Поділитись
Вітчизняна кондитерська галузь завжди була однією із найрозвиненіших галузей харчової промисловості України, яка пропонує якісний та головне конкурентний товар як національному, так і закордонному споживачеві. Окрім того, підприємства цієї сфери роблять значний внесок в підвищення технологічності та наукоємності виробництва – на провідних кондитерських фабриках проведено повну модернізацію потужностей, встановлені найсучасніші виробничі лінії. Втім, навіть цей сегмент української економіки не лише не отримав стимулів до розвитку, а балансує на межі беззбитковості, розповідає президент Асоціації «Укркондпром» Олександр Балдинюк.
З чим завершили нелегкий для української економіки 2015 рік вітчизняні кондитери?
Загалом ситуація важка. Ми спостерігаємо великі обсяги падіння виробництва по галузі: з 950 тис. тон в 2012 році до майже 600 тис. тон минулоріч. Це практично 40% падіння виробництва. Йде мова про виживання галузі – більше третини виробництва втрачено. Нині ми знаходимося на рівні так званої точки беззбитковості. Галузь стоїть перед загрозою банкрутств і закриття низки підприємств – і це не через неефективність її роботи, а через інші обставини, серед яких: об’єктивна втрата певних традиційних зовнішніх ринків збуту (РФ), зволікання уряду з вирішенням гострих питань дерегуляції, демонополізації, доступу до кредитів, валютного регулювання тощо. Втратити підприємство легко, натомість відновити його або створити нове виробництво буде вкрай важко і потребуватиме значних додаткових зусиль і ресурсів.
Можна детальніше про причини кризи галузі?
Одна із об’єктивних причин – це торгівельна війна з РФ. Росія у 2014р. закрила доступ на свій ринок для всіх українських кондитерів. Потім трапилися інші речі, які безпосередньо вплинули на нашу конкурентоспроможність – як на внутрішньому ринку, так і на зовнішніх традиційних – країнах Центральної Азії, Кавказу, Білорусі. По-перше, економічна криза в Україні помітно знизила попит на кондвироби, що є так званим «продуктом насолоди». Звичайно, із погіршенням економічної ситуації споживач зменшує у власній продовольчій корзині частку саме таких товарів.
Крім того, уряд в такій ситуації вживає заходів, які погіршують конкурентоспроможність нашої галузі.
Так, протягом всього 2015 року застосовувався додатковий імпортний збір, який призвів до подорожчання нашої продукції на 7%. Кондитерські ринки є достатньо щільними у всьому світі, спостерігається надлишок пропозиції над попитом, тому цінова конкуренція є дуже жорсткою. І в цих умовах уряд запровадив мито, яким безпосередньо збільшив собівартість нашої продукції, підвищив її ціну через 10% надбавку на імпортну сировину. В нашій галузі імпортна складова становить від 40 до 50%. Цей додатковий імпортний збір був збережений протягом цілого року – попри те, що ми доводили, що це контрпродуктивний захід.
Така ідея була подана НБУ і гаряче підтримувалася Мінфіном ніби як для стабілізацію платіжного балансу. Але насправді в Україні відбулася дуже глибока девальвація – гривня знецінилася, і відтак люди припинили закуповувати імпортні продукти. Це природним ринковим способом вирівняло платіжний баланс. Додатковий імпортний збір вдарив не по споживачах, а по національному виробнику, що мав купувати іноземну сировину. Завдяки цьому кроку подорожчала сировина не тільки для нас, але й всіх переробників в Україні.
В цьому році додатковий митний збір відмінили – але не тому, що уряд прислухався до вітчизняних товаровиробників, а тому, що країни СОТ тиснули на Україну, бо для продовження мита не було підстав. Фактично, уряд був змушений це зробити, а до цього трималися за додатковий митний збір, бо це легкий спосіб наповнення бюджету з простим адмініструванням, і саме ця мета превалювала в рішеннях державних управлінців, для яких краще було вирвати у бізнесу сьогодні долар, хоча і втратити два завтра. Втратили більше, ніж отримали – позиції на зовнішніх ринках, робочі місця через скорочення виробництва, зменшення валютної виручки, бо десь на 30-40% впав лише експорт по галузі на традиційні ринки збуту (без врахування Росії). Як наслідок - погіршилась наша конкурентоспроможність.
В Україні зберігається «драконівське» валютне регулювання, яке не відповідає інтересам національної економіки. Зокрема, йдеться про норму про обов’язковий продаж 75% валютної виручки. Підприємства-експортери фактично повинні купити відразу ж ту валюту, яку продали за вимогою НБУ, адже, нагадую, 50% імпортної сировини для виробництва можемо придбати саме за валюту. Причому викупити валюту не лише дорожче, але і важче, бо НБУ також викуповує вільноконвертовану валюту на ринку, таким чином здійснюючи додатковий тиск на гривню.
Лише на різниці курсу купівлі-продажу валюти наша галузь втрачає до 150 млн. гривень в рік. Ми порахували, що провідні бюджетоутворюючі галузі України на цих купівлях-продажах валюти при збільшенні норми обов’язкового продажу валюти з 50% до 75% втрачають в рік на 3 млрд. грн. більше. Це не рахуючи сплати податку за валютні операції.
