Поділитись
Хімічна промисловість України перебуває в стані турбулентності. За останній три роки із цієї сфери «вимилося» більше тисячі підприємств, вихід на експорт ускладнюється вартісним та довготривалим процесом сертифікації продукції, а традиційні ринки втрачено через політику сусідньої держави-агресора. Як подолати кризу в умовах відсутності єдиної стратегії економічного розвитку країни, сучасної промислової політики, привабливого інвестиційного клімату? Розповідає президент Союзу хіміків України, член Антикризової ради громадських організацій Олексій Голубов.
Олексію Григоровичу, традиційно, щоб оцінити перспективу, потрібно знати поточний стан справ. Як минув для хіміків 2015 рік?
Досягненнями у минулому році важко похвалитися, адже обсяги виробництва за цей період впали на 16%. Проте це ж ми говоримо, оглядаючи результати 2014 р., коли вже наївно вважали, що досягли дна. Насправді, порівняно із кращими часами – а для хіміків це був 2012 рік – зниження виробництва уже досягло 54-56%. Це колосальне падіння, такого галузь не знала з часів другої світової війни. Тому про якісь досягнення говорити не доводиться. Із 6,5 тис. підприємств за три роки зникла десь тисяча. Відповідно кількість робочих місць скоротилась на 15 тис. Рентабельність – найменша по всій промисловості і дорівнює мінус 17,8%. Інвестиції і експорт теж синхронно падають – поки що в 2,7 рази.
У чому причина такого стану однієї з найсильніших колись ланок вітчизняної індустрії?
По-перше, цьому є певні об’єктивні пояснення. Втрачені підприємства Криму, в зоні АТО з квітня 2014 р. не працюють велетні вітчизняної хімії –горлівський «Стірол» та сєвєродонецький «Азот». Окрім того, у 2015 році виникли причини, про які раніше й не думали. Наприклад, в квітні – на початку травня були зупинені 2 великі підприємства – Черкаський та Рівненський «Азот» через арешт спірного газу в сховищах. Заводи простояли до жовтня, поки ми не почали бити на сполох. Аграрії потребували добрива – йшла посівна, а виробничі потужності заводів Одеси і Дніпродзержинська не могли покрити весь попит. Тоді Мінекономрозвитку зібрало всі сторони конфлікту за столом переговорів. За результатами досягнутого компромісу заводи відновили роботу. Є й інші конфліктні ситуації. Практично третій рік простоює «Карпатнафтохім» – найпотужніше підприємство виробництва пропілену, смоли піролізу, полівінілхлориду, поліетилену, хлору, каустичної соди. Але влада досі не поспішає розібратися, хоча йдеться про підтримку вітчизняного виробника, збереження робочих місць скорочення імпорту и зростання експорту продукції, притоку валюти в державу.
То чому ж, на Вашу думку, реакція держави або дуже неохоча, або ж відсутня взагалі?
Задля управління реальним сектором економіки нашій владі бракує професіоналізму. Ми разом із профспілкою хіміків відправили на ім’я прем’єр-міністра 7 листів на теми, які важливі не тільки для галузі, а в цілому для вітчизняної економіки. На жодний із них відповіді так і не отримали. Нині ж вся промисловість некерована. Коли ліквідували Міністерство промислової політики, то обіцяли організувати профільний департамент в Мінекономрозвитку. В результаті залишили тільки одне управління, робота якого зводиться до банальних запитів на інформацію у галузевих асоціацій. А розібратися в суті конкретних питань та проблем нікому, бо нема фахівців.
Наведу приклад із європейської практики, де вже давно усвідомили важливість сучасної промислової політики. Коли у Франції до влади прийшов Франсуа Олланд, він створив Міністерство промислового відродження і поклав на нього всі інноваційні функції. Розумієте, які процеси відбуваються в світі? Йде вибух реіндустріалізації – промисловість «ставлять» на нові «шпали». А у нас в Україні цього не чують і не розуміють, бо нема професіоналів, є знеособлені чиновники, яки проблемами промисловості не переймаються. То й діють однобоко, не думаючи про тенденції, які обов’язково відіб’ються в майбутньому на галузі.
