Поделиться
Україна – одна із найресурсніших, а відтак найперспективніших держав на пострадянському просторі. З моменту здобуття незалежності у 1991 році країна пройшла непростий шлях та вирішила чимало проблем, що стояли на шляху її розвитку: досягла статусу держави із ринковою економікою, вступила в СОТ, зробила свій стратегічний вибір щодо інтеграції в ЄС тощо. Втім, для справді ефективного розвитку потрібні загальнонаціональна Стратегія трансформації України та відповідні плани щодо її виконання.
Делегація Національного форуму «Трансформація України» нещодавно повернулася із міжнародного форуму «Європа-Україна» у польському Жешуві, де політики, бізнес, експерти вели дискусії про майбутнє ЄС та України. Член Наглядової ради форуму, президент УСПП Анатолій Кінах поділився своїм баченням соціально-економічної ситуації, розповів про значення розробленої концепції Стратегії трансформації України, яка вже підтримана українською спільнотою та міжнародними партнерами з Польщі, Литви та США та передбачає довгострокову мету приєднання до Євросоюзу, невідкладні перетворення в країні.
- На момент здобуття незалежності Україна мала схожі, якщо не ліпші, стартові позиції із Польщею. Наразі сусід набагато випереджає нас за темпами розвитку економіки та добробуту громадян. Через процеси трудової міграції чимало українців вже працюють там. У чому успіх Польщі і можливі помилки України на цьому шляху? Адже в представленій концепції Стратегії трансформації України за основу майбутніх перетворень береться саме польський досвід.
- Я пам’ятаю початок євро інтеграційного шляху як високе піднесення з елементами романтизму і певного ідеалізму. Україна на той час мала одні з найкращих стартових умов – в порівнянні з іншими пострадянськими країнами. Але в той же час ми мали й величезні системні проблеми. Близько 80% всіх промислових підприємств України на початок 90-х були підпорядковані єдиному центру, зв’язані міцними коопераційними зв’язками з іншими куточками колишнього СРСР. Лише 27% продукції, яку виробляла Україна, мала кінцевий характер. Ну і можна додати, що на той час фізичний і моральний знос основних фондів в Україні вже перевищував 50%. І, безумовно, це ставило перед нами дуже величезні завдання.
Дуже важливо, що цей шлях, незважаючи на проблеми, був пройденим. Вже в 90-х роках Україна була визнана державою з ринковою економікою, США ліквідували так звану поправку Джексона-Вейніка, яка нам дала можливість більш високими темпами розвивати зовнішньоекономічні зв’язки, інтегруватися в європейську і світову економіку. Далі Україна вступає в Світову організацію торгівлі як повноправний член, з 1 січня 2016 року має вільну торгівлю з ЄС, а з 1 січня 2017 року після ратифікації в повному обсязі вступає в дію як політична, так і економічна частина Угоди про асоціацію України з ЄС. Тому, незважаючи на складнощі, Україна відбулася як суверенна, незалежна держава і сформувала основи незворотної інтеграції в європейський та світовий простір.
В той же час я би дуже не хотів, щоб ми повторювали деякі стратегічні помилки в контексті розвитку сучасної демократичної, конкурентоспроможної держави. Йдеться, у тому числі, і про відносини з нашими партнерами. Я дуже добре пам’ятаю втрачений шанс, коли на саміті НАТО в Бухаресті на початку 2000-х ми були за півкроку до підписання угоди Україна-НАТО по затвердженню плану дій задля членства України в Північноатлантичному альянсі. Однак Німеччина і Франція, по суті, заблокували цей процес, ми не змогли цьому протистояти, і зараз платимо дуже високу ціну за цю помилку.
