Поділитись
Створення зони вільної торгівлі України з ЄС спровокує тектонічні зрушення у вітчизняній економіці. Скасовуючи мита на імпорт для українських товарів, Євросоюз вимагає від виробників запровадити високі стандарти якості. Але це не тільки тривалий, а й витратний процес, що спричинить неминуче зростання цін на багато груп товарів. Песимісти побоюються, що підвищення стандартів виробництва виявиться просто непосильним для багатьох українських підприємств через банальну відсутність необхідних для цього ресурсів. А отже, змусить їх закриватися, заодно ставши і неабияким стримуючим фактором для виходу на ринки нових гравців. Тобто неминуче зростання безробіття (особливо на і так проблемному Сході країни).
Виникаючі очевидні й непрості виклики можна перелічувати ще довго, але оптимісти впевнені, що підвищення якості продукції відплатиться сторицею, тому що значно розширить ринки збуту для українських експортерів як у Євросоюзі, так і по всьому світові. Чи здатна (і за яких умов) українська економіка скористатися відчиненим вікном можливостей, чи воно неминуче вкотре зачиниться перед нашим носом?
Краще бути багатим і здоровим
Згідно зі звітом Інституту економічних досліджень і політичних консультацій (ІЕД), що аналізує економічну складову Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, запровадження технічних вимог Євросоюзу може викликати труднощі насамперед у дрібних виробників, які не зможуть знайти інвестиції для реновацій.
На сьогодні говорити про конкурентоспроможність вітчизняних підприємств не доводиться: зношеність основних фондів на українських виробництвах перевищує 60%, енергоємність продукції вдвічі вища, ніж у Європі, а продуктивність праці — утроє нижча. При цьому регуляторні норми і система оподаткування в Україні досі ще не відповідають міжнародним стандартам. За оцінками Українського союзу промисловців і підприємців (УСПП), для адаптації до нових умов роботи знадобиться приблизно десять років і близько 200 млрд дол. прямих інвестицій. Тоді як за даними Держстату, за весь минулий рік на технологічні інновації українські підприємства витратили лише 9,6 млрд грн. При цьому на придбання нових технологій пішло не більш як 1% від названої суми.
"Інвестування в Україні суттєво ускладнюється фактичною відсутністю механізмів захисту вкладень і високим рівнем корупції, — вважає Юрій Прохоров, віце-президент УСПП з питань підтримки експорту. — В усьому світі бізнес займається інвестиціями заради збереження і примноження капіталу. На жаль, інвестуючи кошти в українські виробництва, зберегти й примножити не виходить". Відповідно, і перспектива купівлі сторонніми інвесторами компаній, які не зуміли працювати в нових умовах, досить туманна.
Експерт вважає, що насамперед постраждають підприємства, які за роки незалежності не змогли знайти свою нішу на західних ринках і орієнтувалися на роботу з країнами СНД. "У нас є компанії, які працюють виключно з одним постачальником у Росії, як вони працюватимуть далі, незрозуміло, — говорить Ю.Прохоров. — Безумовно, це прорахунки директорів цих компаній, розплачуватися за які, на жаль, доведеться співробітникам та їхнім родинам".
Можуть постраждати від запровадження стандартів ЄС і споживачі. Товари, що не відповідають європейським нормам, будуть витіснені з ринку. Як правило, саме ці товари входять у низький ціновий сегмент і споживаються бідними верствами населення. Виробники, які впровадили європейські стандарти, майже напевно піднімуть ціни, щоб компенсувати витрати на підвищення якості продукції.
Однак, на думку експертів ІЕД, модернізаційний потенціал угоди з ЄС вартий того. "Виходячи з досвіду консультацій з виробниками, складність впровадження норм ЄС залежить більшою мірою від бажання компанії виходити на європейський ринок. Стандарти ЄС — це стимул для відновлення виробництва, а технічний рівень більшості вітчизняних підприємств давно слід підвищити", — коментує ситуацію Ігор Бураковський, голова правління інституту.
Павло Шеремета, міністр економічного розвитку і торгівлі України, реальних загроз для малого й середнього бізнесу не бачить (чи воліє не помічати?), вважаючи, що при вмілому управлінні виробники середньої руки лише виграють, а з ними і вітчизняна економіка. "Україна рухається європейським шляхом розвитку, і в перспективі кількість дрібних і середніх підприємств має різко зрости. Але важлива не стільки їх кількість, скільки їхня економічна вага, яка із впровадженням стандартів ЄС зросте й допоможе їм стати міцним фундаментом української економіки", — говорить міністр.