Повернімося до тієї ж ситуації з Рівненським та Черкаським «Азотом». Хтось віддав наказ закрити підприємствам доступ до газу, що і було зроблено. А на цих заводах працюють близько 10 тисяч працівників, які мають сім’ї, люди страждають. Добре ще, що власник не загубив колектив. Але якби при владі були технократи, професіонали, то вони би не допустили навіть передумов такого стану речей. Якщо є проблема, то потрібно в ній розібратися. Це не щось екстраординарне: конфліктуючі сторони були, є і будуть. Але в чому задача міністерства? Посадити за стіл переговорів і допомогти знайти компроміс.
В нашій державі не чують промисловців та й бізнес взагалі, бо не розуміють, що відбувається, які наслідки матиме й подальше «вільне плавання». Ось коли почнуть це розуміти, тоді можна чекати прагматичні дії. Але для цього, знову ж таки підкреслюю, потрібні професіонали в уряді.
Якими є можливі варіанти розвитку хімічного сектору? Експорт чи робота на внутрішній ринок?
Нині на підйомі перебувають вітчизняні аграрії. Зокрема, поставили за ціль виробляти у 80 млн. тон зернових в рік, а згодом і 100 млн. Цей крок реальний. В Інституті фізіології рослин і генетики НАН України виведено багато вітчизняних сортів пшениці, що дають велику врожайність. Очолює інститут відомий в світі вчений генетик академік Володимир Васильович Моргун. Він підрахував, що для забезпечення такого врожаю потрібно вносити біля 240 кг міндобрив на гектар. Найбільше добрив аграрії внесли в 2013 році – біля 70 кг/га. Та й якість добрів повинна покращуватися. У сукупності виходить, що сільське господарство країни щорічно потребує близько 8 млн. тон добрив, сучасна потужність вітчизняних хімічних підприємств – приблизно 8,6 млн. т/рік. Треба створити умови, щоб і аграріям. і хімікам було вигідно, коли на українські поля вносять українські добрива, а не витрачати валюту на їх закупку.
Безумовно, на загальну ситуацію в хімії вплинула втрата російських ринків, ліквідація зони вільної торгівлі з Росією. Хоча на ринок РФ хіміки постачали близько 13% від всього експортного об’єму. Не такий великий відсоток, але важливо інше: продукція йшла туди із відносно високим ступенем переробки, із високою доданою вартістю. Це миючі, резиново-технічні вироби, лакофарбова продукція, вироби із пластмаси та інше. До країн ЄС, з якими з 1 січня започаткована зона вільної торгівлі, поставляємо переважно мінеральні добрива і напівфабрикати – усього 80% експорту. Думаю, цей експорт буде мати продовження. А ось з внутрішнього ринку їх продукція із високою доданою вартістю може витісняти вітчизняну. Тому треба негайно займатися підвищенням конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.
Наступним кроком має стати завоювання нових ринків. Південна Америка, Африка – вони потребують шин, добрив, миючих засобів, гумовотехнічних виробів та проектних розробок з модернізації старих і будівництва нових виробництв. Звичайно, ми чекаємо на підвищену активність працівників посольств, торгових місій для пошуку партнерів.
Повернімося до європейського ринку. Відомо, що туди так просто не зайдеш…
На європейському ринку ми повинні працювати за його законами. На сьогодні в хімічній галузі України використовують 2600 стандартів. Більше 1400 з них – це ще радянські ДСТУ. 30% вже переформатували, узгодили та гармонізували з ЄС. Ми тепер боремось із Мінекономрозвитку – нам дали перехідний період на гармонізацію стандартів, але він закінчується в 2017 році. Потрібно більше часу, більше зусиль для такої роботи. Поки є гармонізований регламент на миючі засоби, але необхідно ще за п'ятьма напрямками. Ми їх готуємо, однак з боку держави нема жодної підтримки. На ці цілі ЄС дає гранти, але вони не доходять до виробника, а десь зникають. Наприклад, у нас є Інститутекогігієни і токсикології ім. Л.І.Медведя, він має акредитацію ЄС і США на проведення токсикологічних досліджень продукту та видачу висновків. Думаю, державні структури повинні допомогти підприємствам розраховуватись за сертифікацію. Це не тільки нашої галузі стосується, а всієї промисловості, аграрного сектору.
