Поділитись
Аграрна сфера в Україні демонструє успіхі в часи кризи, досягаючи зростання виробництва та експорту продукції за кордон. Наразі, знайти українську сою, зерно, кукурудзу можна у 160-ти країнах світу. Нещодавно Україна ввійшла в трійку світових постачальників зернових, а підприємці сфери вже мають більш амбітні цілі та активно працюють над ними. У цьому їх секрет успіху, адже є й ціла низка невирішених проблем, що значно гальмує розвиток галузі, говорять профільні експерти. Про перспективи аграріїв, закордонні ринки, прогнози на найближчі десятиліття «Віснику УСПП» розповів президент Української зернової асоціації Володимир Клименко.
- За останнє десятиріччя Україна фактично подвоїла обсяги виробництва зернових та наростила «м’язи» по цих експортних позиціях. Це в той час, коли світові експерти говорять про нестабільність сировинних ринків. То все ж даний напрям є перспективним?
- Головний драйвер розвитку агропромислового комплексу у всьому світі – це зростання кількості населення на Землі. Порівняйте: у 1960 році всього вироблялося 800 млн. тон зерна, а в 2015 році – 2,4 млрд. тон, тобто втричі більше. У 2050 році за різними оцінками населення Землі складатиме 9,5 млрд. осіб. Аграрним комплексам усіх країн прийдеться виробляти все більше і більше продуктів харчування, зокрема, ми говоримо в першу чергу про зерно. Тому щороку його виробництво треба нарощувати. Для України така ситуація дуже важлива, і я вважаю, що настає золотий вік для нашої держави, що базуватиметься, в тому числі, на сільському господарстві. Країна вже виробляє і буде виробляти продукцію, що повністю забезпечує внутрішній ринок та виходить на експорт. Що стосується зернового ринку, то тут є чим пишатись, але все завдяки тому, що його учасники багато працюють задля такого результату. Нещодавно ввійшли в трійку світових експортерів, це велике досягнення для держави та галузі.
- Що по обсягам?
- Десять років тому ми виробляли 30 млн. тон зерна в рік, тепер – більше 60 млн. тон., тобто подвоїли наші показники. За різними експертними даними, ми можемо, зобов’язані та над цим вже працюємо, знову збільшити ці обсяги вдвічі. 120 млн. тон – реальне завдання, і аграрний сектор працює над цим.
- Але ж посівні площі не збільшуються…
- Так, посівні площі практично не змінилися. Нової землі, щоб сіяти зернові, у світі практично нема. Тому ми говоримо про збільшення врожайності. На жаль, у цьому плані Україна значно відстає від європейських та американських колег. До прикладу, по кукурудзі та сої наші показники вдвічі менші, ніж у США, а по пшениці та ячменю – ніж у Франції. Надолужити це реально, проте потрібні значні фінансові ресурси. Аграріям поки не вистачає грошей на якісне насіння, на засоби захисту рослин, мінеральні добрива в необхідній кількості, на закупки сучасних тракторів, комбайнів, будівництво елеваторів тощо. Мова йде про десятки мільярдів доларів, які треба направити в аграрний сектор. Де їх взяти? Це та проблема, яку намагається вирішити як кожне господарство, так і держава загалом. Окреме питання – інфраструктура. Катастрофічно не вистачає залізничних вагонів-зерновозів, треба фактично побудувати новий флот, що транспортуватиме зерно та сільськогосподарську продукцію як по річкам всередині країни, так і морським шляхом – за кордон.
- Тобто, флот міг би стати альтернативою залізниці, яка потребує модернізації, а проте хоче підняти тарифи на вантажні перевезення?
- Парадокс ось в чому. Якщо на весь світ заявляти про успіхи аграріїв – то так, це роблять усі. А ось останній вагон-зерновоз в країні був збудований в 1993 році. Наразі вагони застарілі, за 5 років їх потрібно буде повністю списати, при тому, що галузь потребує їх 15 тисяч штук. І що матимемо? Це серйозна проблема. Далі. «Укралізниця» свої тарифи лише піднімала. Там цілком роздуті витрати, кожен день йде інформація, що щось купувалося десятиліттями за завищеними цінами. Надіємось, що система ProZorro (електронні державні закупівлі, - ред.) запрацює, що всі закуповуватимуть за обгрунтованими цінами, бо Укрзалізниця ж державна організація, працює за рахунок бюджету.
