Поділитись
Іван Дунець, голова Хмельницького РВ УСПП
Союз промисловців і підприємців Хмельницької області хотів би привернути увагу до малих інвесторів, людей, які започатковують власну підприємницьку діяльність.
Ми звикли до слів «прямі іноземні інвестиції», «інвестиційний розвиток». В уяві постають назви іноземних корпорацій, бренди відомих фірм, сотні мільйонів доларів чи євро. Про це говорять політики, це лунає з екранів телебачення. Безумовно, іноземні інвестиції потрібні для створення додаткових робочих місць, модернізації чинних підприємств і будівництва нових, розвитку інфраструктури, доріг, інших об’єктів. Від того, як держава працює в цьому напрямку, який інвестиційний клімат створює, залежить і величина залучених коштів.
Але мало хто з наших співвітчизників, людей, які започаткували власний бізнес, розпочали підприємницьку діяльність, усвідомлює, що в першу чергу інвесторами є вони. Дійсно, людина приймає непросте рішення, ризикує майном і здоров’ям, позичає чи знаходить стартові кошти для початку власної справи. Для підприємницької діяльності, пов’язаної з виробництвом продукції, підприємець, як правило, будує або використовує на умовах оренди приміщення, вкладає кошти в обладнання, сировину. Він нічого не бере у держави, залишаючись сам на сам з складними проблемами, працює без відпочинку, щоб отримати позитивний фінансовий результат, в першу чергу, «відбити» вкладені кошти. В таких структурах складається оптимальна мінімальна кількість робочих місць. Якщо вдається розвиватися, чисельність працюючих збільшується. Ще раз хочемо підкреслити, фізична особа, що починає підприємницьку діяльність, нічого не бере у держави, а вкладає в створення справи свої кошти і свою працю. Хіба це не інвестиції? Всі, хто має свою справу – це свої вітчизняні інвестори.
На Хмельниччині, згідно даних статистики, 60,6 тис. суб’єктів малого підприємництва. Можна стверджувати, що кількість таких структур складає не менше 25 % від усіх зареєстрованих, а це більше 15 тис. суб’єктів малого підприємництва, які створюють робочі місця, сплачують податки. Аналогічне відбувається в усіх регіонах нашої країни.
Тут потрібно сказати і про таке – згідно зі статистикою, ми маємо дуже принизливий для нашої держави показник валового виробництва продукції, він в нас складає 3,8 тис. дол. на душу населення. В сусідки Польщі, наприклад, 13,4 тис. дол. Але якби була врахована продукція, яка виробляється суб’єктами малого підприємництва, Україна мала б значно кращий показник. Хтось стверджує, що на малих підприємствах працює невелика кількість людей. Порівняно з традиційно великими заводами чи іншими структурами, це якби ніщо. Однак маємо дані Державного комітету регуляторної політики, за якими малий, середній бізнес заробляє 70 відсотків податкових надходжень, є сегментом, де працює 7,5 мільйонів найнятих осіб та 2 мільйони само зайнятих.
Тому увага до невеликих підприємницьких структур заслуговує на всіляку підтримку. Приватні підприємці – справжні інвестори економіки, наших міст, селищ, регіонів, вони виконують вкрай важливу для суспільства функцію.
Але ж зразу виникають питання, на які потрібно шукати відповіді:
- Як налагодити облік інвестиційних коштів, які вкладаються нашими інвесторами – підприємцями, щоб зрозуміти реальну картину в країні, в тому числі – в розрізі міст, регіонів? Якими є це цифри по державі?
- Скільки продукції та послуг виробляється за рахунок вищезазначених інвестиційних коштів?
- Яка в нас реальна структура економіки, структура виробництва та сфери послуг? Які і як розвиваються галузі в теперішній час?
- Які кадри ми повинні вчити під реальну структуру економіки?
І головне. Чи створюємо ми умови вітчизняним інвесторам для ведення бізнесу у розрізі кожного району, міста та держави в цілому? Чи можна було б знайти відповідь на ці питання в районних, міських, обласних радах народних депутатів чи на рівні Верховної Ради?
Ось зворотній приклад. Багато років наша держава в рейтингу ведення бізнесу знаходиться на 185 місці серед 189 країн з підключення до електричних мереж. За нами тільки Нігерія, Бангладеш та Мадагаскар. Але ми все ж таки європейці. Чого не вистачає, щоб покращити цей показник, тут не потрібні мільйони чи мільярди. Чому не діє профільне міністерство?
Розмірковуючи над цими процесами, не можна не сказати про велику проблему, яка є в державі – 50-60 % тіньової економіки. На жаль, ряд суб’єктів малого підприємництва мають питання щодо прозорого ведення бізнесу. Тут ми хотіли б наголосити лише на сплаті податків на заробітну плату. Це величезний іспит для всього суспільства. Реформуючи політику малого підприємництва, держава повинна дуже обережно ставитись до оподаткування ФОП. Величину існуючого єдиного соціального внеску (36,76-49,7 %) немала частина підприємців просто не може сплачувати. Але терпіти, коли хтось сплачує, а хтось – ні, в ХХІ столітті також неможливо. Крім усього іншого, це породжує соціальну нерівність серед працюючих, бо виходить значна різниця в доходах. Обережно, але цей податок треба змінювати.
Отже, ще раз привертаємо увагу усіх владних структур до необхідності всіляко підтримувати підприємницьку діяльність, інвестиційну політику, забезпечувати максимально конкуренті умови для роботи бізнесу. Пам’ятайте: малий та середній бізнес створює робочі місця, забезпечує людей зарплатою і нічого не вимагає від держави, окрім сприятливого підприємницького клімату.