Поділитись
Відновлення України, зокрема, її промислового потенціалу повинне відбуватися через призму декарбонізації і політики зеленого переходу.
Біоенергетика є актуальним напрямом як для того, щоб відповідати нормам і стандартам ЄС, так і для економії коштів, що витрачаються на традиційне паливо.
Вона також може зменшити залежність країни від імпорту викопних видів палива. За даними Державної митної служби, провідні позиції у структурі українського імпорту займають нафтопродукти, газ та вугілля. У 2021 році на їх імпорт було витрачено 14,3 млрд доларів. Біоенергетика може допомогти розв'язати цю проблему.
Більш детально ми поспілкувалися на цю тему із Георгієм Гелетухою, головою правління Біоенергетичної асоціації України. Експерт виступив спікером на семінарі з декарбонізації, організованому в рамках спільного проєкту Об'єднання організацій роботодавців України та Міжнародної організації праці.
- Що зараз відбувається на ринку біоенергетики України? Яким чином ми відповідаємо, чи навпаки – не відповідаємо, світовим трендам?
- В Європі наприкінці 2021 року вже 22% від загального постачання первинної енергії було з відновлювальних джерел. Це включає і виробництво електроенергії, і тепла, і використання моторних палив на транспорті. Якщо брати окремо в електриці, то там вже 37% ВДЕ. В транспорті навпаки менше - близько 11%, а у виробництві тепла - 24%.
Із названих 22% більша половина - 58% - це енергія біомаси. Решта джерел - це гідроенергія, вітрова, сонячна, геотермальна, теплові насоси.
Так, тенденція зростання по вітру і сонцю йде швидше, ніж по біомасі. Тому з часом ці пропорції трошки зміняться в сторону вітра і сонця.
Перевага біоенергетики в тому, що вона працює в різних сферах, тоді як сонце і вітер - це тільки електрика. Наприклад, в виробництві тепла біомаса - абсолютний лідер, там понад 90% відновлювального тепла з неї. І на транспорті теж значна частка - це біоетанол, біодизель, біометан. За рахунок тепла і транспорту в цілому біоенергетика стає лідером серед всіх відновлювальних джерел.
В Україні приблизно те саме, навіть частка біоенергетики ще більша. Останній опублікований енергетичний баланс - 2020 року. Якщо уважно його подивитися, то там частка біоенергетики складає 78% від всіх ВДЕ. Тобто, в Україні ще більший внесок біоенергетики у структурі ВДЕ.
У 2020 році біоенергетика заміщувала 5,2 млрд кубічних метрів природного газу. Якщо в нафтовому еквіваленті - 4,3 млн тон нафтового еквівалента. У тому ж році ми спожили приблизно 30 млрд кубів газу.
В цілому біоенергетика в Україні зростає на 11% в рік. Я думаю, що не багато є секторів в економіці, які так стабільно зростають.
- Є якась підтримка для сфери від держави?
- Практично немає. Лише з 2015 року був зелений тариф на електроенергію з біомаси та біогазу. Спочатку це можна було назвати преференцією або стимулом, тому що платили 12,3 євроценти за кіловат*годину. Проте останні роки 3 ситуація стала іншою. Тариф не платять стовідсотково. Наприклад, за 2022 рік заплатили 52% від зобов'язання. Приблизно те саме було і в 2021 році.
На сьогодні 12 євроцентів - це приблизно 5 грн. В принципі, це той тариф, який зараз платять комерційні підприємства, якщо вони купують електроенергію. Це вже ринковий тариф для комерційних і промислових підприємств. А якщо від нього половину платять, то це просто збиткова діяльність. Були такі випадки, наприклад, коли електростанції на біомасі (дерев’яна тріска, лушпиння соняшника, пелети з лушпиння тощо) зупинялися, бо ціна на ці види біопалива в 2022 році зросла втричі. А тариф залишився той же, ще і платять від нього половину. Ось таке у нас стимулювання.
- А зараз ситуація не змінилася у зв’язку з тим, що в нас є брак електроенергії?
