потужностей, сертифікації продукції, інформації із особливостей виходу вітчизняних товаровиробників на ринок ЄС (маркетинг, дослідження ринку, конкурентна і ефективна система збуту) багато вітчизняних підприємств не спроможні скористатися торгівельною преференцією ЄС. Зокрема, за даними Мінагрополітики за підсумками 2014 року багато тарифних квот на поставку української продукції в ЄС не були використанні. Зовсім не були використані квоти із постачання продукції тваринництва (м’ясо свинини, яловичини, баранини, яйця, молоко і молочні продукти), тільки на третину було використано квоти обсягу експорту до ЄС курятини. Не розпочалось постачання харчових продуктів, грибів, цукрової кукурудзи, етанолу, а також обробленої продукції з: молока і молочних продуктів, зернових, солоду та крохмалю. Повністю були використані квоти лише по кукурудзі, пшениці, меду, фруктовим сокам.

Причиною неповноцінного використання квот є недотримання європейських стандартів безпечності продукції та недостатній обсяг попиту на вітчизняну продукцію в ЄС.

Щоб допомогти підприємцям запровадити необхідні стандарти для реалізації своєї продукції на території ЄС, уряду та об’єднанням бізнесу необхідно розробити і забезпечити послідовну реалізацію Національної програми адаптації української економіки до умов вільної торгівлі з ЄС (стандарти, технічні регламенти, модернізація), а також спільно розробити «дорожню карту» імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Головною метою Національної програми адаптації має стати налагодження конструктивного діалогу спільної роботи влади та бізнесу за рахунок: розробки стимулюючих заходів (податкових, інвестиційних) модернізації вітчизняного виробничого комплексу; розробки та впровадження заходів захисту внутрішнього ринку від перенасиченості імпортною продукцією та здійснення імпортозаміщення; забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних виробників; забезпечення поступової лібералізації ринку шляхом передбачення для українського виробника можливості застосовувати перехідний період та захисні механізми, що не будуть суперечити умовам створення ЗВТ між Україною та ЄС тощо.

З метою сприяння поглибленню співпраці між Україною та ЄС необхідно заручитися підтримкою від ЄС для реалізації наступних заходів:

14.1. створення за рахунок грантів ЄС на території України сучасних європейських сертифікаційних центрів, які будуть акредитовані в ЄС та  видавати сертифікати європейського зразка. З метою контролю за використання отриманих коштів створити моніторингову групу з представників громадських організацій, асоціацій;

14.2. допомога в гармонізації податкового законодавства до положень і норм ЄС;

14.3. домогтися отримання компенсації (знижки) для участі українських виробників в виставках та форумах, які проводяться  в ЄС, з метою налагодження контактів з можливими партнерами;

14.4. домогтися розширення прав (доступу) українських підприємств для участі в державних закупках Євросоюзу;

14.5. в рамках спільної аграрної політики між Україною та Європейським союзом необхідно досягти збільшення квот на безмитну поставку сільськогосподарської продукції на європейський ринок.

ХV. Експортна політика. Експортна політика в Україні має бути направлена на розширення ринків збуту української продукції, а також включати систему стимулів для підвищення якості продукції і збільшення експорту продукції із високою доданою вартістю. Для її успішної реалізації необхідне зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції; зниження  відставання технологічного рівня забезпеченості української промисловості в порівнянні із світовими стандартами; забезпечення розвитку фінансової, технічної і інформаційної інфраструктури, що стимулюватиме розвиток високотехнологічної продукції.

Необхідно об’єднати зусилля бізнесу та уряду для максимальної реалізації зовнішньоекономічного потенціалу України, підтримки експортоорієнтованих галузей народного господарства та використовувати усі наявні інструменти для нарощування експорту української продукції, розширення горизонтів поставок продукції. До таких інструментів належать:

15.1. Диверсифікація економіки, прискорення адаптації технічних регламентів, стандартів до норм ЄС з метою зниження виробничих, комерційних та інвестиційних ризиків, пов’язаних з втратою ринків на сході.

15.2. Можливість здійснення експортного кредитування імпортера-покупця на оплату закупівель (фактично це один із механізмів відстрочки платежу за поставлену продукції). На сьогоднішній день реалізація цього механізму неможлива внаслідок чинної системи валютного регулювання в Україні.

15.3. Страхування експортних кредитів для захисту майнових інтересів експортера-кредитора від комерційних і некомерційних ризиків. На жаль, в Україні досі не створена необхідна інфраструктура для здійснення експортного кредитування та страхування експортних кредитів

15.4. Відновлення роботи торговельно-економічних місій. Торговельно-економічні місії у складі закордонних дипломатичних установ діяли до початку квітня 2011 року. Діяльність даних місій була спрямована на сприяння розвитку торгівельно-економічних зв’язків, просуванню вітчизняної продукції на територіях інших держав. За співпраці з контролюючими органами відбувалось виявлення неоподаткованих доходів і виявлення схем відмивання доходів тощо.

15.5. Співпраця з економічними відділами дипломатичних місій України за кордоном з метою пошуку альтернативних ринків збуту української продукції. Особливу увагу необхідно приділити країнам Середньої та Південно-Східної Азії, а також переліку країн, з якими в нашої держави сформувалося від’ємне торгівельне сальдо.