Звісно, не йдеться про миттєві економічні зміни, на адаптацію умов Угоди про створення зони вільної торгівлі з ЄС передбачено десять років. Протягом цього часу необхідно буде змінити виробничі стандарти і внести відповідні зміни до національного законодавства, що регулює безпеку продуктів, ринковий нагляд, відповідальність за реалізацію неякісного товару. Україні доведеться імплементувати близько трьох сотень європейських законів. Але починати роботу доведеться не з нуля — на сьогодні вже затверджено понад 40 технічних регламентів, які базуються на відповідних європейських нормативних документах
Жертви якості
Як правило, гармонізовані європейські стандарти складаються з двох частин, обов'язкової та добровільної, і можуть застосовуватися як у повному обсязі, так і частково. Більш того, застосування гармонізованих стандартів не є обов'язковим. Виробники мають право вибирати будь-які інші технічні рішення при виробництві, головне — щоб було дотримано обов'язкові вимоги Євросоюзу. Відповідно, сприймати запровадження стандартів ЄС можна не як обтяжливі умови співробітництва, а як засіб спрощення одержання дозволів для роботи на ринку.
На думку експертів ІЕД, суттєво спростить процедуру впровадження стандартів ЄС для українських виробників взаємне визнання сертифікатів відповідності: експортер може використовувати у виробництві свої стандарти за умови, що вони відповідають рівню стандартів імпортера. Процедура визнання відповідності тривала (до 365 днів) і трудомістка, але виробники все одно зможуть відчутно заощаджувати на переоснащенні виробництв.
Більшою мірою вимоги ЄС стосуються контролю безпеки для споживача і навколишнього середовища, практично не впливаючи на інші аспекти виробництва. Саме тому левова частка стандартів стосується роботи підприємств АПК і харчової промисловості.
Наприклад, зміняться умови утримання й поводження з тваринами, підвищиться якість рослинної та тваринної продукції. Також тваринникам необхідно буде надавати ветеринарним службам так званий план біозахисту, що містить величезний масив інформації: від джерел кормів до журналу відвідувачів підприємства та рівня кваліфікації його співробітників. Очевидно, що нині тільки агрохолдинги готові надавати країні-імпортеру таку докладну інформацію про утримання худоби. Крім того, в Україні дотепер немає законодавчої бази про ідентифікацію тварин і якість кормів, через що зокрема виробники м'яса птиці вже одержали ліцензії на експорт у ЄС, а виробники інших видів м'яса — ще ні.
Умовно відкритим для вітчизняних виробників залишається й молочний ринок Європи. Понад 60% молока в Україні виробляється домогосподарствами, які з об'єктивних причин не в змозі забезпечити відповідність своєї продукції санітарним вимогам ЄС і створити для худоби європейські умови утримання. Експерти ІЕД вважають, що рішенням для дрібних молочників могло б стати створення кооперативів чи малих сімейних ферм, однак такий захід потребує й законодавчого регулювання, й інвестицій.
"Уряд не може допомогти дрібному виробникові впроваджувати стандарти ЄС, у нього просто немає для цього ресурсів. Наше завдання відкрити для виробників додаткові ринки збуту, далі все вже залежать від їхнього бажання та вміння працювати, — пояснив DT.UA свою позицію Павло Шеремета. — Пошук інвестицій для підвищення якості продукції — це завдання бізнесу та один із основних способів його розвитку. Впровадження стандартів ЄС — це, до речі, теж інвестиція в розвиток".
Трохи простіша ситуація в машинобудуванні — нормативи ЄС передбачають використання так званих стандартів покупця. Замовник встановлює для експортера критерії якості товару, а той, у свою чергу, поставляє продукцію, яка відповідає вимогам конкретного покупця. З одного боку, це ускладнює роботу, змушуючи виробника щоразу підлаштовуватися під нові вимоги, з іншого — ця ринкова практика гармонізує відносини між покупцем і продавцем і розрахована на більш тривале співробітництво.
"Не слід боятися того, що багато компаній не витримають навантаження нових умов. Якщо компанії виробляють якісний товар, вони спокійно продовжать працювати. Іншим виробникам доведеться підвищувати якість продукції, що буде величезним плюсом не стільки навіть для споживачів, скільки для самих виробників, тому що використання європейських стандартів якості лише зміцнить їхні позиції на ринках", — переконаний Ігор Бураковський.
Три сходинки до ринків
Підвищення якості продукції та відповідність виробництв нормам Європейського Союзу справді можуть відкрити перед вітчизняними виробниками нові ринки збуту. "Фактично всі країни, з якими нині співпрацюють держави Євросоюзу, стають потенційними партнерами для українських товаровиробників, — вважає український міністр економіки. — Звичайно, усе залежатиме від їхнього бажання виходити на ці ринки, вивчати їхню кон'юнктуру, залучати маркетологів, поліпшувати продукцію. Але потенціал, без перебільшення, величезний".
Для успішної роботи на міжнародних ринках важливі три складові: імідж держави-експортера, законодавча база та відповідність стандартів якості вимогам імпортера. Причому багато економістів вважають, що відповідність технічних стандартів виробництва стимулює торгівлю набагато більше, ніж скасування ввізних мит.
Торік, наприклад, істотно похитнувся вітчизняний ринок твердого біопалива. Польща, ключовий ринок збуту для українських виробників, скасувала дотації для ТЕС, які працюють на змішаному паливі. Попит на паливні брикети в Польщі скоротився вдвічі, а вітчизняні виробники, які продавали полякам понад 80% своєї продукції, так і не змогли вийти на ринки інших країн ЄС. У Польщі основні споживачі біопалива — підприємства, а в інших країнах ЄС — домогосподарства. Природно, вимоги до якості біопалива, що використовується в побуті, набагато вищі, і український товар на ринки не пустили.