За роки незалежності маємо й інше логістичне антидосягнення. Колись Дніпром перевозилось 60 млн. тон вантажів, а сьогодні тільки 5. Більше того: там діють зовсім нереальні тарифи, ніхто не хоче перевозити цим шляхом. Одна компанія «Нібулон» працює, яка побудувала 60 одиниць свого флоту – і то не можуть розвинутися у цьому напрямі. Окремі ділянки водойма треба поглиблювати, без цього баржі ходять на третину недовантажені, що нерентабельно. Відсутність розвитку залізничного та річкового транспорту дає колосальні навантаження на і так не зовсім, скажімо, добрі українські дороги. Вже сьогодні 36% зерна на експорт провозиться автотранспортом. Звичайно, дороги «вбиваються». Ми не згодні з цієї політикою, неодноразово звертались до міністерства інфраструктури, в Кабмін –поки результату, як бачите, немає.
- А яка ситуація із будівництвом терміналів у портах?
- Щоб виходити на експорт, потрібні відповідні термінали у портах України. В СРСР жодного такого, що вантажать із суші на судно, не було. Та країна була масштабним імпортером зерна: десятки мільйонів тон пшениці купували в США. Тому все необхідно було будувати з нуля. За останні 15 років цим займався виключно бізнес – держава не дала на це жодної копійки. Була побудована мережа зернових перевалок, таким чином сьогодні на експорт ми можемо вантажити до 50 млн. тон, а вантажимо поки 35, є резерв. Ще мінімум 5 компаній будують перевалки чи ось-ось почнуть це робити. Мова йде про «Олсідз» (Allseeds), яка в «Південному» намагається вирішити проблему землі під будівництво, французьку компанію «Суфле» (Soufflet) в Іллічівську (до речі, вона вже підписала з українським урядом меморандум). Є ще ціла низка інших компаній. Чому будують перевалки, адже, здавалося б, можна почекати? Тому що вірять в розвиток наших потужностей, інвестують наперед. З іншої сторони, якщо в тебе зараз немає свого портового терміналу, ти не можеш ефективно організувати бізнес, адже потрібно десь накопичувати зерно.
- Тобто кошти вкладають?
- Інвестиційний клімат у нас, будьмо відверті, поганий. Потенційні партнери тільки і кажуть, що в країні корупція, а це вже дуже великий бар’єр для їх збільшення на ринку. Більшість західних компаній, що збирались тут щось побудувати чи побудували, в кінці-кінців, стикнулися із тим, що чиновникам різного рівня потрібно було постійно щось платити. Навіть ходили такі чутки, що «хочеш прийти в Україну – будь готовий роздати 10% всього запланованого кошторису на хабарі». Уявляєте, який це імідж і його прояв в практичній площині?
- Повернімося до експорту. На яких ринках український аграрій почувається найбільш впевнено?
- Наразі це три регіони в світі: Північна Африка (один із основних імпортерів – Єгипет), ЄС (25-30% експорту зерна йде в ЄС), і Південно-Східна Азія, де ми намагаємося розширюватися. Маю на увазі такі країни, як Китай, де почуваємось уже впевнено, Японія – будемо сподіватися, що посилимо свою присутність, Південна Корея. Ми пробились практично на всі ринки, різна аграрна продукція експортується в 160 країн світу, що з нами працюють найбільші світові трейдери. Крім того, в Україні з’явилася вже ціла низка наших компаній – «Кернел», «Мрія», «Нібулон». Та й наша «Державна продовольчо-зернова корпорація» останнім часом теж піднялась, зараз ефективно працює. От, наприклад, повідомили, що закупили близько 4 млн. тон зерна.
- Що дав зерновикам повноцінний запуск ЗВТ між Україною та ЄС? Квоти вибирались дуже швидко, чи слід чекати їх збільшення, адже європейці зацікавлені в українській кукурудзі, пшениці?
- Україна повинна переконувати ЄС переглянути квоти на цілу низку товарних позицій. А ось по зерну трохи інша ситуація, яку не всі до кінця розуміють. Наприклад, по кукурудзі квота зовсім смішна – 400 тисяч тон. Ми її вибрали практично відразу. Втім, це не означає, що якщо ми поза квотою постачаємо туди кукурудзу, то хтось в ЄС платить імпортні збори. Чому? Там є спеціальна формула, яка розраховується ледве не кожен день – коли вони застосовують імпортний збір, а коли ні. Ось ми туди по 7 млн. тон кукурудзи постачаємо без всіляких мит. Це не всі розуміють. Формула залежить від стану на Чиказькій біржі, вартості доставки в Мексиканську затоку, далі в Роттердам – і тільки там формується ціна. І якщо вона більша, ніж та, що формується в ЄС, то вона не загрожує європейським фермерам, а значить, вводити мита не потрібно. Але якщо вона опускається нижче, тоді вони застосовують імпортний збір. Поки такого вже давно не було. Також формування ціни залежить від курсу долара до євро. Для України це все одно не зовсім добре, бо наші фермери повинні бути впевнені, що по кукурудзі європейський ринок на 7 млн. тон відкритий завжди, і ми не повинні залежати від курсу долара, вантажів у Мексиканській затоці тощо. Тому це необхідно змінити, якщо вдасться. Ідеал – щоб не було ніяких мит для України. Якщо ЄС нам хоче справді допомогти – повинен всіх їх забрати, щоб ми були на правах рівних з членами ЄС.
