Поділитись
Я є студенткою 2 курсу магістратури, спеціальності економіка підприємства економічного факультету КНУ ім. Шевченка.
Головна теза – кожен з нас і влада, і громадськість, і бізнес мають розуміти, що структурна трансформація зараз неможлива без освідомлення ідеї – саме люди є тією рушійною силою яка забезпечить розвиток нашої країни в майбутньому. На перший погляд, наша країна сприяє захисту прав наших громадян на гідний рівень життя, на можливість отримання освіти, Україна на 87 місці із 180 країн світу за індексом людського розвитку і за останні чверть століття міжнародними експертами було зазначено, що в Україні аж на три роки підвищився термін навчання. Тобто молоді люди прагнуть отримувати освіту, здобувати нові навички та знання. Однак відкритим залишається питання про можливості їх практичного застосування після того, як випускники вищих навчальних закладів отримують дипломи і відповідні відзнаки.
Особисто я, як і більшість моїх колег випускників вищих навчальних закладів, стикаються з проблемою неможливості одержання відповідної роботи у зв’язку з відсутністю механізму розподілу посад за принципом чесної відкритої конкуренції і відбору фахівців за рівнем професіоналізму та фаховістю.
Для прикладу: молода особа планує відкрити дошкільний навчальний заклад у м. Києві. Тема соціального підприємництва наразі достатньо актуальна в різних країнах світу, зокрема і в Європі, тому ми маємо певним чином відповідати цим вимогам. Перший момент – відсутнє чітке нормативне регулювання стосовно дозволів, оподаткування, бухгалтерського обліку, реєстрації. Друге питання – так, в країні почалася дерегуляція, відповідне зменшення кількості дозволів і ліцензій, спрощення процедури відкриття бізнесу,однак реально процедурні зміни будуть відчутні не відразу – через вплив того самого людського фактора, який в більшості випадків і стримує якісний розвиток нашої країни.
Навіть якщо ви отримаєте всі акредитації, ліцензії та дозволи, ви втратите від 4 до 6 місяців від ефективного часу функціонування в якості нового підприємця. Відповідно, і на ринку праці, і взагалі для економіки.
Оскільки я, як і інші випускники вищого навчального закладу, стикнулися з перепонами стосовно відкриття власного бізнесу, вимушена погоджуватися на ті умови праці, які пропонуються ринком. Варто підкреслити, що в цьому контексті слід певним чином актуалізувати і необхідність кожного з нас демонструвати свої знання. Тому що насправді ми не маємо конкурентної бази для того, щоб проходити чесні відбори, конкурси, тестування, певним чином стажування, і відповідно виборювати ці робочі місця, навіть якщо рівень знань та навичок є достатньо високий.
Можу розповісти з власного досвіду. Нещодавно я повернулася зі стажування з Норвегії, і лише там я зрозуміла відмінності української і європейської системи працевлаштування. За півроку мені було запропоновано 4 різних посади із достатньо високим рівнем заробітної плати і відповідним рівнем соціального захисту. Однак я відмовилася, і причина в наступному. Якщо насправді кожен з нас, кожна молода людина буде думати про те, як нам швидше поїхати з країни і краще влаштувати своє майбутнє в іншій державі, то насправді Україна скоро зникне з карти світу. І це не той напрямок, не той орієнтир існування кожного з нас в незалежній Україні, який має підтримувати молода людина.
Однак, нажаль, досвід більшості мої колег показує, що більшість обирає таки другий варіант і їде за кордон з метою одержання і високооплачуваної посади, і статусу в суспільстві.
Так, наприклад, мій друг працював експертом в Українському фонду гарантування вкладів фізичних осіб і в одній із кращих аудиторських компаній. Після цього стажувався і в парламенті Канади, і в Європейському інвестиційному банку в Люксембурзі, повернувся в Україну і виявилося: його кваліфікований потенціал, його знання та навички не знайшли ні зарплати, ні професійного зростання. Тому він був вимушений погодитися на пропозицію з Німеччини, і зараз, нажаль, він там.
Відтік мізків – це досить актуальна в Україні проблема. Україна втрачає даний потенціал, вона не може розвиватися через те, що не створені умови гідного працевлаштування громадян. Настав той час, коли керівники вітчизняних підприємств мають долати цей «синдром кінцевої зупинки» – «керівник знає краще». Вони повинні заохочувати використання людського фактору, реалізації інновацій на кожному окремому підприємстві. Стів Джобс сказав, що немає сенсу наймати талановитих людей для того, щоб вказувати їм, як вони мають працювати. Вони мають показувати нам, як ми маємо реалізовувати наші можливості. І саме зараз українські підприємства потребують таких новацій, впровадження яких неможливе без кваліфікованих кадрів. Відповідно, якщо наша держава не запровадить ефективний, достойний механізм відбору висококваліфікованих кадрів на різного роду посади як в бізнесі, так і у владних структурах, то функціонування різних секторів економіки знову ж таки стоїть під великим питанням. Таким чином першочерговими завданнями в сфері розвитку бізнесу наразі можна виділити максимальне спрощення процедури, як вже зазначалося, і ефективне регулювання різних механізмів, і субсидування, і податкового механізму, і надання всіх можливих преференцій для розвитку саме новостворених підприємств для залучення всього потенціалу, який можливий саме українських роботодавців – молодих підприємців.
Особисто я від імені всієї студентської молоді КНУ ім. Шевченка вдячна Анатолію Кириловичу Кінаху за надані можливості щодо захисту наших бізнес-ідей, бізнес-проектів, дипломних робіт перед підприємцями. Це чудовий реальний досвід, який нам було надано в межах нашого університету за підтримки декана економічного факультету.
Освічена молодь з високим рівнем знань та навичок прагне до плідної співпраці із бізнесом. Із свого боку ми готові примати участь у різних стажуваннях, тестування, відборах, конкурсах, як роблять наші колеги за кордоном. Ми готові демонструвати високий рівень знань, навичок, умінь, які надані кращими вітчизняними навчальними закладами. Ми чекаємо підтримки нашої ініціативи від бізнесу. Країні потрібен новий прозорий та конкурентний механізм відбору кваліфікованих кадрів для майбутнього розвитку, неповторний людський і ресурсний потенціал України просто не може бути втрачений.