Поділитись
Валерій Геєць, директор інституту економіки та прогнозування.
Я хочу звернути вашу увагу, що глобальна криза економіки високорозвинених країн, яка розпочалася в середині 80-х років, нікуди не ділася. Є такий показник, як норма прибутку. Тенденція зниження норми прибутку в країнах «сімки» почалася 1975 року і до цього часу не міняється.
Для прикладу, сім останніх кварталів лише 50 високотехнологічних і великих компаній США мають достатньо власних ресурсів для розвитку, решта живуть в умовах названої тенденції. Це означає, що в структурі прибутку частина ресурсів, які можуть бути спрямовані на інвестиції, весь час скорочуються, що ми й спостерігаємо. Досить довгий час існувало твердження, що ефективність інноваційного розвитку знизилася. Дослідження показують – нічого подібного. У світі все це відбувалося, і ефективність зростала.
Сьогодні світ перенасичений надлишковими і зношеними потужностями, для виводу яких в умовах зниження норми прибутку немає фінансового ресурсу. Це означає, що в світі зростає і буде зростати надалі конкуренція за фінансові ресурси. І тому теза про те, що прийдуть закордонні інвестиції, «заграница нам поможет», так буде забезпечене економічне зростання, є неправильною. В найближчих 5 років цього не буде, в розвинутий країнах є дефіцит бюджету, і він буде далі загострювати глобальні проблеми.
Постає питання, а що ж має робити Україна? А вона має власний фінансовий ресурс. І сьогодні не є секретом, що «під матрацами» в нас десятки мільярдів доларів. Десятки мільярдів виведено з України в офшори. Сумарно маємо, за різними оцінками, від 150 до 220 млрд дол власного фінансового ресурсу, який не працює на економіку країни. Наведу одну статистичну характеристику. Один з український економістів, який жив і працював в США ще на початку 20-го століття, показав, що структура експорту української економіки складалася з продуктів сільського господарства і металургії ( всього, що з нею пов’язане). Пройшло 100 років, в структурі експорту залишається металургійний сектор, аграрний сектор, було трохи хімії, зараз її теж немає. За 100 років, пройшовши досить складний шлях трансформацій в структурі нашої взаємодії з зовнішнім світом, країна вийшла на точку старту. Нічого не відбулося, але світ дуже змінився. Якщо ми залишимо промислову активність, нашим буде місце на узбочині світової економіки.
Отже, ми говоримо про умови для економічного розвитку. Це завдання держави. Коли говорять про так званий інвестиційний клімат, наголошують на дерегуляції, не розуміючи, що планова регуляція – це одне, а дерегуляція в умовах ринкової економіки – це інше, вона жорсткіша, бо світовий простір контролюється транснаціональними корпораціями, де все зрегульоване і невипадкове. Але не тільки в цьому питання. Наскільки держава може запропонувати вам нові конструкційні матеріали, але ж для цього потрібні інновації і наука. Нові проекти, вибачте, з ними теж проблема… Коли Київ планує побудувати шулявський міст за рахунок кредиту Китаю, то ви розумієте, якого вони рівня…
Про міграцію. Східноєвропейські сусіди сьогодні мають більш високу динаміку економічного зростання. Що робитиме українець, якому треба заробляти кошти, в умовах нестабільності і відсутності динаміки росту? Поїде в ці країни. Потенційна втрата працездатного населення надзвичайно велика, і долати її треба лише економічним зростанням та підвищенням доходів населення. Якщо людині в Україні немає де заробити гроші, усі розмови про припинення міграції марні, ми живемо в умовах відкритих ринків.
І останнє. З моменту проведення приватизації в Україні до сьогоднішнього дня в прийнятті економічних рішень існує політична доцільність. І якщо ми не подолаємо питання політичної доцільності в економічній сфері, політика буде домінувати над економікою, і ви знаєте, чим це закінчується.