Виходить, за рахунок реального сектору економіки штучно дотується банківська система України і бюджет?
Саме так. Але ж це не вихід. Ще одна причина падіння конкурентоспроможності нашої продукції – це жорсткий фіскальний тиск з боку держави. Весь останній рік податок на прибуток збирався авансом. Цей податок взагалі втратив своє першочергове значення як стимулюючий економічний інструмент і став механізмом непередбачуваного витискання грошей підприємців на розсуд фіскальних органів. Це податкове свавілля. Інша проблема – хронічне невідшкодування ПДВ підприємствам-експортерам. Чим більше галузь експортує, тим більший удар завдається по ній. Такі антиекономічні кроки дуже небезпечні зараз, коли ми живемо в період поєднання високої інфляції та падіння обсягів виробництва, знаходячись в кількох кроках від стагфляції.
Сьогодні єдиним джерелом фінансування підприємств є їх власні кошти, які, втім, держава витискає, незалежно від економічних результатів виробників і тих норм, що законодавчо регулюють цей процес.
Зараз, навпаки, держава мали б звернути увагу на експортоорієнтовані галузі, які виробляють готову продукцію із високим ступенем переробки, тому що ми спостерігаємо падіння ціни на сировинних ринках у всьому світі. То треба зробити все задля певної переорієнтації економіки, сприяння структурним реформам, щоб галузі із високою доданою вартістю отримали можливість швидкого розвитку. Бачимо ж діаметрально протилежні процеси, коли робиться все, щоб їх стримати, натомість зробити вигіднішим інвестиції в сировинні галузі. Ці всі фактори приводять до того, що продукція дорожчає, і виникає замкнене коло. Якщо товар зростає в ціні, його купують менше. Чим менше купують при збереженні тих самих виробничих потужностей, тим більше зростає собівартість, виробники вимушені піднімати ціну, що знову ж призводить до подальшого падіння попиту і обсягів реалізації, а відтак і виробництва.
Гривня протягом року значно девальвувалась і навіть НБУ зараз не виключає продовження цього процесу. Які наслідки цього для виробників?
Девальвація відбулася, і дехто вважає, що вона має сприяти підвищенню конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Насправді, разом із девальвацію подорожчала і імпортна складова. Деяка сировина, щоправда, купується в Україні – борошно, цукор, крохмалопатока та ін., але ринки ж відкриті, тому виробники зерна орієнтуються не на гривневу вартість зерна, а на світові ціни на нього. Це саме стосується борошна та інших сировинних продуктів. Нехай у світі є тенденція до зниження ціни на сировину, але ж вона знижується у валютному еквіваленті, а якщо ми перерахуємо це в нашу гривню, що продовжує девальвувати, то для нас ціни на вітчизняну сировину прагнуть зрівнятися зі світовими цінами.
Тим не менш, наші товари знаходяться в аналогічних цінових сегментах на світових ринках. В цілому наша «зброя» – це якість. На ринках СНД це є достатньо вагомим чинником нашої вагомої присутності.
Як впливає на галузь повноцінний запуск вільної торгівлі із Євросоюзом?
У нашій галузі законодавство гармонізоване із європейським вже давно, бар’єрів в цьому практично немає – є технічне маркування, вимоги до якості тощо. Показники харчової безпеки виконуються з величезним «запасом». Ми не перший рік постачаємо продукцію в ЄС. Єдине, що заважало до ЗВТ – це високе мито на нашу продукцію, 35-45%, що значно впливало на українську присутність в західних мережах.
Важливо, що ринок ЄС дуже конкурентний за ціною, він не такий вже й дорогий. Однак там присутні потужні гравці, які мають вже реалізовані маркетингові стратегії, доступ до споживача. Нам цей доступ треба ще знайти. Є певні нюанси в споживчих смаках: ринок Євросоюзу – то насправді майже три десятка національних ринків. Проте зараз галузі не вистачає грошей, щоб витягнути виробництво, не кажучи вже про потужний маркетинг.
Крім того, в багатьох країнах ЄС є всього кілька торгівельних мереж – 90% послуг надається 3-4 мережами, як наприклад, в Австрії, Німеччині, Франції. Треба в них якось потрапити. Великі міжнародні мережі поки що мають нечітке уявлення про українські компанії. Вони працюють з великими транснаціональними корпораціями і групою якихось місцевих виробників, серед яких вибирають асортимент. Чи бачать вони наші солодощі на своїх полицях – це питання, на яке потрібно знайти відповідь.
Якими є прогнози на 2016 рік для кондитерів?
Перспективи поки що неясні, виходячи з того, що державна політика часто є не прогнозованою, декларації не відповідають реальним крокам уряду.
Бізнес робить все можливе для розвитку, але давно розраховуємо лише на себе, а не на державу, якихось стимулів, особливого ставлення не чекаємо. Але ж ми існуємо в певному економічному середовищі, що багато в чому формується урядовою економічною політикою – фіскальною, валютною, кредитною, регуляторною тощо. Це все є несприятливим для бізнесу. Економіка надто зарегульована, монополізована, спотворюється конкуренція, бізнес перебуває під жорстким фіскальним пресингом з боку держави. В таких умовах подальше зволікання з проведенням радикальних реформам загрожує подальшим поглибленням кризи.
Записала Ірина Куцюк