В 1994 році ми стали першою країною у світі, яка добровільно відмовилася від тактичної, стратегічної ядерної зброї і підписала так званий Будапештський меморандум. Однак мав місце ідеалізм та романтизм перших років незалежності, відсутність повного розуміння, що в світовій політиці існують такі явища, як конкуренція, як, на жаль, подвійні стандарти. Кожна держава повинна виборювати своє місце під сонцем в жорстких умовах. Я дуже би не хотів, щоб зараз ці помилки повторювалися. Бо Україна вже в сучасний період долає безпрецедентні ризики і виклики, нам довелося захищати територіальну цілісність від зовнішньої агресії Росії, ми виборюємо наше право на цивілізаційний вибір і долаємо величезні проблеми, які мають формат структурних, системних кризових явищ.
Я впевнений, що нам необхідно вчитися в наших сусідів, і Україна зараз шукає цей шлях, він, в першу чергу, спирається на необхідність високого рівня консолідації як громадянського суспільства, так і політичних, владних еліт навколо того, що у всьому світі називають національними інтересами чи національною ідеєю. Ми дуже цінуємо досвід Польщі з цього приводу. І круглі столи «Солідарності», і вміння всіх представників суспільства об’єднуватися, обговорювати питання національного значення не в кон’юнктурному дусі, а з точки зору державних інтересів. І ми зараз повинні шукати цей же шлях.
- Яким чином?
- Вже четвертий рік діє Національний форум «Трансформація України», який об’єднує якраз всі складові українського суспільства, починаючи з українських патріархів, представників українських церков, величезної кількості неурядових організацій, бізнесу, молоді, ветеранів, науковців, експертів, митців. Саме цей час важливий, бо в країні молоде покоління демонструє височенний рівень національно-патріотичного духу, широко розвиваються громадська, волонтерська сили. Так, в роботі форуму, окрім політиків, дипломатів, економістів, активно беруть участь представники всеукраїнських об’єднань волонтерського руху, добровольчі сили, ветерани АТО і багато інших. І ми дуже би хотіли, щоб це було не тільки наше внутрішнє зусилля. Нам необхідно шукати ту синергію спільних дій України і наших міжнародних партнерів, спиратися на досвід східної Європи, Балтії, розуміючи, безумовно, що головне в цьому проекті – виконання нами нашого українського домашнього завдання.
На форумі в Жешуві ми презентували концепцію Стратегії трансформації України, яка пройшла експертні оцінки в США, Польщі, Литві, деяких інших державах. Документом передбачена довгострокова мета приєднання до Євросоюзу та невідкладні перетворення в країні. Стратегія та план її реалізації охоплює такі сфери, як сталий економічний розвиток, бізнес-клімат, впорядкування законодавчої системи, державні фінанси, держбезпека, соціальна політика, наука, освіта тощо. В її основі – кращий досвід Польщі та інших країн – членів ЄС, адаптований, в тому числі, безпосередніми авторами успішних реформ у даних країнах. 2019 рік буде дуже важливим для України, я маю на увазі вибори президента і парламенту, тому стратегія трансформації України пропонується всім кандидатам і політикам, хто щиро хоче зробити свій внесок в розвиток сучасної держави. І на цій основі громадянське суспільство буде оцінювати тих, хто претендує на владу в поточному році.
Наразі ми чекаємо на позицію нашого уряду, президента та парламенту з тим, щоб разом почати працювати над втіленням цієї Стратегії. Ми готові до об’єднання зусиль, але не заради рейтингів, а для виходу з кризи, успішного розвитку держави. Все залежить від того, наскільки ми ефективно будемо стверджувати на українській землі сучасні стандарти цивілізованого світу, починаючи з верховенства права, захисту прав людини і свободи слова, рівноправної конкуренції, вміння захищати приватну власність. Це якраз та основа, яка, ми впевнені, незворотна і безальтернативна з точки зору успіху України.
- Давайте повернемося до теми розвитку відносин Україна-ЄС, чому, власне, і був присвячений форум в Жешуві. Україна, скажімо так, далеко не на 100% виконує свої «домашні завдання» по Угоді про асоціацію, не використовує всі можливості ЗВТ. Чому?
