Поділитись
У липні споживча інфляція в Україні прискорилася до 7,7% у річному вимірі проти 7,2% у червні. За місяць ціни зросли на 0,3%. Водночас середній прогноз аналітиків передбачає подальше прискорення інфляції — до 9,6% на кінець року.
В УСПП наголошують: ці цифри необхідно розглядати у ширшому контексті — через стан українського виробництва, яке залишається під системним тиском війни, високої собівартості, дефіциту кадрів, логістичних обмежень та нестачі доступного фінансування.
За підсумками січня–червня 2026 року промислове виробництво скоротилося на 0,2% у річному вимірі. При цьому найбільш чутливі до воєнних та логістичних ризиків галузі демонструють значно гіршу динаміку: металургійне виробництво зменшилося на 6,4%, а видобуток металевих руд — на 14,2%. Зростання промисловості у червні на 1,1% р/р поки не змінює загальної картини стагнації за перше півріччя.
Водночас витрати виробничого сектору залишаються надзвичайно високими. У червні ціни виробників промислової продукції були на 39,1% вищими, ніж роком раніше. Тобто розрив між споживчою та промисловою інфляцією залишається величезним: виробник уже працює в умовах різкого подорожчання ресурсів, енергії, логістики та інших складових собівартості задовго до того, як це відображається у кінцевій ціні для споживача.
Додатковий тиск створює кадровий дефіцит. За даними опитувань бізнесу, нестача працівників залишається однією з головних проблем промислових підприємств. Водночас індикатор ділової впевненості у промисловості в липні залишався від'ємним, попри незначне покращення порівняно з червнем.
Окремим фактором зростання собівартості є логістика. Українські підприємства працюють в умовах постійних ризиків для морської інфраструктури та традиційних експортних маршрутів. У результаті виробники змушені використовувати дорожчі та складніші логістичні рішення, що безпосередньо позначається на конкурентоспроможності української продукції.
Не менш критичною проблемою залишається доступ до кредитних ресурсів. Підприємства потребують довгострокового фінансування для підтримки оборотного капіталу, відновлення пошкоджених потужностей, енергонезалежності та модернізації. За відсутності достатнього кредитування бізнес змушений фінансувати значну частину цих витрат власними ресурсами, що скорочує можливості для інвестицій і розвитку.
Таким чином, інфляційний тиск в Україні дедалі більше формується не лише споживчим попитом, а й проблемами пропозиції — високою собівартістю виробництва та недостатньою спроможністю економіки нарощувати випуск продукції.
За таких умов спроби стримувати інфляцію лише через монетарні інструменти не можуть повністю вирішити проблему. Якщо підприємству дорожчають енергія, логістика, кредит, робоча сила та виробничі ресурси, воно має лише два варіанти: підвищувати ціну або скорочувати виробництво та інвестиції.
«Ми бачимо небезпечну ситуацію, коли ціни зростають на тлі фактичної стагнації промисловості. Це означає, що українська економіка стикається з проблемою високої собівартості та обмеженої пропозиції. Виробник сьогодні ризикує не лише прямими втратами від обстрілів, а й дорожчою енергією, логістикою, фінансуванням, дефіцитом кадрів. Якщо ці витрати не компенсувати системними рішеннями держави, вони неминуче трансформуватимуться у вищі ціни, скорочення інвестицій і втрату виробничого потенціалу», — наголошують в УСПП.
У діловому союзі вважають, що відповіддю має стати комплексна державна програма підтримки виробництва, а не набір окремих ситуативних заходів.
Серед першочергових завдань — розширення доступу підприємств до довгострокового кредитування, здешевлення фінансового ресурсу для виробничих інвестицій, розвиток альтернативної логістики та експортної інфраструктури, швидке страхування воєнних ризиків, підтримка енергонезалежності підприємств.
Водночас необхідно переглянути підхід до регуляторної та тарифної політики державних монополій. В умовах, коли промисловість працює на межі рентабельності, додаткове підвищення тарифів означає новий виток зростання собівартості та, зрештою, цін.
«Економіка не може нескінченно працювати в режимі виживання. Якщо держава зацікавлена у стабільності цін, вона має бути зацікавлена передусім у збереженні та розширенні внутрішнього виробництва. Саме виробництво створює пропозицію товарів, робочі місця, податкові надходження та валютну виручку. Тому антиінфляційна політика сьогодні повинна починатися з політики підтримки промисловості», — підкреслюють в УСПП.
Ріст інфляції має стати для уряду не просто черговою статистичною цифрою, а сигналом необхідності зміни економічної політики — від реагування на наслідки до усунення причин, які підживлюють зростання цін.