Поділитись
Державний бюджет України на 2026 рік формально відкрив новий бюджетний цикл, але фактично продовжив невизначеність щодо головного питання — джерел покриття дефіциту. Більше того, він відтворив ключову помилку попередніх років: відсутність стратегічного планування та неефективне використання власної ресурсної бази.
Після майже чотирьох років повномасштабної війни з російським агресором українська фінансова модель залишається критично залежною від зовнішньої допомоги. Значною мірою це наслідок тривалої нестачі уваги до розвитку промисловості, підтримки малого бізнесу та стимулювання внутрішнього виробництва.
Станом на кінець листопада 2025 року державний борг України перевищив $204 млрд, тоді як на початку повномасштабної війни він становив $93 млрд. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі за 2025 рік склало 44 млрд доларів (імпорт в 2,3 рази перевищив експорт). Нині щонайменше 43% усіх бюджетних витрат фінансується коштом міжнародної допомоги. Така структура означає критичну залежність від рішень партнерів і геополітичної кон’юнктури, а також високі ризики для середньострокової фінансової стійкості держави.
Ключовою подією стало рішення Європейського Союзу надати Україні 90 млрд євро підтримки у 2026–2027 роках. Із них 30 млрд євро передбачено для прямої бюджетної підтримки, ще 60 млрд — на безпекові та оборонні потреби.
Втім, через технічні й процедурні узгодження перші транші очікуються лише у другому кварталі 2026 року. На цьому наголошують в Українському союзі промисловців і підприємців та Антикризовому штабі стійкості економіки в умовах воєнного стану.
Паралельно лідери ЄС не змогли погодити передачу Україні заморожених російських активів — ресурсу, що міг би стати довгостроковим і незалежним джерелом фінансування. Стратегічне рішення відкладено, а бюджет України знову опиняється в режимі «між траншами».
За оцінками міжнародних фінансових інституцій, фінансовий розрив України у 2026–2027 роках становитиме близько $63 млрд.
Окремий ризик — касовий розрив на початку року. За розрахунками уряду і парламенту, наявних ресурсів для фінансування бюджетних витрат вистачить лише до кінця першого кварталу 2026 року. Водночас перші кошти надійдуть орієнтовно у другому кварталі. Таким чином формується потенційна «ресурсна пауза» — період, коли витрати вже потрібно здійснювати, а зовнішнє фінансування ще не надійшло.
Додатковим джерелом може стати нова програма МВФ, однак її фінансування залежатиме від виконання Україною умов Фонду. Серед них — підвищення фіскального навантаження та скорочення субсидіювання пільгових категорій населення.
На тлі заморожених соціальних стандартів, зростання інфляції й тарифів це означає подальше зниження платоспроможності внутрішнього ринку. А посилення фіскального тиску, особливо на малий бізнес, може прискорити закриття компаній і трудову міграцію.
В Українському союзі промисловців і підприємців та Антикризовому штабі наголошують: за таких умов уряд має діяти на випередження.
«Потрібно вже сьогодні формувати план збільшення власного ресурсного забезпечення», — зазначив президент УСПП Анатолій Кінах.
Серед ключових рекомендацій експертів — активізація переговорів із західними партнерами щодо реструктуризації частини державного боргу, розширення внутрішніх джерел доходів та стимулювання промислового виробництва як основи майбутніх податкових надходжень.
Проблемою є і те, що паралельно з бюджетним дефіцитом значна частина ресурсів спрямовується на видатки, ефективність яких викликає питання. Йдеться, зокрема, про фінансування національного кешбеку, телемарафону та разових соціальних виплат, які не формують сталого економічного результату й не стимулюють розвиток виробництва.
Ще одним потенційним резервом президент УСПП називає кошти, розміщені в депозитних сертифікатах Національного банку — близько 450 млрд грн, які за умови виваженого механізму могли б працювати не лише на стримування інфляції, а й на підтримку економічного розвитку.
Поки війна триває, Україні потрібна не лише зовнішня підтримка, а й власна фінансова стратегія стійкості, а в перспективі підвищення ресурсної самодостатності — з чітким планом дій на випадок затримок допомоги або зміни політичної кон’юнктури серед партнерів.