Поделиться
Юрій Григоренко/GMK Center
Голова УСПП вважає, що буде більше інновацій та менше традиціоналізму
Військова агресія РФ проти України завдала нищівного удару поточним економічним показникам нашої країни та її перспективам. Український бізнес і до війни перебував під тиском негативних економічних чинників, а війна цілковито підкосила багато бізнес-можливостей. Але, попри все, саме українські підприємці є головною опорою економіки у воєнний час. Про економічне сьогодення та перспективи українського бізнесу GMK Center поспілкувався з Анатолієм Кінахом, президентом Українського союзу промисловців і підприємців (УСПП).
Як ви оцінюєте вплив війни на українську економіку?
– Українська економіка через війну втратила майже $100 млрд. ВВП може впасти в річному вимірі на 40-45%. Звірства армії РФ спричинили безпрецедентний з часів Другої світової війни потік біженців і внутрішньо переміщених осіб.
Так, за даними ООН, з України виїхало 5,6 млн громадян, майже всі вони – жінки, діти, люди похилого віку. До західних областей держави перемістилися близько 7 млн осіб, тобто 40% працездатного населення втратило повністю чи частково джерела доходу. При цьому ще до війни, під час пандемії COVID-19, УСПП робив дослідження соціально-економічного становища співгромадян. 52% українців не мали запасу фінансової міцності навіть на 2-3 місяці.
Схожа цифра й у бізнесу. Приблизно 42% компаній ще не відновили свою роботу. Частина їх перебувають у процесі релокації; чимало жінок-підприємниць, які курували малий і мікробізнес, виїхали за кордон; великі заводи, що розташовувалися в районах бойових дій з високою інтенсивністю, втратили виробничі майданчики, обладнання, кадри.
Усі ці виклики вимагають чітких кроків влади, структурованих організацій бізнесу України задля підтримки стабільної роботи економіки. Україні потрібні щомісяця $5-7 млрд зовнішньої допомоги для оборони й виконання соціальних зобов’язань. Не всі кошти є безповоротною допомогою, 64% з них доведеться з часом повертати.
Тому завданням №1 бізнесу і влади є збереження кожного працюючого підприємства й кожного робочого місця. Варто відзначити, що діалог з урядом, парламентом у цьому напрямі був налагоджений швидко, і на початку війни було прийнято п’ять пакетів позитивних для ділової спільноти законодавчих ініціатив.
Зокрема, йдеться про скасування перевірок, штрафів, нульовий акциз на пальне, безпроцентне кредитування аграріїв, перехід на спрощену систему й добровільну сплату 2% податку, спрощені процедури на митниці тощо.
Довіра до платників податків дає позитивні результати. За інформацією ДПС України, податкові надходження за І квартал перевищили торішні показники на понад 27%. Податкова в квітні перевиконала план на 2,5 млрд грн. Це доказ справедливості твердження, що вітчизняним підприємцям потрібне сприятливе податкове поле та доступ до ресурсів.
Однак, правильно й те, що прийняті зміни мали численні концептуальні недоліки, наслідками яких стали розбалансування фіскальної системи та митної політики, необґрунтоване надання податкових та митних преференцій замість реальної допомоги суб’єктам господарювання.
На сьогодні в парламенті зареєстровані законопроєкти (№7311, №7311-1, №7311-2, №7311-д), які можуть ускладнити життя платникам податків. Також у пожежному порядку приймався закон №2244-IX, який так і не пройшов належну експертизу експертного та бізнес-середовища. Зазначений закон має низку суттєвих недоліків, які зумовлять значні проблеми для бізнесу. Так, відновлення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування має ризики втрати платниками ПДВ права на податковий кредит та поставить таких платників в умови, набагато гірші, ніж у довоєнний період. При цьому будь-які заходи з підтримки бізнесу запропоновані не були.
