Сергій СТОРЧАК: «Необхідно покінчити з невіглаством у промисловому секторі країни»

Facebook Поділитись

На вістрі економічних криз щоразу спрацьовує рятівний механізм – і тоді уряд відроджує міністерство промисловості.

У нинішнє, четверте за роки Незалежності, пришестя мінпрому Кабмін конкретизував поставлені перед ним завдання: розвиток високотехнологічних і стратегічно важливих промислових галузей. Але в новому-старому міністерстві запевняють, що усі без винятку підприємства, галузеві асоціації можуть звертатися до цього центрального органу виконавчої влади зі своїми проблемами і пропозиціями.

Про нагальні питання гірничодобувної галузі – в інтерв’ю з головою Федерації роботодавців гірників України Сергієм СТОРЧАКОМ. 

- Гірничорудна галузь традиційно серед стратегічних в реальному секторі нашої економіки, – зазначає Сергій Олександрович. – Збільшення обсягів видобутку і переробки руди завантажить незадіяні виробничі потужності металургійних комбінатів, заводів будівельних матеріалів. А отже дозволить збільшити виробництво товарної продукції, у тому числі експорто орієнтованої, з якою Україна давно і успішно конкурує на зовнішніх ринках. Та й самі гірничо-збагачувальні комбінати є потужними гравцями в експортних операціях з ільменітовим і урановим концентратом, залізорудною сировиною. До того ж вони незміно в лідерах серед платників податків в наповненні бюджетів усіх рівнів.

Проте останніми роками у гірничій галузі накопичилося чимало проблем, які гальмують її розвиток. Без втручання держави в особі профільного міністерства їх не розв’язати.

Найперше йдеться про встановлення чітких і прозорих правил в отриманні добувним підприємствами гірничих і земельних відводів.

Не так давно дотримання вимог гірничих відводів суворо контролював Держгірпромнагляд. З його ліквідацією утворилась колосальна корупційна прірва в системі дозволів на розробку родовищ корисних копалин.

- Що необхідно зробити для знищення цієї прірви?

- Найперше зрозуміти, що питаннями гірничого спрямування повинні займатися гірничі інженери, причому з великим практичним досвідом роботи.

Спеціальний дозвіл на користування надрами, тобто «добро» на промислову експлуатацію родовищ, не може видавати геологічна служба, яка не має жодного гірничого інженера.

Геологи зі свого боку мають забезпечити підприємство, яке працює у сфері надрокористування, достовірною інформацію про корисні копалини конкретного родовища – обсяги і категорії запасів, їх координати, особливості залягання пластів. Але вони нічого не розуміють у технології гірничих робіт, а тому не здатні контролювати їх ведення.

Безумовно, міністерство з питань природокористування, його підрозділи повинні слідкувати за дотриманням надрокористувачами вимог екологічного законодавства. Для цього є екологічна інспекція, а також прекрасний дозвільний механізм у вигляді «Оцінки впливу на довкілля».

Проте технічні, технологічні питання роботи підприємств не можна віддавати в руки екологам чи геологам. Особливо коли йдеться про гірничорудні підприємства, які представляють собою надскладні інженерні комплекси. Ця помилка, до речі, якраз і криє в собі найбільші екологічні ризики. Бо кожна промислова аварія, особливо у гірничій галузі, – це колосальні екологічні і соціальні збитки.  

Тому той орган державної влади, який від імені конституційного власника надр надає дозвіл на їх промислову експлуатацію, повинен розумітися на інженерії гірничих робіт.

Переконаний, що новоствореному міністерству з питань промисловості необхідно взяти в свої руки, принаймні – під свій контроль систему дозволів для гірничодобувних підприємств. А отже мати важелі впливу на інші міністерства, діяльність яких пов’язана з роботою промислового сектору країни.

- Але ж в країні існують державні експертно-технічні центри, завдання яких – саме контролювати виробничі процеси.

- Скажу навіть більше. Свого часу, обіймаючи посаду голови Держгірпромнагляду, я безпосередньо створював мережу державних ЕТЦ для ведення жорсткого контролю за дотриманням технічних і технологічних регламентів в промисловому секторі країни. Це був необхідний і прогресивний крок.

Тому мені вкрай боляче сьогодні бачити, що система державного технічного нагляду не виконує свої функції, а перетворилася на корупційний додаток до видачі державних дозволів. Цю систему потрібно кардинально реорганізувати. Найперше – рішуче ліквідувати державні експертно-технічні центри, які себе цілковито дискредитували. Їх функції здатні на високому професійному рівні виконувати профільні науково-дослідні інститути, експертні установи не державної форми власності, які, до того ж, на відміну від державних ЕТЦ, мають сертифікати європейського зразка на проведення технічних експертиз.