- Угоду об асоціації України і Євросоюзу і про зону вільної торгівлі слід розглядати як нерозривне ціле, саме так вони потрібні нашій державі задля модернізації економіки, адаптації к стандартам і регламентам ЄС, залучення західних інвестицій, інноваційних промислових технологій тощо. Доля ЄС в обсязі зовнішній торгівлі України в 2018р. склала 43%, до 15 % дійшла частка експорту наукоємної, складної продукції. Маємо надію, що ці показники й надалі будуть зростати. Хоча, безумовно, вільна торгівля з Європою має для України певні проблеми. Перш за все, це відсутність в нашій державі програмно-цільових підходів, які б були спрямовані на індустріальний розвиток, системну експортну політику. В структурі експорту ще дуже висока доля сировинної продукції.
На заваді успішної вільної торгівлі стоять низький рівень прямих інвестицій, висока трудова міграція і втрати трудового потенціалу. І хоча міграційні проблеми є звичними для багатьох країн Європи, Україні треба додати окремих зусиль, щоб зберегти свій людський потенціал.
Окрім того, зростання ВВП на рівні 2-3 % щорічно абсолютно недостатньо. За такими темпами, як вважає Світовій банк, Україні доведеться наздоганяти Польщу сто років. Треба, не гаючи часу, шукати рішення, які дозволять країні нарощувати 6-8 % ВВП на рік, лише тоді є шанс перетворити Україну на конкурентоспроможну державу.
В основі цього мають бути як національна стратегія, так і галузеві програми, підтримка самозайнятості, створення можливостей для модернізації промисловості, найкращі умови для інвесторів. Ну і, власне, вже те, про що неодноразово говорив і я, і інші експерти, і міжнародні партнери: потрібне викорінення корупції, кращий захист приватної власності, стабільність ділового та інвестиційного клімату, маю на увазі його прогнозованість, а не раптові зміни «правил гри».
- Щодо «правил гри». Однією з умов міжнародних кредиторів є приватизація в Україні, що становить інтерес і іноземних інвесторів. Проте успіхи в цьому Україна має невеликі, не отримуючи очікуваних сум та відтак розвитку галузей економіки. Держава просто не готова?
- Україна розпочала приватизацію з 1992 року, з прийняття законодавства, яке регулювало так звану малу приватизацію: сфери торгівлі, послуг, малого бізнесу тощо. На сьогоднішній день всі повинні розуміти, що мова йде про приватизацію стратегічних активів, які, в тому числі, визначають параметри національної, енергетичної, транспортної, економічної безпеки України. Відповідно до нашого законодавства, стратегічні об’єкти повинні приватизовуватися за особливою процедурою, яка передбачає передприватизаційну підготовку. Це ретельні техніко-економічні розрахунки, визначення оптимального впливу держави на функціонування важливих для життєдіяльності країни і суспільства підприємств. Це дуже відповідальний процес і, безумовно, приватизація необхідна не сама по собі, а для того, щоб залучати ефективних власників, інвестиції, і таким чином підвищувати конкурентоспроможність конкретного підприємства.
У нас іде дискусія, і, на жаль, вона не завершена – куди спрямувати фінансові ресурси від приватизації: на покриття дефіциту бюджету, на поточне споживання, чи все таки держава повинна мати програми розвитку, програми підтримки того ж малого бізнесу, модернізації економіки? Я прихильник другого варіанту. Я би дуже хотів, аби значна частка цих ресурсів від приватизації була спрямована на розвиток, на модернізацію, а не тільки на поточне споживання.
Також щодо доречності приватизації в даний час. Ситуація поки несприятлива, в Україні йде війна, інвестиційний клімат бажає кращого, а відтак вартість активів не є дуже високою. Але є такі питання, які потрібно вирішувати негайно. Наразі деякі підприємства необхідно, на наш погляд, приватизувати не в контексті отримання максимальної суми від цього процесу, а під конкретну програму, щоб були залучені інвестиції забезпечили підприємству шанс для розвитку. Це стосується, наприклад, Одеського припортового заводу – стратегічного підприємства хімічної галузі України, одного з найбільших в світі з виробництва азотних добрив. Чи підприємства теплової енергетики, бо мова йде про височезний рівень морального і фізичного зносу: 80% теплових блоків працює уже більше 40 років. Необхідні величезні інвестиції для їх модернізації, оновлення і продовження експлуатації, і це треба робити негайно, із залученням приватних інвестицій.