Тому ділова спільнота вже звернулася до профільного комітету ВРУ, Мінфіну і ДПС щодо корекції податкових новацій в період воєнного стану. До прикладу, була запроваджена спрощена система оподаткування з особливостями, що передбачало сплату єдиного податку за ставкою 2%. Вона підтримала малий та мікробізнес, але при цьому для певних галузей мала негативний вплив. Зокрема, це стосується можливості відшкодування ПДВ та ін.
Станом на кінець квітня на неї перейшло 39 тис. юридичних осіб та 161 тис. ФОПів.
Різке скасування законопроєктом №7311-д певних преференцій для платників, які перейшли на сплату єдиного податку за ставкою 2%, позбавляє їх можливості планування своєї діяльності.
Якою ви бачите поточну підтримку бізнесу державою?
– Нам потрібне забезпечення реальної підтримки бізнесу, особливо який залишився працювати на загальній системі оподаткування. Це передбачає:
- відновлення процедур повернення бюджетного відшкодування експортерам. Бізнес переважно позитивно сприйняв ініціативу відшкодування облігаціями внутрішньої державної позики;
- зменшення навантаження на фонд оплати праці для збереження штатів і робочих місць;
- звільнення від ПДВ або механізм відстрочення митних платежів для товарів критичного імпорту. Для цього необхідно переглянути чинний Перелік товарів критичного імпорту, затверджений постановою КМУ від 24.02.2022 р. №153, саме для цілей оподаткування;
- на період дії воєнного стану збільшення часу для приймання електронних документів;
- запровадження єдиного податкового періоду для подання податкової декларації з ПДВ за періоди лютий-травень 2022 року.
Ділова спільнота наполягає на включенні до економічного блоку Плану повоєнного відновлення України чітких зобов’язань уряду провести нарешті податкову реформу. Це надзвичайно важливо для стимулювання саме малого й середнього бізнесу. Усі нещодавні новації, що дають підприємцям змогу повертатися до роботи, закінчаться після нашої перемоги і скасування воєнного стану. Ми всі сподіваємося, що це трапиться якнайшвидше.
Після цього економіка України зіштовхнеться з великою кількістю викликів, адже масштаби руйнувань і втрат вражаючі. Першочерговою потребою є створення умов для повернення тих 5 млн біженців, що покинули Україну, рятуючись від російської агресії. Для цього варто вже впроваджувати проєкти відбудови житлового фонду, причому не тимчасових осель, викупу новобудов за кошти державного і місцевих бюджетів (за умов наявності донорських коштів з ЄС, міжнародних організацій).
Другий крок – це створення умов для самозайнятості. Перші роки після війни податкове навантаження має бути мінімальним, а доступ до фінансових ресурсів – прозорим і легким. Необхідні фіскальні пільги тим, хто відкриває свою компанію та забезпечує роботою принаймні кількох людей. Податкова реформа, що закріпить ці положення, повинна бути підготовлена вже зараз. Щоб країна, яка політично, морально піднеслася на величезну кількість щаблів угору, не опинилася після війни в економічних реаліях зразка попередніх років.
Чи не вважаєте ви ситуацію з українським експортом найбільш критичним питанням у поточній економічній ситуації?
– Не секрет, що блокування агресором морських портів України критично зменшило добові й місячні обсяги поставок агропродукції, продукції металургійного комплексу за кордон. Експорт вітчизняного АПК здійснюється виключно автотранспортом та залізницею в західному напрямі, проте пропускна здатність таких шляхів надто мала. За рік перевалка в українських портах становила 160 млн т, тоді як залізницею в нинішніх умовах – 1 млн т на місяць, або 12 млн т на рік.
Наразі 4,5 млн т зерна заблоковані Росією в портах, 20 млн т в елеваторах, по яких агресор завдає ракетних ударів, краде продукцію тощо. Відтак, на порядку денному є розширення пропускних спроможностей наземних пунктів пропуску з ЄС. І уряд, і українські промисловці опрацьовують це питання з Польщею, країнами Балтії, Німеччиною. Є значний прогрес у тому, щоб пришвидшити перевалку зерна залізничними шляхами.