Які наразі світові тенденції в галузі хімічної індустрії?
Так склалося, що розвиток хімічного виробництва в нас був однобокий – традиційно ще з часів Радянського Союзу розвивали переважно великотонажну хімію: мінеральні добрива, органічний синтез, шини та ін. А ось малотоннажна – різноманітні добавки, пластифікати, продукти із зеленої хімії (сільське господарство дає 110 млн. тон відходів, які можуть бути використані) – чомусь не в честі. Світ працює над тим, щоб із різноманітних відходів робити сучасний продукт. Таких наукових напрацювань і в Україні багато, але вони не розвиваються. Держава не створює умов для розвитку певних наукових досліджень, налагодженню зв’язку науки та виробництва. Уявіть: у вас є ідеї, фахівці, навіть виробничі потужності. Ви йдете в банк, а там кредит дають лише на рік, та ще із драконівською 30% ставкою! У хіміків на розвиток виробництва піде 3 роки. Отже, проект загальмувався. В інших країнах створюються технопарки, вільні економічні зони, кластери, відпрацьовуються умови для роботи в них: кредит за мінімальною ставкою 1-1,5% на 5-10 років, звільнення від ПДВ, податку на прибуток на 3 або навіть і 5 років. Зовсім інший підхід, дуже логічний: якщо створюєш нові виробництва, забезпечуєш додаткові робочі місця, виробляєш продукцію, піднімаєш економіку – тобі допомога і підтримка власної країни. А в нас навпаки створюють умови, які перешкоджають розвитку новацій.
І інвесторів таким станом речей не привабиш….
Інвестори навіть тікають з України. Якось канадці зацікавилися українськими покладами калійних руд в Стебниках і Калуші. Причому фірма, що є провідним постачальником цієї сировини в світі. Приїжджали, потратили близько 300 тис. доларів на дослідження, були в шахтах тощо. А потім зникли, пішли в Індонезію. Вони побоялися нашої корупції, недієвого законодавства. Інвестор повинен знати, перш за все, як будуть захищені його кошти. Якщо цієї схеми немає, вона не є зрозумілою, то про які капіталовкладення може йти мова? Якщо поміняємо законодавство, буде перелом у боротьбі із корупцією, виведемо із тіні хай не 60%, а хоч 40% бізнесу, то у нас вивільняться кошти, яких буде достатньо не тільки ліквідувати дефіцит бюджету, а й підвищити соцстандарти. Потрібно мізкувати не над тим, як обідрати інвестора, а як його привабити, щоб зайшов з усією ласкою, створив тут робочі місця. Створіть умови навіть кращі, ніж в Європі – то й інвестор сюди піде напливом.
Щодо модернізації виробництва – українські підприємства працюють над цим?
Є така міжнародна програма «ResponsibleCare», яка була створена провідними хіміками планети років 30 тому. Для безпеки виробництва вирішено було ввести жорсткіші нормативи. ООН тоді оцінила її і взяла під свою егіду. Це нові стандарти. Ми долучилися до неї в 2010 році, а вже за рік Європейська асоціація хіміків перевірила наші заводи і надала висновок, що хімічна промисловість України стала 55-ю, яка успішно апробувала цю програму. Йдеться передусім про всі великі заводи. Союз хіміків, що координує «Responsible Care», щорічно проводить конкурс серед підприємств галузі, нагороджує переможців. Серед них – Одеський припортовий завод тощо. З цього питання звітуємо в ЄС: що зроблено на наших підприємствах і яких показників з охорони праці, з екологічної безпеки досягли учасники програми.
І наостанок. Чого чекати галузевим виробникам в новому 2016 році?
Чи будуть позитиви цьогоріч – залежить від того, чи прийдуть до уряду професіонали. Досить уже дилетантам управляти економікою, це нікуди не годиться. Треба почати реформи, а не просто говорити про них. Потрібна інтенсивна праця, прийняття нарешті програми економічного розвитку країни. Не постійне запозичення кредитів, а опора на власний потенціал – ось запорука успіху. Потрібно розвивати потужності, створювати умови для притоку інвестицій та виробництва продукції з високою доданою вартістю, тоді і впевненість в майбутньому буде, і стратегія дій вимальовуватиметься.
Записала Ірина Куцюк