- Підприємства – це, безумовно, один із значних ресурсів держави. Втім, основним «капіталом» є все ж люди. Одна із панелей форуму була присвячена демографічній ситуації в Україні. Міжнародні експерти давно говорять про загрозливе скорочення населення для нашої країни, поза тим, як уряд не приділяє цьому необхідної уваги. Який реальний стан справ?
- В Україні дуже високі показники депопуляції. Країна, за даними ООН та ВООЗ, ввійшла в десятку держав з найбільшою динамікою скорочення населення. Фактичне скорочення населення в Україні за 2018р. склало 209 тис. осіб. На 100 померлих в 2018р. приходилося лише 58 новонароджених. Масштабним є відтік медичних кадрів за кордон через низьку оплату праці. Існують і інші проблеми, пов’язані, в першу чергу, з небажанням чи невмінням опікуватися цими питаннями. По-перше, у нас немає навіть діагностики стану здоров’я населення взагалі і стану справ в самій сфері охорони здоров’я. Останній перепис населення проводився в 2001 р., хоча, за рекомендаціями ООН, має відбуватися раз на десять років. Не готується щорічна національна доповідь щодо здоров’я українців, хоча саме з неї мають бути взяті усі конкретні рекомендації задля розвитку найбільш актуальних напрямків медицини.
Сфера охорони здоров’я недофінансована. Так, замість 5% ВВП, що повинні були бути виділені в держбюджеті 2019р. (такі обсяги рекомендовані ВООЗ), ця цифра не дотягує і до 3%. Відтак гостро необхідно розробити та прийняти Національну стратегію охорони здоров’я України та «дорожню карту» з її реалізації з урахуванням сучасних тенденцій та рекомендацій ООН. Потрібно вести діалог із медичною спільнотою, роботодавцями, які усі мають відношення до сфери медичного страхування, експертами, громадянським суспільством, разом із ними розробляти комплексну програму реформування сфери охорони здоров’я в Україні, включити наукову складову, а не діяти «наосліп».
Свого часу УСПП, Федерація роботодавців України, Федерація профспілок України, Українська федерація роботодавців охорони здоров’я та ін. сформували громадську структуру – Платформу Національної стратегії охорони здоров’я України, що стала майданчиком для координації дій між державними інституціями і громадським сектором в цій царині. Її учасники наполягають на комплексному програмному підході до реформування системи охорони здоров’я та чіткому визначенні досяжних і вимірюваних цілей. Окрім того, необхідна достовірна управлінська інформація про стан здоров’я населення, ефективність реформи із використанням системи індикаторів і методів їх збору, адаптованих до європейської.
Ці пропозиції, окрім того, що були направлені в парламент та уряд, увійшли до концепції Стратегії трансформації України, підготовленої Національним форумом «Трансформація України» за участі національних та міжнародних експертів. Там цьому присвячений цілий розділ.
Довідково. Делегація Національного форуму «Трансформація України», очолювана членом його Наглядової ради, президентом УСПП Анатолієм Кінахом, взяла участь у масштабному дванадцятому Форумі Європа-Україна. Цьогорічне гасло заходу: «Європа і Україна після 2019 року. Що варто продовжувати, а що треба змінити?». Серед членів делегації були й народні депутати з міжфракційного об’єднання ВРУ.
На форумі піднімалися гострі питання, до прикладу, що стосуються подолання проблем та бар’єрів в економічній співпраці між Україною та Заходом.
Під час ХІІ Форуму Європа-Україна організатори провели більше ніж 40 панельних дискусій, розділених на чотири програмних блоки: бізнес та економіка, європейська інтеграція та реформи, міжнародна політика, а також суспільство, освіта та соціальна політика.
Головне завдання конференції – підвищити рівень розуміння європейцями того, що відбувається в Україні