- Наведіть хоч один приклад, коли недостатній експертний нагляд обернувся неприємностями для підприємства.

- Неприємностями – це дуже м’яко сказано. Усі без винятку причини промислових аварій і катастроф тою чи іншої мірою пов’язані з недотриманням правил експлуатації виробничих об’єктів.

Інженерні помилки можуть призвести до руйнації цілих галузей. Наша уранова промисловість сьогодні загнана в колапс через обставини, які взагалі не повинні були виникнути.

Її розвиток напряму залежав від роботи нової кіровоградської шахти «Новокостянтинівська», однієї з найбільших у світі за запасами уранових руд. Проте шахта так і не змогла вийти на заплановані обсяги видобутку, тому що вона не має відповідних потужностей для підйому руди на-гора. Хтось вирішив «зекономити», назвемо це так, при будівництві головного шахтного ствола (а це один з найбільш важливих і капіталомістких елементів будь-якого добувного підприємства) і змінив його проект з клітьового підйому руди на підйом баддями, простіше кажучи – відрами.

Хто погодив цей проект? Хто розглядав і затверджував план розвитку гірничих робіт одного з найважливіших промислових об’єктів країни стратегічно важливої її галузі? Питання без відповідей, як не дивно.

В результаті «Новокостянтинівська» не має потрібних підйомних потужностей. Промислове освоєння одного з найбагатших у світі уранових родовищ надовго зупинене. Брак сировини - серед вагомих причин загрози ліквідації державного підприємства «СхідГЗК», найбільшого в Європі гірничо-збагачувального комбінату з видобутку і переробки урану.

Але, як мовиться, святе місце порожнім не буває. Майку європейського лідера в урановому секторі, практично втрачену державним підприємством, прагне приміряти приватна українська компанія, яка взялася розробляти інші уранові родовища. Успіхів їй.

- В чому полягає державне регулювання гірничою галуззю?

- Варто з’ясувати один важливий момент. Статус приватного підприємства не є умовою його незадовільної роботи, як досі ще багато хто думає. Так само державна форма власності не є запорукою процвітання гірничорудних активів.

Проте в руках держави залишається головне – надра. Вона була і є єдиним і незмінним власником корисних копалин стратегічного значення. А отже новостворене міністерство з питань стратегічних галузей промисловості має всі повноваження і, врешті, повинно посадити за стіл конструктивних переговорів приватні компанії, що працюють секторі видобутку як надрокористувачі, врегулювати проблемні питання (приміром, баланс внутрішнього ринку руди) і виробити для них правила і завдання винятково з позицій інтересів держави.

Певна річ, держава зацікавлена в нарощуванні експорту промислової продукції – це валютні надходження в бюджет. Але в сегменті залізної руди склався парадокс: одні фінансово-промислові групи, які в процесі приватизації придбали рудні кар’єри і шахти, її експортують у великих обсягах, інші – вимушені імпортувати для завантаження своїх металургійних виробництв. Це тягнеться десятиліттями. В повноваженнях державного органу влади владнати корпоративні конфлікти гірничо-металургійного комплексу, а не спостерігати за ними.

- Які основні напрямки зростання гірничорудного сектору?

- Його розвиток гальмують «завислі» інвестиційні проекти, реалізація яких важлива для всієї економіки нашої країни.

Так, канадська компанія Black Iron давно оголосила, що готова вкласти більше мільярда доларів у будівництво кар’єру на Шимановському родовищі, що в Кривбасі, а також сучасного гірничо-збагачувального комбінату з виробництва залізорудного концентрату, необхідного для металургів. А це 700 нових робочих місць на самому підприємстві і ще дві тисячі – у суміжних галузях.

Погодьтеся, це не зовсім нормально, коли доля однієї з найбільших іноземних інвестицій у вітчизняне виробництво залежить від того, що у владних кабінетах ніяк не можуть скласти ціну компенсаційного пакету для відводу інвестору земельної ділянки під запропонований проект. Треба покласти край нашим національним особливостям роботи з інвесторами, коли кожна установа, більш-менш причетна до системи дозволів, прагне, як би це сказати красиво, скористатися інвестором на свою меркантильну користь. 

Канадський інвестор майже 10 років намагається розпочати реалізацію своєї пропозиції. Ситуація банальна. Для будівництва нового видобувного підприємства потрібна конкретна земельна ділянка. Так от, як тільки з’явився заморський інвестор, міська рада Кривого рогу поспішно віддає її в оренду місцевому ГЗК.

