Поділитись
Те, що з економікою у нас нині погано, відомо усім. Але публічні заяви, що економіка області на межі катастрофи, з огляду на не найгірші минулорічні показники Кіровоградщини (значною мірою завдяки щедрому врожаю) можуть виглядати як спроба заробити на всезагальному неблагополуччі "публічні дивіденди". Чим мотивуються подібні виступи, чи варто справді бити на сполох і, головне, чи існують можливості поліпшення ситуації?
Здоровий глузд в економіці — дефіцит?
За даними виконавчого директора обласного відділення Українського союзу промисловців і підприємців (УСПП) Сергія Бедзая, на початок цього року із більш як 55 тис. суб'єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих в області, майже 65% не звітують перед державними органами. Отже, виходить, вони фактично не працюють, а частина з тих, що працюють, звітують про свою збитковість.
Якщо додати до цього інфляцію, девальвацію гривні, фактичне підвищення й без цього високих кредитних ставок, стрибкоподібні зміни податкового законодавства, хаотичне й спекулятивне підвищення цін і тарифів, зниження купівельного попиту населення, то картина вимальовується справді невесела.
І річ тут не тільки у тих проблемах, що випали нам в останній рік. У нас порушено й так не цілком сформовану державницьку економічну стратегію. Якщо проаналізувати наше податкове законодавство, то можна помітити, що воно значною мірою складається з елементів із різних податкових систем, що діють у світі. Тому й маємо хитку, нестабільну основу, яку треба весь час удосконалювати. Недивно, і про це вже говориться роками, що жоден бізнес у ній не може почуватися впевнено. Весь час доводиться мімікрувати, оптимізувати податки, ховатися у тінь, а то й виводити гроші за межі країни. Як же за таких умов сподіватися на розвиток?
Кіровоградське обласне відділення УСПП пропонує все ж таки повернутися до ідеї запровадження податку з обороту. Прозорість, простота адміністрування говорять на його користь. Розумно розроблена шкала податку могла б стимулювати виробництво, експорт, стримувати монополізм, замінити громіздку і корупційномістку систему надання пільг окремим галузям, зменшити тендерну вакханалію для підприємств, які надають соціально значущі послуги.
Ясна річ, глибший аналіз запровадження податку з обороту може виявити і проблемні моменти, але, знаючи їх, недоліки можна якщо не усунути, то принаймні пом'якшити. Саме таким аналізом, на думку підприємців, мали б зайнятися профільні управління державної влади та місцевого самоврядування. Бо досі їхній інтелектуальний продукт практично мало застосовувався. Йдеться про різноманітні програми розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу. Прикладом може слугувати об'ємна (79 сторінок!) Стратегія економічного та соціального розвитку Кіровоградської області на 2013–2020 рр., підготовка якої, очевидно, потребувала серйозних інтелектуальних і матеріальних витрат, але яка має дуже мало спільного з реаліями економіки краю. Тож і подібну систему управління давно час кардинально змінювати, бо вона фактично працює на власне самовідтворення.
В області діє Фонд підтримки розвитку підприємництва, але його фінансовий ресурс недостатній, і він зможе стати ефективним тільки тоді, коли обсяг коштів буде значно збільшений.
Де взяти кошти в умовах кризи? Рецепт і простий і складний одночасно — вивести з "тіні". І насамперед не репресивними чи контролюючими засобами, якими дедалі частіше, незважаючи на реформістську риторику, зловживає чинна влада. Зокрема, в УСПП пропонують запровадити просте правило: кінцевий споживач може розраховуватися як завгодно, тобто і грошима, і карткою, той же, хто не є кінцевим споживачем, може використовувати тільки безготівкову форму розрахунків. Знову ж, слід розширювати біржову торгівлю, бо наш клаптиковий ринок не сприяє сумлінному підприємництву.