XVІ. Відновлення трудового потенціалу України

Збереження і розвиток трудового потенціалу є необхідною передумовою інноваційного розвитку та стратегічним завданням сталого розвитку країни.

Тривалий час відбувалося звуження природної бази трудового потенціалу, зокрема внаслідок значних обсягів трудової міграції працездатного населення за межі України.

Збереження і розвиток трудового потенціалу пропонується забезпечити шляхом:

16.1. поліпшення демографічних характеристик трудового потенціалу, зниження рівня смертності та збільшення тривалості життя населення, зниження ризику нещасних випадків на виробництві;

16.2.нарощення освітньо-кваліфікаційного потенціалу, створення умов для безперервної освіти, здобуття знань та підвищення кваліфікації протягом трудової діяльності, підвищення якості підготовки кадрів вищими та професійно-технічними навчальними закладами;

16.3.зменшення впливу трудової міграції працездатного населення за кордон на розвиток трудового потенціалу, сприяння поверненню в Україну довгострокових працівників-мігрантів;

16.4.удосконалення системи оплати та нормування праці;

16.5.стабілізації зайнятості населення в умовах фінансової кризи;

16.6.підвищення економічної активності населення, посилення мотивації населення до укладення трудових договорів, сприяння продуктивній зайнятості населення з орієнтацією на інноваційну модель розвитку виробництва;

16.7.підтримки підприємницької ініціативи громадян і розвитку малого та середнього підприємництва, самостійної зайнятості населення;

16.8.впровадження міжнародних стандартів щодо умов та охорони праці на виробництві;

16.9.проведення моніторингу розвитку трудового потенціалу на коротко-, середньо- і довгострокову перспективу;

16.10.удосконалення трудового законодавства;

16.11.підвищення ролі соціального діалогу у формуванні державної політики та забезпечення реалізації принципів рівноправності його учасників.

 XVII. Посилення діалогу між владою та бізнесом.

За умови складної макроекономічної ситуації, в якій опинилася Україна, необхідно об’єднати зусилля влади та бізнесу для забезпечення економічного зростання, розвитку внутрішнього ринку, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, а також задля недопущення подальшого спаду промислового виробництва, зростання безробіття і цін.

З метою вирішення зазначених завдань УСПП спільно з громадськими та галузевими асоціаціями, організаціями роботодавців створило Антикризову раду громадських організацій України.

Діяльність антикризової ради обумовлена необхідністю мінімізації негативного впливу економічної кризи на діяльність суб’єктів господарювання.

 ХVIII. Перелік проблем, які мають бути вирішені невідкладно:

18.1. Скасування 15% оподаткування пенсій працюючих пенсіонерів.

18.2. Скасувати додатковий збір на імпорт у розмірі 5-10%.

18.3. Прийняти вичерпний перелік критичного імпорту, скасування ввізних мит на устаткування та обладнання, які ввозяться на митну територію України для модернізації виробництв.

18.4. Сформувати повноцінний орган державного управління промисловою політикою для формування і організації виконання державної промислової політики та здійснення реформ у промисловості шляхом  побудови прогресивних технологічних укладів.

18.5.  Передбачити норму, що скасує обов’язковий продаж валютної виручки підприємств, необхідної для виконання ними зобов’язань за валютними кредитами в межах сум, які потрібні юридичній особі для погашення тіла кредиту та відсотків за користування.

18.6. Зменшити частку обов’язкового продажу валютної виручки з 75% до 50%, а для деяких сфер – до 25%.

18.7. Скасувати 90-денний строк розрахунків за операціями з експорту/імпорту товарів, з одночасною розробкою диференційного підходу до встановлення термінів повернення валютної виручки з урахуванням специфіки виробничого циклу.

18.8. Встановити особисту фінансову відповідальність  працівників податкових та митних органів за втрати, яких зазнали суб’єкти підприємницької діяльності через незаконні дії або бездіяльність чиновників.

18.9. Розповсюдити  дії Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» на податкові органи.

18.10 Законодавчо встановити терміни повернення податку на додану вартість до 30 днів та здійснювати його повернення в автоматичному режимі,  посилити вимоги та відповідальність фіскальної служби за несвоєчасне повернення ПДВ  аж до кримінальної.

 18.11. Запровадження системи відкритих електронних торгів під час здійснення державних закупівель.

18.12. Запровадження публічного продажу об’єктів державної власності.

18.13. Забезпечення найшвидшого призначення директора Національного Антикорупційного бюро.

18.14. Створення Спеціального страхового фонду за участю іноземних та вітчизняних інвесторів для фінансування інфраструктурних проектів.

18.15. Реалізація проектів у форматі державно-приватного партнерства щодо:

- будівництва платних автомагістралей;

- будівництва літаків "Антонов";

- будівництва нових та реконструкція діючих вугільних шахт;

- оновлення ЖКХ та енергетичної інфраструктури .

- будівництва сучасних сміттєпереробних комплексів.

18.16. Прийняття проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зняття регуляторних бар'єрів для розвитку державно-приватного партнерства в Україні та стимулювання інвестицій)» № 1058 від 27.11.2014 р.

18.17. Створення Державного кредитно-експортного агентства.

 18.18. Створення Державного банку розвитку для надання дешевих кредитів для реального сектора під розширення та чи будівництво нового виробництва.

 XIX. Антикризова Програма спільних дії влади та бізнесу має стати невід’ємною частиною затвердженої Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Коаліційної угоди Верховної ради України.