Власне, йдеться і про поставки продукції гірничо-металургійного комплексу, яка разом із зерновими є основною статтею нашої зовнішньої торгівлі. Як і зерно, продукцію ГМК вигідно експортувати саме морськими шляхами. Тим паче, що маємо непогану нагоду постачати сталь до США, продовжуємо торгувати з партнерами в Азії тощо.
Наразі частину металургійних потужностей втрачено чи законсервовано. За інформацією НБУ, у квітні деякі підприємства відновили роботу, проте працюють лише на 40‒50% потужностей через ускладнену логістику та збут. Частину ресурсів та працівників переорієнтовано на потреби сектору оборони, напрацьовуються альтернативні маршрути поставок – через порти Румунії та Балтики.
Тому більш ефективне вирішення питання – це гарантування безпеки морських шляхів. Щодня Україна втрачає $170 млн через заблоковані морські порти. Український союз промисловців і підприємців запропонував звернутися до міжнародних організацій, таких країн, як Туреччина тощо, із пропозицією спільно організувати коридор для вивезення заблокованого в портах зерна, у подальшому – створити безпечні коридори для наших експортерів продукції гірничо-металургійного комплексу та іншої.
У покращенні логістики українського продовольчого експорту зацікавлені в багатьох країнах – на Близькому Сході, в Північній Африці та інших. ООН закликає відновити постачання українського продовольства до інших країн, щоб пом’якшити світову продовольчу кризу.
Наш агропромисловий комплекс забезпечує потреби 400 млн людей, тому війна РФ проти України порушила продовольчу стабільність у світі й поставила найбільш незахищені регіони перед загрозою голоду.
Буквально днями про місію зі «звільнення» українського зерна заговорив віце-президент Єврокомісії, високий представник ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики Жозеп Боррель. Маємо сподівання, що «зелені коридори» чи «коридори солідарності» будуть організовані, бо в цьому є зацікавлення багатьох країн світу.
Також, безумовно, чекаємо на остаточне рішення про тимчасове скасування чинних тарифів і квот на сталь, промислові товари та сільськогосподарську продукцію, які наразі не підпадають під дію торговельної угоди ЄС з Україною. Безмитний експорт в ЄС, який має 45%-ву частку в українській зовнішній торгівлі, – це питання взаємного розвитку, трансферу технологій і знань, більш тісної інтеграції.
Як ви оцінюєте урядову політику сприяння критичному імпорту?
– Бажаючи підтримати армію, волонтерів з їх гуманітарними місіями, виробників загалом, в Україні з початком війни значно розширили перелік критичного імпорту та спростили процедури на митниці. Це дало змогу доволі швидко постачати необхідні комплектуючі та іншу продукцію, що з тих чи інших причин не вироблялася в Україні.
Проте номенклатура критичного імпорту невиправдано розширилися, тепер вона становить 69% довоєнного ввезення товарів. Це не може не впливати на місцевих підприємців, які втрачають в конкурентоздатності. Бо важке фінансове становище через війну, руйнування, втрату логістичних ланцюжків тощо – не може не позначитися на виробниках. Поза тим, у рамках критичного імпорту почали ввозити навіть такі продукти, як банани та йогурти. Це, м’яко кажучи, дивний крок. Тому ділова спільнота звернулася до Кабміну з проханням переглянути відповідний Перелік.
Окремо хочу зазначити про безмитне ввезення автомобілів для поповнення автопарку країни. Це стало дискусійним питанням в суспільстві, і тут є багато думок. За період дії такої новації було завезено понад 25-30 тис. машин, при цьому втрати автопарку через бойові дії оціночно коливаються в діапазоні 400-500 тис. одиниць. А отже, компенсована лише незначна частина від потреби.
При цьому варто повернути норму «одне авто в одні руки» (не стосується тих, що йдуть на потреби армії та волонтерів), обмежити клас авіток, що підпадають під безмитне оформлення. Це дасть змогу уникнути заробітку на елітних машинах, подальший перепродаж та ін.
Словом, бізнес на імпортованих авто шкодить українській економіці.
