Поділитись
2022 року приватизація принесла до держбюджету 1,7 млрд грн при плані в 8 млрд грн, пише GMK Center.
Незважаючи на війну, в Україні продовжується процес приватизації. Вона була припинена після початку повномасштабної війни, а у вересні 2022 року була перезапущена мала приватизація. Наразі Фонд державного майна (ФДМ) очікує умов для продовження великої приватизації. Утім, в умовах війни шанс на залучення стратегічних інвесторів вкрай низький.
Щодо самого процесу приватизації, то, згідно коментаря Українського союзу промисловців і підприємців GMK Center, в державній власності обов’язково мають бути ключові підприємства оборонки, критичної інфраструктури, енергетичного сектору, машинобудування, які визначають параметри національної безпеки.
Ділове співтовариство згодне, що пошук інвесторів для невеликих і середніх виробництв/майданчиків повинне пожвавити ділову активність в умовно безпечних регіонах та дещо покращити релокацію індустрії.
В УСПП пов'язують низьку ефективність діяльності сотень держпідприємств із кризою державного менеджменту, адже в останні роки в уряді взагалі не говорили про модернізацію чи пошук ринків збуту для цих виробництв. Як приклад – Одеський припортовий завод.
За підсумками минулого року тільки третина таких компаній приносила прибуток.
Водночас, немає ґрунтовного аналізу причин такого становища.
В умовах воєнного стану нам справді потрібні швидкі, але вивірені рішення. Тому оцінка вартості активів має бути прозорою, а якщо це підприємство, що здатне виробляти технологічну продукцію/здійснювати переробку тощо – то приватизація має бути з умовою продовження фахової діяльності і збереження робочих місць. Як і при релокації – для кожного випадку потрібен окремий бізнес-план. Це завдання уряду, місцевих органів влади, а також власне промисловців і підприємців.
Потрібно кредитувати місцевих підприємців для викупу та налагодження роботи об’єктів державної власності, разом із ними погоджувати формат подальшої роботи виробництва і т.д.
Відповідаючи на питання, з якими проблемами може стикатися приватизація під час воєнного стану, то дуже важлива наявність чіткого механізму страхування від воєнних ризиків. До прикладу, для німецьких інвесторів в Україні це зробив німецький уряд, і нам відомо про велику компанію, що розпочала відтак будівництво вже другого заводу в нашій країні. Незважаючи на війну. Тому такий механізм страхування необхідно розробити КМУ спільно із ВРУ та міжнародними партнерами, фінансовими організаціями.
Іншою проблемою може стати оцінка активів, що виставляються на продаж. Зрозуміло, що під час війни, маючи пошкодження чи втрату якихось приміщень/обладнання і т.д. вартість таких підприємств/об’єктів буде нижчою за ринкову. Але знову ж таки, потрібно дивитися на перспективу: якщо на умовний завод, який роками вже не працював, зайде інвестор з умовами продовження профільного виробництва, створення нових робочих місць і т.д. – то це і буде вигода для держави, а не та одноразова сума, яку він заплатить.
Підсумовуючи, вважаємо доцільною приватизацію на вже названих умовах, переважно для малих і середніх підприємств. Великі стратегічні об’єкти повинні розглядатися для приватизації через призму національних інтересів, аналізу впливу на безпеку, обороноздатність, структуру економіки, конкурентоздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках, чітких технічко-економічних розрахунків та прогнозу наслідків.