- Практично не змінилася, адже, як я вже говорив, за минулий рік заплатили 52% по зеленому тарифу. Якщо держава хоче, щоб сектор розвивався, треба виконувати свої зобов’язання. Більше того, зараз оголошують, що ми починаємо імпорт електроенергії з Європи. Він обійдеться не 12 євроцентів, а десь вдвічі дорожче. Чому натомість не заплатити своїм “зеленим” виробникам? Через ці речі в електриці в біомаси скромні показники. В цілому за цей час побудували станцій на 150 мегават електричних на твердій біомасі і десь 124 мегавати електричних на біогазі. Це для такої країни, як ми, небагато.
- Це дві електростанції чи кілька?
- В біогазі їх 64, а в твердій біомасі кілька десятків. Це не так багато. В теплі ситуація краща. Відповідно до закону, тепло з біомаси, якщо опалюється населення або бюджетна сфера, має коштувати на 10% дешевше, ніж тепло із газу. В принципі ми згодні з цим, це прогресивний закон. Але є нюанси: потрібно, щоб ціна газу була комерційною. Якщо ціна газу комерційна, то так, біомаса дешевша, все працює добре, є рентабельність. Але, нажаль, в Україні є три ціни газу, і комерційна тільки одна: та, що для промислових підприємств. В грудні вона була взагалі 40 тис грн за тисячу кубів, а зараз впала за рахунок того, що зима тепла, споживання газу не таке велике, промисловість теж не в кращій формі. Зараз тариф десь 26 тис грн за тисячу кубів. От з цією ціною газу біомаса спокійно конкурує. Але є ще ціна для бюджетної сфери: 16,5 тис. грн за тисячу кубів, і є ще ціна газу для населення: 8 тис грн. Одна справа конкурувати з ціною 26 тис грн, а інша справа з 8 тис грн. Відповідно, у виробництві зацікавлення біомасою більше. Всі, хто споживає газ по 26, хоче перейти на біомасу, поступово переходять, котелень все більше і більше.
- Тобто цільова аудиторія для біоенергетики - це бізнес, промисловість?
- Так, бізнес та промисловість, в деяких випадках ще бюджетна сфера. Тому що іноді біомаса може конкурувати із тарифом в 16,5 тис. грн. за тисячу кубів.
- Ви, можливо, знаєте міста, в яких комунальна сфера провела таке заміщення?
- Місто Дубно Рівненської області: на початок цього опалювального сезону у них уже було 40% тепла з біомаси. І ще вони збиралися запустити кілька котелень і довести цей показник до половини. Приблизно така ж ситуація в Житомирі. Вони теж дуже активно працюють над переведенням всієї системи централізованого теплопостачання на біомасу. Теж приблизно вже 40%, але в планах у них взагалі до 90% збільшити. Є хороші показники у м. Жовква, Львівської області, також в м.Славутичі.
- Як щодо сировини, її наявності?
- Давайте розділимо це питання на підкатегорії, тому що біоенергетика широка, ми зараз говорили про тепло. Давайте з цим закінчимо. В основному для цього використовують на 80% деревину у вигляді дров, деревної тріски, деревної пелети. Ще 20% - це агробіомаса: лушпиння соняшника і пелети з лушпиння. Трохи ще соломи у вигляді тюків або пелети з соломи є. Тепер другий напрямок біоенергетики - це біогаз. Це ті 64 установки, які зараз виробляють біогаз. Там зовсім інші види сировини: гноївка, силос кукурудзи, жом цукрового буряку, барда від спиртових заводів. Це зовсім інший процес, ніж спалювання, це низькотемпературний процес, коли закладають вологу біомасу і дають бактеріям над нею попрацювати при відсутності кисню. Це називається анаеробне зброджування. І десь за три тижні бактерії переробляють цю органіку і виділяють з неї біогаз. Типовий біогаз складається на 60% з метану і на 40% з CO2. Його не можна в такому вигляді подавати в газопровід, тому що СО2 - це баластний газ, яким не можна розбавляти природний газ в газопроводі. І тому його, як правило, використовують на місці для виробництва електроенергії, спалюючи в газопоршньових електростанціях. Якщо є споживач на фермі, то тепло використовується для обігріву якихось приміщень або для технологічного процесу. А другий напрямок, це вже те, про що я розповідав на семінарі, це коли ми доводимо біогаз до якості природного газу. Нам треба відділити від нього СО2. Це комерційні технології збагачення біогазу до біометану. На виході отримується 95-96% відсотків метану, який уже можна подавати в газопровід. Він практично повний аналог природного газу. Цей напрям перспективний, тому зараз всі біогазові установки хочуть перейти на біометан ( ті, у кого є технічна можливість). А нові, я впевнений, будуть відразу будуватися як біометанові. Цей напрям рентабельний для інвесторів і дуже цікавий для аграріїв.