Загалом діловий союз наполягає на необхідності спростити процедури митного оформлення та митного контролю для ввезення певних категорій товарів, а не певних категорій суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.
На вашу думку, як має відбуватися повоєнна модернізація наявних та відбудова зруйнованих промислових заводів?
– Криза має дві сторони медалі. І величезні втрати, яких зазнала Україна, можуть стати точкою неповернення до старих рішень і методів. Особливо це стосується промислового розвитку. Очевидним є факт, на якому я наполягав вже роками, що Україні потрібний закон про промисловий розвиток, конкретні програми авіа-, ракето-, суднобудування тощо, головне – профінансовані з бюджету та підкріплені приватними інвестиціями.
Прикро, що саме війна дасть старт масовому виробництву «Вільх», «Нептунів», «Стугн», серійному замовленню літаків для потреб ЗСУ тощо. До слова, до війни «Антонов» працював над випуском трьох літаків для нашої армії. Це було перше таке замовлення з часів проголошення Незалежності, і промисловці, експерти добивалися цього роками.
Те саме стосується кораблебудування, адже Україна – морська держава, а РФ залишиться по сусідству, що завжди створюватиме ризики як військового характеру, так і торговельного. Навіть після нашої перемоги загроза з боку Росії буде весь час, і нам із цим жити й готувати до цього себе та свою економіку.
Локалізація промислового виробництва має бути максимально високою. Не 30-40%, як говорили в уряді раніше, до війни, а всі 80%, а в деяких галузях і 90%. Ми прагнемо також кооперації з європейськими, американськими, канадськими партнерами, адже в обох сторін є свої розробки, і Україна є частиною західного, демократичного світу.
Оскільки Україна очікує на надання їй статусу кандидата на вступ до ЄС, то важливо вже зараз думати про інтеграцію в частині дотримання всіх норм і стандартів виробництва.
Дуже багато роботи в напрямі розвитку зеленої енергетики з ВДЕ. Наше виробництво досі енергоємне, має значний вуглецевий слід.
Із 2026 року в ЄС встановлюватиметься додаткове мито на імпортовану продукцію залежно від обсягу вуглецевого сліду в процесі її виробництві. У разі впровадження таких митних тарифів ми можемо втрачати від €700 млн до €1 млрд щороку. Тому потрібно вже зараз впроваджувати заходи, щоб мінімізувати цей додатковий фінансовий тиск на український експорт та конкурентоспроможність. Робити ставку на побудову нових заводів вже за «зеленими» стандартами – це як робити один крок із десяти: переоснащення потребують і наявні промислові гіганти, і середній бізнес.
Кожен завод – це окремі бізнес-плани спільно з державою та міжнародними донорами.
Я гадаю, що членства в ЄС ми набудемо близько 2024 року, і щоб це стало реальністю, потрібно, крім боротьби із корупцією, ще й адаптувати нашу економіку, транспортну інфраструктуру і, безумовно, законодавство.
Чи успішно відбувається релокація промислових підприємств?
– Попри справді складну ситуацію, близько 65% бізнесу продовжує свою роботу, відкриваються й нові підприємства. Частина з них переїхали до західних регіонів України через відповідну урядову програму, частина перекваліфікувалися та працюють за умовами воєнного часу. До прикладу, на Рівненщині завод, який раніше виготовляв соки, зараз випускає м’ясні консерви для потреб армії. Таких прикладів чимало.
З перших днів війни УСПП активно долучився та допомагає в реалізації урядової програми з релокації бізнесу із зони активних бойових дій. Її учасником може стати будь-яке підприємство, подавши заявку на сайті «Прозорро.Продажі».
Перевезення здійснюють безкоштовно «Укрзалізниця» та «Укрпошта», яка відповідає за підвезення обладнання до залізничної станції, а також забезпечує оперативне проходження блокпостів, оформлює транспортні накладні. На сьогодні до західних і центральні областей переїхали понад 500 підприємств.
Але це лише пів справи. Найбільш важливим є інтеграція підприємства в соціально-економічне середовище регіону, вирішення соціально-побутових питань працівників тощо.