Впровадження стандартів ЄС і приведення українського законодавства у відповідність із європейськими стандартами безумовно посприяють розширенню торговельних відносин українських компаній з іншими країнами. "ЄС — один із найбільших торговельних агентів на світовому ринку. Співпрацюючи з ЄС, Україна одержує досвід, який допоможе їй у роботі з іншими країнами — партнерами Союзу. Крім того, сама присутність країни на європейському ринку — це вже знак якості, навіть незначний експорт у країни ЄС є позитивним сигналом для світового співтовариства", — вважає Ігор Бураковський.
Диверсифікація ринків експорту створює кращі умови для ведення торгівлі, розширює можливості подолання негативних факторів, поліпшує економічний клімат. Багато українських підприємств орієнтовані виключно на роботу з РФ. Говорити про якийсь комфорт співробітництва не доводиться, торгівля з цією країною надзвичайно залежна від політичних настроїв. На сьогодні стає очевидним, що українським підприємствам необхідно шукати нових торговельних партнерів — із січня по квітень нинішнього року обсяги експорту в РФ скоротилися на 22,6%.
Країни Європейської співдружності успішно працюють на ринках таких економічних титанів, як Китай, США і Японія. Підтримують торговельні відносини з країнами Африки, ведуть переговори про підписання угоди про вільну торгівлю з Меркосур і Центральноамериканським спільним ринком. Використовуючи регуляторні норми ЄС і досвід виходу на ринки країн співдружності, українські виробники цілком можуть розширити географію свого експорту. А високі стандарти якості продукції допоможуть виробникам упоратися з конкурентними викликами.
Не варто зачаровуватися, щоб не розчаруватися
Проте ситуація на зовнішньому та внутрішньому ринках збуту складеться непроста. Експерти не заперечують, що багатьом виробникам буде складно працювати за нових умов. "Велика частина експорту лежить на плечах саме великих підприємств, багато з яких дотепер працюють за радянськими стандартами, використовують застаріле обладнання та орієнтуються на торгівлю з Росією, вимоги якої істотно м'якші за європейські, — пояснює Юрій Прохоров. — Багато директорів таких титанів промисловості розгублені". Середній і малий бізнес, на думку експерта, як раз у більш вигідних умовах. По-перше, ці підприємства створювалися вже за часів незалежної України, і їхня технологічна база новіша, а в роботі вже використовуються європейські стандарти. По-друге, невеликі виробництва потребують менших вкладень у розвиток. Однак і це не є гарантією успішного впровадження стандартів ЄС. "Якщо компанія не була орієнтована на європейський ринок, вона так чи інакше зіштовхнеться з проблемами, вирішення яких потребує чималих витрат", — вважає представник УСПП.
Не обіцяють киселевих берегів і компаніям, які потенційно готові торгувати з ЄС. Європейський ринок — зрілий і дуже диверсифікований. Для успішної роботи нашим виробникам необхідно буде шукати свою нішу та працювати в умовах найжорстокішої конкуренції. "Товар мало привезти в Європу, його ще потрібно продати. По-перше, підписання Україною Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС ще не означає, що європейці ринуться купувати українські товари. По-друге, у Європі існують ще й окремі стандарти ритейлерів, і якщо компанія хоче продавати товар у конкретній торговельній мережі, стандартів, викладених в угоді, їй буде недостатньо, і вона має виконати певні вимоги продавця", — пояснює Ігор Бураковський.
Однак входження в зону вільної торгівлі з ЄС — це не лише інструмент збільшення експорту, це ще й інструмент залучення технологій в економіку. Багато українських компаній давно працюють із країнами ЄС (34% усього українського експорту). Однак поставляють вони в країни співдружності виключно сировину (75% усього експорту в ЄС): чорні метали, руди, зернові культури та продукти рослинного й тваринного походження. Євросоюз же імпортує в Україну до 70% високотехнологічних товарів. Модернізація виробництв і посилення конкуренції можуть стимулювати зростання виробництва та експорту готової продукції. От лишень якою ціною?
У недалекому майбутньому створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС — якщо не удар, то точно виклик для вітчизняних товаровиробників, і тільки від їхнього вміння вести бізнес залежить, чи зможуть вони цей виклик гідно прийняти. Однак саме ЗВТ створює умови, необхідні для розвитку та зростання вітчизняного виробництва і його виходу на нові рівні якості й ринки збуту. "Ми очікуємо, що за наступні десять років при сприятливих умовах ВВП України виросте на 11–12%, — каже Ігор Бураковський. — Але сподіватися тільки на ефект від співробітництва з ЄС наївно, адже він можливий лише в комплексі з ефектом від боротьби з корупцією, ефектом від реформи оподаткування. Якщо Україна не проведе необхідних реформ, не оздоровить економіки, потенціал угоди про ЗВТ просто неможливо буде реалізувати".