І є ще третій напрямок - це рідке біопаливо: біоетанол, біодизель. У них своя сировина. Біоетанол як правило з кукурудзи роблять, він виходить найбільш дешевий. А біодизель - з рапсу. Те, що я казав, що вигідніше зараз вирощувати силос кукурудзи і пускати його на біогаз, це так. Тому що, якщо ви вирощуєте кукурудзу, у неї вартість 160 дол за тонну, з гектару зберете 6 тон, дохід менше 1000 дол. А якщо ви на тому самому гектарі посієте силос і зберете його, потім продасте по 40 євро біометановому заводу, то тоді дохід уже виходить 1600 євро з гектару. А якщо аграрій сам виробить біометан і продасть його, то дохід зростає понад 3000 євро з гектару. Тому аграріям є над чим подумати: продовжувати низькорентабельну діяльність по вирощуванню тих самих пшениці і кукурудзи чи все ж частково почати вирощувати щось на енергію. Це може бути силос на біометан, це може бути щось на кшталт верби, тополі. Тому зараз такий переломний момент, що потрібно аграріям диверсифікувати свою діяльність.
- Що для цього потрібно? Потрібно більше біогазових заводів, чи більше цих установок, щоб самі аграрії закуповували і самі вже виробляли? Умовно є виробники, які традиційно 10-20 років вирощували пшеницю чи кукурудзу, а тут зацікавилися біометаном. Що їм потрібно робити?
- Фактично всі біогазові установки, які працюють, побудували самі ж аграрії. Причина дуже проста: будувати має власник сировини. Якщо ви не власник сировини, для вас дуже ризиковано побудувати біометановий завод і залежати від поставок біомаси, по якій немає розвиненого ринку і вам просто почнуть викручувати руки по ціні. Тому ідеально, якщо будують біометанові заводи самі власники сировини. Я раджу звернутися до якоїсь профільної організації, яка може порахувати, скільки цього біометану можна виробити, скільки коштуватиме такий завод, як швидко він буде окупатися, де його краще побудувати, де підключитися до газової мережі. Існують такі спеціалізовані консалтингові чи інжинірингові компанії. Власне, і ми таке робимо (Біоенергетична асоціація, - ред). Для початку готується ТЕО (техніко-економічне обґрунтування) будівництва такого заводу, щоб аграрій чітко бачив, де які витрати, як це все буде окупатися, яке обладнання може використати. Там будуть комерційні пропозиції від постачальників обладнання. І або в нього є власні гроші, тоді він в це інвестує, або з тим ТЕО він йде в банк і бере кредит. Це найбільш правильний шлях.
Проте не всі аграрії готові йти в енергетику, виробляти біогаз чи біометан, електрику. Добре, тоді вам треба знайти спільну мову з якоюсь енергетичною компанією. Таких зараз багато, котрі готові інвестувати в біометанові заводи, але у них немає сировини. Тому тут треба довгостроковий договір між аграрієм та інвестором в біометановий завод. Я думаю, що краще буде, якщо аграрій також буде співінвестором цього заводу. Це додатковий аргумент, що він не кине партнера. Поки таких установок в Україні немає, але, думаю, що це обов’язково станеться. Умовно, якась велика енергетична компанія як ДТЕК і якась велика аграрна компанія як Кернел, наприклад, між собою домовляться, Кернел постачає сировину, ДТЕК будує біометанові заводи. Ця схема може працювати.
- А який взагалі потенціал біометану для України і чи Україна може експортувати його закордон? Тому що більш широко говорять про заміщення газу воднем.