Тут ділова спільнота вже активно співпрацює з місцевими військовими адміністраціями.
Наведу приклад Закарпатської області. Обласна адміністрація формує каталог промислових майданчиків, які можна надати для розміщення підприємств зі сходу й півдня. Наразі вже кількадесят підприємств і промислових майданчиків переїхало на Закарпаття.
Кожному переміщеному підприємству надається персональний податківець для супроводу. Будівельним компаніям видали дозволи на 500 земельних ділянок для розміщення тимчасових чи постійних будівельних конструкцій. Ця галузь буде дуже затребувана в частині відновлення України в повоєнний час. Є ідея щодо розбудови сучасних поселень. Також дійсно, треба інтегрувати релоковані підприємства в структуру економіки нових для них областей. Для Закарпаття це ІТ, переробна промисловість, деякі підприємства машинобудування.
Очільник Закарпатської ОВА та деяких інших областей долучилися до роботи Антикризового штабу допомоги промисловості та бізнесу, створеного при УСПП. До його складу входять голови профільних парламентських комітетів, голова Ради НБУ Б.Данилишин, представники уряду й Офісу президента. Таким чином ми вже вирішуємо проблемні питання, що виникли чи можуть виникнути під час релокації.
Напевне ключовим питання повоєнної відбудови країни має стати відновлення житлового фонду. Яким ви бачите цей процес?
– Відомо, що понад 10 млн українців вимушено залишили помешкання через збройну агресію Росії. Близько 250 тис. втратили житло. Уряд гарантував відповідні компенсації, триває процес спорудження чи викупу вже готових квартир. Проте зрозуміло, що він не надто швидкий, при цьому є питання коштів.
На наш погляд, цю системну програму варто максимально здешевлювати, при цьому не поступаючись якістю. Це можливо, зважаючи на наявність міцних партнерських зв’язків з європейськими країнами.
Ідеться про так зване «цифрове будівництво», за якого деталізовані проєкти нових споруд (школи, житлові будинки та ін.) розробляються за допомогою інтерактивних систем, а потім швидко втілюються в життя. Досвід використання таких панельних конструкцій литовці вже впроваджують в Швеції, Норвегії, Фінляндії.
Оскільки ми працюємо з Литвою в межах Українсько-литовської ділової ради вже багато років, то винесли цю проблематику на обговорення з балтійськими партнерами.
Є конкретні результати перемовин, організованих УСПП і Конфедерацією промисловців Литви: литовці готові надати Україні цифровий проєкт будівництва визначеної кількості багатоповерхівок, об’єктів соціальної інфраструктури тощо. При цьому пропонується відібрати групу українських спеціалістів, котрі не є військовозобов’язаними, та провести очне їх навчання в Литві з відповідних технологій.
Зрозуміло, що потрібно не розпорошуватися в рамках таких проєктів і сконцентруватися на співпраці з конкретними містами – наприклад, Бучею, Миколаєвом та ін. – та підписати відповідні договори. Це є одним із варіантів.
Підсумовуючи, хотілося б відзначити, що в України є всі підстави для економічного оптимізму, якщо ми правильно будемо користатися допомогою наших західних партнерів, а також зберігати високий рівень взаємодовіри та діалогу суспільства, влади та бізнесу.
Наші захисники на полі бою в околицях, містах та селах країни, в залізній фортеці Маріуполя, в повітряному просторі тощо показують небачену досі силу духу, віри й майстерності. Нам потрібен так само єдиний і патріотичний економічний тил.
І він в нас є: я вже наводив дані, що бізнес – навіть попри війну, втрати й невизначеність майбутнього – сплатив податків більше, ніж в попередні роки. Зараз дуже важливо не скасовувати позитивні фіскальні новації, вирішити логістичні проблеми експортерів, залучати іноземні та донорські інвестиції під конкретні проєкти локалізації виробництва, відбудови міст тощо.
Віримо в перемогу, працюємо над її пришвидшенням. Все буде Україна!