- Це реально?
- Реально працювати над будь-якими питаннями, якщо хочемо відстояти наші інтереси. Який сенс писати нам квоту 400 тис. тон, якщо ми останні 5 років по 7 млн. тон кукурудзи туди постачаємо?
- На урядовому рівні знову піднімалось питання про зняття мораторію на продаж землі. Як би це вплинуло на АПК конкретно та на українську економіку в цілому?
- Про ринок землі говорять вже 15 років, і весь час є прихильники і противники такого рішення. Вважаю, що до цього питання ми можемо повернутися тільки тоді, коли всі земельні ділянки будуть систематизовані та внесені в електронний кадастр. Я в 2001 році був в Канаді та відвідав такий кадастровий центр. Будь-яка ділянка – повністю із описом всіх параметрів, хто власник, яка якість ґрунту, яка геодезія цього господарства і т.д. – може бути моментально знайдена та презентована. Лише після цього можна говорити, що в нас є товар, який ми підготували до можливого продажу чи передачі в оренду. На сьогоднішній день оголошувати про торгівлю землею – те ж саме, що про торгівлю повітрям. Рішення, що робити далі, можна прийняти тільки тоді, коли буде порядок. Будь-які заяви сьогодні не зовсім коректні, бо нема вивіреного кадастру, щоб будь-яка людина могла туди зайти та побачити свою ділянку. Якщо вона її не бачить – тоді виникає безліч питань.
Навіть маленькі сільради не можуть навести лад. Скільки було випадків, коли спалювали комп’ютери, зникала документація. Повний хаос в цій сфері! Що дивно, бо навести лад можна було давно… Але новітній кадастр чомусь не створюють. Є ж програмне забезпечення, що можна взяти в інших країнах, є спеціалісти, донори, відповідні проекти.
Якщо порахувати, скільки коштує українська земля – це трильйони. Питання: продавати чи ні? З однієї сторони, є побоювання, що Україна втратить багато, з іншого, ті країни, в яких є купівля-продаж землі – почуваються непогано і заручником цього питання не стали.
У нас колосальна проблема, що ми не можемо піти в банк і взяти кредит. У всьому світі саме земля – у тих же США – йде під заставу. А тут це не актив, а невідомо що. Що наразі можна зробити, так це пілотний проект. Взяти 100 тис. га і встановити мінімальну ціну – але таку, що є максимальною в світі. До прикладу, 30 тис. євро за гектар. Сказати: ми пробуємо продати за такою ціною, земля державна і повністю описана. І подивитися, що буде – хтось буде купувати за цією ціною чи ні. Від того далі і відштовхуватись.
Інше питання, оскільки земля не продається, то люди цим своїм майном не можуть розпоряджатися. Але це ж суперечить Конституції! Щось треба робити. 15 років назад фермери говорили, що земля має продаватися. Сьогодні вони всі проти, бо не мають грошей її купити. Проте, колись їм обіцяли, що безплатно роздадуть по 50 га землі. Може, в рамках пілотного проекту варто виконати обіцяне? Варіантів багато, але висновок один: необхідно всіляко сприяти розвитку підприємництва в цій сфері, малих і середніх фермерських господарств.
Українська зернова асоціація – всеукраїнська громадська організація, створена 1997 року. Основною метою її діяльності є сприяння формуванню та розвитку загальнонаціонального ринку зерна в Україні, утворення необхідних організаційних, економічних, правових та соціальних умов розвитку бізнесових структур-учасників ринку.
УЗА активно співпрацює із зерновими асоціаціями і союзами США, Канади, Європейського союзу, Казахстану, Молдови, Грузії, Азербайджану і багатьох інших країн, міжнародною асоціацією торгівлі зерном ГАФТА та Міжнародною радою по зерну, ЕБРР, ФАО, Світовим банком. Розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства в цій сфері, робить експертизу урядових постанов, бере участь у робочих групах РНБО. Також фахівцями асоціації здійснюється аналіз розвитку світового ринку зерна, лобіювання експорту українського зерна за кордоном тощо.
Інтерв’ю зробила Ірина Куцюк