- Наша оцінка потенціалу виробництва біометану в Україні неодноразово публікувалась як 9,7 млрд кубів біометану на рік. Проте буквально в цьому місяці ми стали дивитися європейські прогнози і побачили, що, наприклад, Франція, Німеччина показують вдвічі більший потенціал, ніж ми. Відтак, почали розбиратися в деталях. Виявилося, що різниця виникла через те, що вони бачать серйозну перспективу так званих покривних культур. Що таке? Це культури, які вирощуються в проміжку між двома основними культурами. Є проміжок 3-4 місяці, коли земля стоїть пуста. На цей час сіється щось, що дає багато зеленої маси, наприклад енергетичне жито. Цю сировину можна використати для виробництва біометану. І оскільки її сіють між двома основними культурами, вважається, що вона не створює конкуренцію з цими культурами, продуктами харчування. Ми цього раніше не враховували.Тому на даний момент ми подвоюєм наш прогноз до 20 млрд кубів біометану, якого можемо в Україні виробляти. Нагадаю, що в довоєнні часи Україна споживала 30 млрд кубів, з них 20 млрд кубів було власного видобутку, і 10 млрд імпорту. До 2050 року ми можемо вийти по біометану на цифру в 20 млрд кубів в рік. Тобто ми з країни імпортера точно перетворимося в країну експортера. Чому нам це цікаво? Ще одна причина, тому що ми поряд з Європою. І Європа дуже великі ставки робить на біометан. В них зараз виробляється приблизно 3,5 млрд кубів біометану на рік. А на 30-й рік вони запланували виробити 35 млрд кубів біометану, на 50-й рік є прогнози десь 120 млрд кубів біометану на рік. Споживають європейці зараз близько 350 млрд. Тобто, вже в 2030 році вони хочуть мати 10% заміщення природного газу саме біометаном. А на 2050 рік вони хочу мати від 30 до 40% вже заміщення природного газу біометаном.
Поряд з нами ринок, який гарантовано буде рости і споживати величезні об’єми біометану.
І вони готові будуть імпортувати його в тому числі з України. У нас розвинена газова мережа, з’єднана з ЄС. Ми зараз по ній качаємо природний газ, а в перспективі ми можемо туди качати український біометан. Це реально і цікаво для такої аграрної країни, як наша. В залежності від того, з чого ви виробляєте біометан, премія може фактично дорівнювати ціні природного газу, тобто умовно ціна природного газу нехай там зараз 600 євро за тисячу кубів, то премія може бути ще 600.
- Але чи це є економічно доцільно платити подвійну ціну за саме відновлювальний газ?
- Це в ЄС платять. Чому вони платять? Тому що тут є політична воля. ЄС затвердив в законодавстві курс на декарбонізацію економіки до 2050 року, тпоставивши за мету стати вуглецево-нейтральним або кліматично нейтральним континентом до 2050. Це означає відсутність вже споживання вугілля, нафтопродуктів і практично природного газу теж. Програма Green deal постійно вдосконалюється, сюди вкладають великі гроші. США, до речі, теж прагне стати кліматично нейтральною країною до 2050, Китай - до 2060 року.
- Україна також якісь зобов’язання взяла?
- Україна оголосила, що планує стати кліматично нейтральною в 2060 році. Це теж в тренді і особливо це примусять нас робити, якщо ми будемо вступати в ЄС. Тоді Green Deal автоматично стане частиною нашої політики. Можливо, нам дадуть певний люфт по часу впровадження.
- Якраз хотіла запитати, чи нам будуть якісь відстрочки давати чи преференції, адже нам ще повоєнною відбудовою не один рік займатися.
- Я думаю, ці всі питання виникнуть, коли Україна буде серйозно обговорювати своє членство в ЄС. Якщо ми хочемо стати кліматично нейтральними… це вже цивілізаційний вибір.
- На Ваш погляд, де брати кошти чи це будуть інвестиції з-за кордону?