Поки тривають судові процеси щодо законності цього рішення, до «роботи» з інвестором приєдналося Міністерство оборони України, під відомчим контролем якого перебувають землі, також необхідні для реалізації шимановського видобувного проекту.

І знову парадокс. Міноборони погодилося виділити землю, але на умовах, що канадська компанія сплатить за них компенсацію. Проте цифри не оголошені. Чи генерали ще не визначилися у розмірі «винагороди»? Не повірите – інвестор терпляче чекає.

З усіх боків вважаю цю ситуацію абсурдною і навіть для нас ганебною. У таких випадках поважаюча себе країна повинна сказати інвестору чітко свою позицію. Якщо проект не потрібний – інвестор спокійно його згортає. Якщо потрібний – всі владні органи, від високих урядових кабінетів до місцевих рад – повинні йому допомагати. А місцева влада – взагалі носити на руках.  

Вирішення нарешті питання з розробкою Шимановського родовища – це наш екзамен перед міжнародними інвесторами. До його вирішення мають також активно підключитися Експертно-кредитне агентство, органи місцевої влади.

Також час визначитися з технологією переробки окислених руд, що дозволить зрушити з мертвої точки один з найбільших у світі довгобудів – Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд (КГЗКОР) із запроектованими потужностями у 13 мільйонів тонн залізорудних котунів для металургійних заводів.

До цієї, образно кажучи, закинутої валізи необхідно нарешті прикріпити ручку і почати використовувати за призначенням. КГЗКОР потрібен. Оскільки неможливо без кінця і краю складувати окислені руди. Таких заскладованих обсягів готової до переробки сировини (близько мільярда тонн!) немає в жодній країні світу. Нею вже захаращено 500  гектарів безцінних чорноземів Кіровоградської і Дніпропетровської областей. Це приклад кричущої безгосподарності у поводженні з надрами і землею.

- Яке наразі основне проблемне питання КГЗКОРу?

- Ухвалення рішення щодо технології переробки окислених руд для роботи цього підприємства.

Вже з’ясовані усі непорозуміння щодо власності активів довгобуду, у тому числі міжнародні зобов’язання перед країнами колишнього соцтабору, які брали участь у братському будівництві гіганта гірничо-металургійного комплексу світових масштабів. Більш-менш вдалося владнати конфлікти між сталеливарними магнатами, кожен з яких хоч зараз готовий взяти контроль над рудними відвалами.

Залишилося визначитись з технологією переробки окислених кварцитів. 

Головна причина зупинки будівництва КГЗКОРа – неправильно обраний проект збагачення окислених руд. Система високоградієнтної магнітної сепарації була надзвичайно енерговитратою і шкідливою для здоров’я робітників. При цьому отримували концентрат дуже низької якості. Проект визнали нерентабельним ще у минулому столітті.

Сьогодні проблема ефективної технології переробки окислених руд знята. Є запатентовані розробки українських вчених з отримання із слабомагнітних залізистих кварцитів конкурентоздатної продукції. Схема селективної флокуляції з глибоким обезшламлюванням з врахуванням особливостей кривбасівських руд дозволяє залучити у високорентабельну промислову переробку практично усю складовану руду. Це направду технологічний прорив у вітчизняному гірництві.  

Тож можна сказати, що міністерство з питань стратегічних галузей промисловості створено надзвичайно вчасно. Настав таки час позбутися непрофесіоналізму і невігластва в промисловому секторі, ліквідувати усі «договорняки», впроваджувати в ньому сучасну індустріально-інноваційну політику і відродити світовий статус України як могутньої гірничодобувної держави.

Сергій СТОРЧАК – доктор технічних наук, професор, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, заслужений працівник промисловості України. 

Автор понад 100 наукових робіт (у тому числі 10 монографій), 16 винаходів, в основному пов'язаних з видобутком рудних і нерудних корисних копалин. Трудовий шлях пройшов від гірничого інженера, начальника шахти до голови Держгірпромнагляду. Має досвід більш ніж 30 років робити на керівних посадах центральних органів виконавчої влади.

 

ЦИФРИ і ФАКТИ 

* Україна посідає 6 місце у світі за запасами корисних копалин і є світовим лідером за розвіданими запасами залізомісткої руди.

* Плата за користування надрами забезпечує 5% доходів державного бюджету. 

*Експорт залізних руд і концентратів складає 6% загального експорту нашої країни.

 

 

Розмову записала

Світлана ІСАЧЕНКО.