Має працювати і мертве, і народжене не тут…
Про те, що податки мають сплачуватися не за місцем реєстрації підприємства, а за місцем розташування, сказано вже немало. Тільки у Кіровограді близько двох з половиною сотень таких суб'єктів господарювання. І мова не лише про сумирні, на перший погляд, мережі супермаркетів. Кіровоградський олієжиркомбінат, який не один рік задимлює цілий мікрорайон обласного центру, нові власники зареєстрували в столиці. Податки отримують кияни, а димом дихають кіровоградці (останнім часом підприємство встановило фільтри, але ж ідеться не лише про це).
Звісно, подолати потужне депутатське лобі, якому вигідне збереження нинішнього стану справ, важко. І тут регіональні еліти мали б об'єднатися. Але місцеві ради досі не зробили жодного кроку у цьому напрямку. Чиновники ж, ясна річ, відбуваються відповідями, що це не належить до їхньої компетенції.
Так само місцева влада не докладає жодних зусиль, аби інвентаризувати майно, яке довго не використовується. Так званий змертвілий капітал. А він міг би працювати на економіку краю.
І у місті, і в області його немало. Тільки в обласному центрі — міськмолокозавод, маслосирбаза, завод продтоварів, панчішна фабрика, не кажучи вже про дрібніші об'єкти. Місцеві ради мали б прийняти такий податок, який стимулював би їхніх власників або вкладати кошти і розвиватися, або шукати стороннього інвестора чи продавати те, з чим не можуть упоратися. Безгоспне ж майно рада може взяти на свій баланс і так само, продаючи чи здаючи в оренду, мати прибуток. Та й коли вже є певна основа, підведена інфраструктура, будь-який проект здійснювати легше.
Здається, дуже просто, але роками немає змін на краще. Чому? Бо серед депутатів місцевих рад і чиновників є чимало тих, хто, користуючись своїм впливом і можливостями, приватизував подібне майно, як кажуть, про всяк випадок. Мовляв, до кращих часів, пізніше продам, буде на хліб з маслом. Та настання кращих часів затягнулося, а майно не працює на громаду. Є тут і інший бік медалі: іноді таке майно може бути аварійним, і місцева влада боїться форс-мажорних обставин і відповідальності. Для неї — своя сорочка ближча до тіла. Найменша відповідальність для себе важить більше, ніж велика користь громаді.
І якщо в питанні інвентаризації землі, за даними профільної комісії облради, ситуація в області вже почала змінюватися на краще, то з майном — непочатий край роботи. Наприклад, гідроспоруд в області 2800, тільки 50 з них перебувають у державній власності, за інші їхні власники чи орендарі у кращому разі сплачують тільки земельний податок.
Депутат обласної ради кількох скликань Микола Ковальчук переконаний, що справа зрушить з місця тільки тоді, коли відповідний закон зобов'яже місцеві ради навести лад у цьому плані на своїх територіях. Нині ж ми маємо безгосподарність у державних масштабах.
Так само здебільшого хаотично, безсистемно формуються ціни на адміністративні та інші послуги, якими користується у тому числі й бізнес. За словами Сергія Бедзая, він направив запити у різні інституції й одержав вражаючі цифри: за 2012 р. (пізніших даних ще немає) на території області державні підприємства надали послуг на 39,5 млн грн, державні органи — на 112,5 млн. Причому зазначена у відповідях вартість послуг іноді у рази, а то й у десятки разів менша від реальної. Тож формування вартості більшості цих послуг непрозоре, вони фактично не легалізовані органами місцевого самоврядування, як, скажімо, вартість комунальних послуг чи тариф на проїзд у міському транспорті. І тут теж непочатий край роботи, яка не до кінця унормована й законодавчо.
Тож, зробивши певні кроки, ми побачимо, що не такі вже й бідні. Щоб витягнути самих себе з кризи, треба принаймні звільнити руки.
Джерело: http://gazeta.dt.ua/economics_of_regions/schob-vityagti-samih-sebe-treba-prinaymni-zvilniti-ruki-_.html