- При відбудові потрібно відразу втілювати пріоритети. Чи ми відбудовуємо вугільну станцію чи будуємо сонячно-вітрову? Котельня на газу чи на біомасі? Так, на газу буде дешевше, але в довготривалій перспективі - ні, враховуючи ціну газу та наші зобов'язання. Фінська компанія Wartsila робила кілька років тому прогноз найбільш дешевої електроенергії в Україні в 2050 році. Наші атомні блоки поступово вже відпрацьовують свій ресурс, плюс є руйнування підстанцій, вугільних станцій тощо. Так ось, експерти порахували ще експлуатаційні витрати, паливо, і виявилося, що найдешевша вартість електроенергії в Україні буде в системі, в якій 83% вже буде відновлювальних джерел. А 17% вони залишили на маневрені потужності (газові чи біометанові, якщо до того часу замістимо).
Тепер про водень. Тут довгострокові плани дуже позитивні, оптимістичні. Прогнозуються надлишкові потужності по сонцю і вітру, вони дешевшають, їх все більше і більше будують. Є країни, де багато сонця влітку, а зимою є більша потреба в енергії. В північних країнах, навпаки, багато вітру, але є різні сезони. То відтак водень може вирішити цю нерівномірність у виробництві електроенергії. Надлишкову енергію через електроліз переводимо в водень, цей водень десь зберігаємо, і потім використовуємо тоді, коли нам потрібно. Водень - це шлях накопичення електроенергії з сонця і вітру. Зараз він дорогий, тому що електроенергія з сонця і вітру ще досить дорога, на рівні 8 євроцентів за кіловат годину. Прогнозують, що вона буде знижуватися - до 2-3 євроцентів за кіловат годину. Самі електролізери, відносно нова технологія, вони теж поки дорогі. Тому зараз вартість водню оцінюють 5-6 євро за кілограм, а в перспективі до 2050 року очікують, що вона знизиться до 1 євро за кілограм водню. От тоді воно стає цікавим, економічно рентабельним.
Проблема в тому, що водень потребує окремої інфраструктури, ви не можете водень пустити в існуючий газопровід, тому що він починає витікати звідти. Є такі розрахунки, що вигідніше водень перевести у метан і вже тоді користуватися існуючими газопроводами, існуючим обладнанням: котли, турбіни газові, газопоршневі електростанції. Тому я думаю, що водень - це перспективно, але трохи згодом. Прогнозую, що в Україні цей напрям розвиватиметься десь після 2030 року. А біометан це вже сьогодні вигідно.
Десь в 2050-му році я вірю в те, що в газових трубах і України, і ЄС буде не природний газ, а буде суміш відновлюваних газів: біометану, зеленого водню і синтетично відновлюваного метану.
- Розкажіть про створення інтерактивної карти розміщення біометанових заводів, яким займалася Ваша асоціація.
- Ми його якраз до війни завершили, цей проект фінансувався ЄБРР. Завдання стояло оцінити ресурси біометану і як вони розповсюджені по регіонам, знайти оптимальні місця для будівництва біометанових заводів. Для цього, по суті, дві речі потрібно. Перше, це сировина. Найбагатші області по сировині: Вінницька, Хмельницька, Київська, Полтавська, Дніпропетровська, Черкаська. . Але друге, що для біометану треба, це труба, в яку його можна подати. І тут трошки складніше виходить, бо у нас є два види газових труб в Україні. Є магістральні газові мережі, де труби великого діаметру, в яких високий тиск і це той газ, який транзитом йде через Україну в європейські країни. Ми можемо підключатися до цих труб, їх відносно небагато. Якщо комусь пощастить і він відкриє завод на відстані 15 км від таких газопроводів, тоді такий сценарій можливий.
Є ще газорозподільна мережа низького тиску. Тут в десяток раз більше точок підключення до газорозподільних мереж. Але там є обмеження: ви можете подати в газорозподільну мережу стільки газу, скільки там є споживання. Так ось, є мережі з високим споживанням, як правило там, де крім населення працює якась промисловість. Відтак, ми рекомендуємо будувати біометанові заводи там, де є промисловий споживач. Інакше ви не зможете подати велику кількість біометану в мережу. Ми такі місця теж вивчали, на цій карті можна подивитися і де біомаса є, і де газорозподільна мережа з високим споживанням і там ми рекомендуємо будувати такі біометанові заводи. Вона є у відкритому доступі https://saf.org.ua/.
Спілкувалася Ірина Куцюк, керівниця прес-служби Українського союзу промисловців і підприємців